Транспортне питання тільки додало «євробалів» естонцям…

Починати говорити про естонський транспорт можна здалеку. Наприклад, із доріг. Вони і в Таллінні, і поза містами й селами, де ліворуч і праворуч поля та ліси, як то на шляху до Пярну, куди наша група журналістів з України також мала можливість потрапити, – ідеальні. Практично – злітні смуги… Але перше враження було все ж не про них.

Після аеропорту на вулиці що одразу впало в очі, – міський транспорт. Він був – як із фантастичного фільму про майбутнє. Дивовижні яскраві й елегантні вагончики… Не вистачало тільки підвісних і закручених спіралями повітряних доріг.

Такі емоції та асоціації. А якщо ближче до реалій, тоді – про транспорт курортного міста Пярну. Власне, про транспортну оксамитову революцію цього курортного містечка.

На наші, всі без винятку, навіть «найдивовижніші», запитання керівник центру громадського транспорту повіту Пярну пан Андрус Керпук відповідав широко та з великим задоволенням. Ми оглянули сам центр громадського транспорту, автовокзал, почули про проєкти модернізації транспорту, зокрема, й соціального. А також на нас чекав автобусний тур повітом, де ми побачили й туристичні місця, й незвичні для нас транспортні «бонуси» для мешканців повіту.

Транспортний центр Пярну

Це досить велика компанія, але – некомерційна. Як розповів пан Керпук, вони створили недохідну організацію, членами якої є місцеве самоврядування та Естонська Республіка. Шестеро учасників – від самоврядування і держава. Всі мають рівні голоси. Це демократія. Як підкреслив керівник Центру, вони – не приватне підприємство і не муніципальне. Але засновники – члени муніципалітету. Директора призначають загальні збори підприємства. Дивідендів організатори не отримують.

«2015 року нам передали всі міські автобусні лінії Пярну та місцеві (повітові) маршрути, – продовжує Андрус Керпук. – Перевізники всі приватні. Відтак проводимо тендер і укладаємо угоди. Ми починали з нуля. Але цей проєкт був унікальною можливістю зробити план реорганізації та осучаснення транспортної системи реальністю. Спочатку ми робили нові тендери для маршрутів. Нового дизайну автобусів. Був тендер на оновлення автопарку. Сині й білі автобуси – це місто і повіт. Намальовані суцвіття квітів – то липовий цвіт. Бо назва Пярну перекладається як липа. А ще це символ екологічно чистого транспорту й курортного міста».

Пан Керпук показав офіс своєї компанії. Він сучасний, працює із запровадженням інноваційних технологій. Гарно оснащена диспетчерська. Комфортно облаштована кімната для відпочинку водіїв, зручна кухня. Одразу видно, що про персонал дбають у всіх відношеннях. І про пасажирів теж. Відбудований автовокзал у Пярну запрацював 2018 року. Обійшовся він у 2250000 євро. Довелося брати кредит, але з усім упоралися і збудували «на 100 років». Окрім того компанією зведено ще 7 мінівокзалів у повіті.

Екопаливо для автобусів та ціни на проїзд

Автобуси працюють на екопаливі – біометані, який роблять із відходів виробництва. Такий ось зеленотарифний природний газ. Пярнівці першими в Естонії перейшли на біогаз. «ЄС підтримав нас коштами, аби перейти на біометан», – говорить пан Керпук. Заправки тільки в Пярну. Автобуси-«гармошки» курсують на дизпаливі. На біометані в Пярну працює 29 автобусів. А 70 у повіті – «дизельні». Найдовший міський маршрут Пярну – до 10 км. Електротранспорту немає. Це поки що дорого. Біометан тут – виробництво не сезонне. Він виробляється постійно.

Для учнів та пенсіонерів тут транспорт безкоштовний. Для інших проїзд – один євро на годину. Таким чином можна курсувати годину за ці кошти на всіх маршрутах. «Ми хотіли створити загальну квиткову систему. Тому є й проїзні за 10 євро на 30 днів. І до послуг їхніх власників усі 99 автобусів без обмеження часу», – додає керівник Центру.

У Пярну мешкає 40 тисяч людей. У курортний сезон населення збільшується. Тому добре, що для послуг відпочивальників є й касові апарати в автобусах. А для місцевих – випущені спеціальні карти, які діють у всій Естонії.

Пан Керпук знає про автобуси, які випускають в Україні – ЛАЗ, Богдан. Але купувати їх для свого Центру поки не збирається. У них у пріоритеті турецькі та польські. Вони якісні й ціна бюджетна.

Для людей із особливими потребами

«Вся система соціального транспорту наша, – говорить пан Керпук. – Ми самі купили 6 спецавтобусів для людей із особливими потребами. До салону вміщується два інвалідні візки. Є підйомник та інші пристрої. Плюс – 11 сітроєнів також можна викликати для поїздки інвалідів. Весь цей транспорт обладнаний за сучасними технологіями. У ньому все продумано до дрібниць. Тому машини облаштовані так, аби людям із особливими потребами було зручно сідати в салон, їхати й виходити».

Такий транспорт викликається на замовлення. І люди такого статусу мають певну кількість поїздок на квартал за пільговою ціною.

Селище Тору – як вишенька на торті

Воно має багато принад. Мешкає тут 457 жителів. Є меморіальний солдатський храм. Поруч – пам’ятник Святому Георгію, який на п’єдесталі перемагає змія. Є кінний завод, де розводять і тренують тварин. Річка Пярну своєю красою також приваблює туристів.

Але головне диво – сучасна невеличка автостанція. Схожа, без романтичного пафосу, на казковий будиночок. Але це сучасна казка.

Ця автостанція – як розумний дім. Вона сама про себе турбується. І вчасно відкривається і замикається. Графік її роботи відповідає маршрутам автобусів, котрі курсують через Тору. Розклад руху – на електронному табло при вході до автостанції.
Приміщення невеличке, до 20 квадратних метрів. Воно обігрівається взимку, а влітку працює кондиціонер. Є санвузол. При тому туалет обладнаний так, що їм скористатися без проблем можуть люди з особливими потребами.

У просторій кімнаті – полиці з книгами, є журнали, свіжі газети. Зручні лави-диванчики й крісла. Вмощуйся – й читай, відпочивай. Є кулер із водою та стаканчиками. А на стіні на той час експонувалися художні світлини місцевого фотографа.
На вулиці збоку – крите паркування для велосипедів.

І зазначу – тут ніхто жодним чином не шкодить. В автостанції чисто, ніхто робить тут розгардіяшу, не думає, як поцупити щось цікаве. Люди приходять сюди і з комфортом очікують свій транспорт...

На жаль, у нашій країні невеликі автостанції закриваються «пачками» як невигідні й поступово перетворюються на руїни.

Виходить, ніж платити зарплату касирам, прибиральниці й радіти, що пасажири в теплі до прибуття свого автобуса, – краще закрити?! Справді, так і є. Але не скрізь. Наприклад, у Корюківці, коли восени стає холодно, і до весняних теплих днів, приміщення автостанції відкрите для пасажирів. Воно опалюється, тут можна купити чай, каву. І дочекатися свого автобуса. Тому великий респект відомій компанії АТ «Слов’янські шпалери – КФТП» та Корюківській міській раді. Приємно, коли ОТГ і бізнес співпрацюють задля зручності і комфорту своїх громадян.

В Естонії ми, українські журналісти, побували, беручи участь у спільному проєкті Українського кризового медіаценту та Естонського центру Східного партнерства.