340 метрів без власника: як мешканці Полтавщини зберігають найдовший дерев'яний міст в Україні

Він витримав жахливий 1933 рік, Другу світову війну, часи радянської влади та здобуття незалежності Україною. А тепер його відновлюють небайдужі жителі, які об'єднують свої зусилля. У матеріалі «Коротко про» розповідається про те, як мешканці Полтавщини збирають кошти, шукають необхідну деревину та власноруч рятують найдовший дерев'яний міст в Україні, а також про причини, чому ця споруда залишилася без нагляду.

Ремонтували крок за кроком

Щоб дістатися з села Каплинці до містечка Пирятин у Полтавській області, потрібно пройти 6 кілометрів. Однак, якщо ви не зможете скористатися 93-річним дерев'яним мостом через річку Удай, шлях може зрости до 16 кілометрів або навіть більше. Усе залежить від наявності цього моста.

Цей міст має не лише багатий історичний спадок, але й є найдовшим дерев'яним мостом в Україні, довжина якого складає 340 метрів. За свідченням місцевих, ця велична конструкція не має офіційного балансоутримувача. Внаслідок цього, її ремонт виконують самі жителі Каплинців та прилеглих сіл.

Приблизно два роки тому місцева активістка Жанна Мальцева організувала один із масштабних ремонтів. Тоді міст перебував у критичному стані: по ньому було небезпечно навіть просто пройтися, не кажучи вже про те, щоб проїхати на велосипеді.

Найскладнішим етапом у відновленні мосту виявилась не стільки сама праця, скільки організація та координація команди, - ділиться враженнями Жанн Мальцев. - Для ремонту кожного разу залучалося 8-10 осіб, але чимало людей працювали в інших місцях. Серед них були лісники, спеціалісти з обробки деревини, а також трактористи, які доставляли необхідні будівельні матеріали.

А Жанна домовлялася про деревину, транспорт, розпилювання дошок, харчування добровольців (кухня була на її дачі).

Люди приносили свої інструменти, розбирали старий настил, замінювали поперечні балки та класти нові дошки.

- Я пам'ятаю, що виникли труднощі з цвяхами, адже знайти потрібний розмір було досить складно, - ділиться Жанна. - Проте, незважаючи на це, ми виконали заплановані завдання. Працювали поступово, ремонтували по частинах.

Безумовно, ремонт — це задоволення, яке потребує чималих витрат. Особливо, коли йдеться про відновлення мосту, що має майже столітню історію і виконаний з дерева.

- Власне, на всі витрати знадобилося всього близько 20 тисяч гривень, - згадує жінка.

Збирали гроші усім миром: люди самі переказували різні суми, від кількох гривень до тисяч.

46 проходок, кожна довжиною 7 метрів.

Ремонт був успішно завершено. Проте, всього через кілька місяців один із прольотів біля берега в районі Пирятина почав просідати. За словами Жанни, це могло бути викликано навантаженням від скутерів і мотоциклів, які використовували цей маршрут.

- Я не могла стримати сліз, коли дивилася відео, на якому молоді хлопці безтурботно ганяють по нашому мосту на своїх стареньких автомобілях, - розповідає Жанна. - Я намагалася знайти цих безвідповідальних водіїв і закликала їх припинити таке. Врешті-решт мені зателефонували кілька чоловіків і повідомили, що потрібно відремонтувати той прогін, що зсувається. Але хто ж його відремонтує? Знову ж таки, це лягає на плечі місцевих мешканців. Тож ми вирішили взятися за цю справу.

Переправу, тобто пошкоджений прогін, знову оновили. Але чи надовго вистачить цього ремонту?

Жителі Каплинців усіма силами намагаються привернути до мосту увагу місцевої влади. Кажуть, що такої давньої переправи, яка пережила Голодомор, війну, десятиліття експлуатації та кілька народних ремонтів, більше немає в Україні.

- Мене дуже обурює, коли наш знаменитий міст називають "кладочкою", - зазначає Жанна. - В нього 46 прольотів, кожен з яких має довжину 7 метрів. Що це за "кладочка"?! Не забувайте, що міст був збудований у 1933 році і досі стоїть на своєму місці. Я багато подорожую рідною Полтавщиною і бачила безліч подібних мостів. Але в інших місцях від них залишилися лише палі. А у нас - справжній міст!

Жінка розповідає, що після реконструкції мосту в село почали приїжджати туристи. Також завітали представники місцевої влади. Проте, за словами активістки, на цьому все й закінчилось – далі фотографій на відновленому мосту справа не зрушила. Тим не менше, самі волонтери зізнаються, що не сподіваються на вдячність. Їхня мета – зберегти цей міст як історичну пам'ятку для майбутніх поколінь.

- Я виросла в цій місцевості, тому цей міст для мене має велике значення, - зазначає Жанна Мальцева. - Я довела, що не варто боятися, а потрібно діяти. Навіть якщо за це не почуєш жодного "дякую".

Пішки, на возі, на велосипеді.

Історія цього мосту бере свій початок у 1933 році. У той час його будівництво було ініційоване для з'єднання берегів річки Удай та для забезпечення збору зерна. У процесі зведення споруди активно брали участь жителі Каплинців та кількох сусідніх сіл.

Згідно з місцевими легендами, будівництво конструкцій відбувалося на березі, а палі вбивали в землю взимку, коли річка покривалася льодом. Для цього застосовували спеціальний копер із важким підвісним молотом. Як свідчать історичні джерела, для зведення мосту, що складається з 46 прогонів, знадобилося безліч дубів.

Місцеві також переповідають, що під час Голодомору будівельники отримували продуктові пайки. Для частини селян ця робота стала можливістю вижити в ті страшні роки.

У 1934 році було завершено будівництво греблі з боку Каплинців. Незабаром міст став ключовою артерією, що з'єднувала територію з Пирятином. По ньому пересувалися пішоходи, їздили на велосипедах, бричках, а згодом і автомобілях. Сьогодні важко уявити, що через цю вузьку дерев'яну переправу могли проїжджати такі великі транспортні засоби. Проте місцеві мешканці стверджують, що в минулому міст був набагато надійнішим.

Туристи прибувають, але відповідальної особи немає.

Міст володіє помітним туристичним потенціалом. Тут можна знайти все, що приваблює подорожуючих: живописну річку, мальовничі заплави, дерев'яні елементи, що налічують майже сто років, а також історію Голодомору та сусідніх сіл. За словами Жанни Мальцевої, після проведення ремонтних робіт кількість туристів зросла. Однак, просто туристичний інтерес не є достатнім для вирішення питання з утриманням цієї структури.

Досі залишається нез'ясованим, хто нестиме відповідальність за міст.

— Я намагалася знайти в архівах інформацію про балансоутримувача цього мосту та наявність проєкту, але, на жаль, нічого не знайшла, — ділиться Віра Шурхал, староста Каплинцівського округу. — Попри це, розмови про можливість передачі мосту на баланс нашого Пирятинського національного природного парку тривають. Але, як ви розумієте, в такому жахливому стані, в якому він перебуває, бажаючих займатися його доглядом не так вже й багато.

Дерев'яна конструкція такого віку вимагає не лише нової підлоги. Необхідно провести оцінку стану паль, балок та опор, а також визначити допустиме навантаження, залучивши до цього спеціалістів. Хоча місцеві жителі змогли самостійно замінити деякі дошки, інженери не проводили обстеження переправи. Без належної відповідальності навіть важко розпочати розмову про капітальний ремонт.

Місцеві жителі довели, що не готові чекати, доки міст остаточно зникне. Вони знайшли час і власними силами відновили переправу, потрібну всім. Але люди сподіваються, що міст матиме відповідального господаря, зрозумілий план ремонту і регулярний догляд.

- Міст для нас дуже важливий, - підкреслює староста Віра Василівна. - Для місцевих жителів ця переправа є передусім зручною і короткою дорогою до магазину, аптеки, ринку, можливістю швидше дістатися до центру громади. Бо якщо не буде моста, то в Пирятин треба буде їхати в об'їзд через Чернігівщину. Або на Чорнухи (селище на Полтавщині) їхати. Це набагато довше. Тому люди знову і знову беруться за ремонт.

340 метрів дерев'яної переправи - не така вже й велика відстань. А от шлях від народної толоки до збереження унікальної споруди, схоже, виявився значно довшим.