"Я пережив неймовірний сплеск адреналіну! Це було просто фантастично! Настійно рекомендую всім випробувати це: як ветеран з чотирма ампутаціями вперше вийшов на лижі."

У минулі часи, коли мобільні телефони й Інтернет ще не стали невід'ємною частиною нашого життя, мої ровесники і я активно брали участь у різноманітних гуртках. У Новояворівську я займався футболом, боксом та біатлоном, -- ділиться спогадами Микола. -- Тож я маю досвід роботи з лижами і тепер можу впевнено стверджувати, що можна кататися на лижах навіть із протезами. Але для тих бійців, у кого ампутація вище коліна, це буде значно складніше, ніж для мене, наприклад.

Звідки ж узялася думка спробувати себе в лижному спорті?

-- Я поділився з фахівцями центру UNBROKEN, що маю таке бажання, і спитав, чи можна спробувати. До слова, один з моїх побратимів, який працює зі мною, має ампутацію ноги вище коліна. Він хотів стати на ковзани. Спробував -- і все вийшло. І це мене ще більше надихнуло стати на лижі. Коли приїхали до Буковеля, то інструктори казали, що це вперше у них військовий з чотирма ампутаціями. Вони не вірили, що щось вийде, але дали шанс. Далось взнаки, що я був втомлений, адже дорога була далекою. То трохи складно було взувати та одягати спорядження. Але мені допомогли. Вдячний своєму фізичному терапевту, який був поруч і підтримував. Вдалося стати на лижі та самостійно проїхати кілька метрів на тренувальній гірці. Попри тиск на ампутовані частини кінцівок, я не впав. Після цього проїхався кілька разів гірськолижними трасами на адаптивних лижах за допомогою інструктора.

Які почуття ви переживали під час поїздки?

-- Це була найважча гірка, і туди не пускають початківців. Спуск дуже крутий, там розганяються до шаленої швидкості. Я відчував такий адреналін! Це було круто! Раджу всім спробувати.

-- Наскільки мені відомо, у вас взагалі були плани стати на сноуборд у Буковелі?

Отже, інструктори мені відмовили. Вони пояснили, що для цього потрібні попередні тренування, і в разі будь-яких проблем, відповідальність ляже на них.

Які ще цікаві моменти ви пережили під час цієї подорожі?

Мені дуже сподобалася прогулянка в "Гуцул Ленд". До речі, ми заздалегідь забронювали адаптивний номер у готелі, обладнаний пандусом та всіма необхідними зручностями. Вечорами я знімаю протези і пересуваюся на інвалідному візку, тому все було дуже комфортно.

Чи бажаєте цього сезону спробувати катання на лижах?

-- Обов'язково, але роботи багато, аби все встигнути. Крім того, багато ветеранів з протезами цікавляться зимовими видами спорту, то хочу працювати у цьому напрямку й давати їм таку можливість теж. А ще чекаю весни, бо дуже хочу сісти на велосипед.

Пане Миколо, чим ви займалися до початку великої війни?

Займався будівництвом, працював в Україні, а також подорожував за кордон. Повномасштабне вторгнення застало мене в Києві, і я вирішив стати добровольцем. Воював у 93-й бригаді "Холодний Яр". Протягом двох років служби побував у Чернігівській, Харківській областях та на Донбасі. Моє перше поранення сталося у 2023 році; лікарі врятували мені руку та ногу, встановивши металеві імпланти, а я пройшов три місяці реабілітації. Хоча мене могли відправити додому через стан здоров'я, я повернувся на передову. У лютому 2024 року, під час мінометного обстрілу, не було можливості знайти укриття, і я отримав мінно-вибухову травму на Бахмутському напрямку. Впав у кому на місяць, після чого прокинувся в шпиталі в Києві. Мені ампутували руки та ноги. Рідні спочатку не знали, де я, і шукали мене по лікарнях. Після цього пройшов протезування в Америці, а пізніше вдосконалили протези в Україні. Потім розпочалася нова стадія реабілітації. У листопаді виповнився рік, як я на протезах, і тепер беру участь у коротких бігових марафонах, маючи кілька медалей у своєму активі.

Досліджуйте також: Нові випробування з протезом: історія спецпризначенця, який, незважаючи на втрату ноги, знову вирушив на фронт.

Я чув, що, незважаючи на наявність чотирьох протезів, ви знову сіли за кермо. Як вам це вдалося?

-- Обожнював їзду змалку, мав 20 років досвіду. Навіть після чотирьох ампутацій не хотів покидати це діло. Тому протезист допоміг мені переобладнати автівку з коробкою автомат під нові потреби. Ми трохи кермо вдосконалили, перемикання передач, є кріплення, аби відчиняти двері. Все зручно й безпечно. Я від липня вже понад 10 тисяч кілометрів наїздив. Не лише по Львівщині, а й по багатьох містах України.

Які поради ви могли б дати тим, хто, наприклад, втратив надію після серйозної травми?

У нашому центрі ми завжди підтримуємо пацієнтів, заохочуючи їх до нових досягнень. Ми намагаємося розкрити їх потенціал. Наприклад, буває, що людина ніколи не тримала в руках пензлика, але завдяки нашій підтримці вона відкриває в собі художні здібності, створюючи вражаючі картини. Або ж ветеран, який ніколи не відвідував театр, після нашої організації відвідує виставу і не може уявити своє життя без цього досвіду. Іноді потрібно просто дати поштовх. Дуже часто пацієнти, отримавши протези, прагнуть відразу ж бігти, як я, але стикаються з труднощами: болі, натирання. Я пояснюю їм, що все вимагає часу – я теж пройшов через це, відчував біль і бажання бути вільним від інвалідного візка. Важливо пам’ятати, що кожен має свій шлях. Я продовжую боротися з фантомними болями, але бачу, як важко іншим, тому веду їх до спортзалу, на тренажери – і впевнений, прогрес не забариться. Кожен потребує індивідуального підходу, адже всі ми різні. Я працюю з багатьма хлопцями, і часом їхня сила надихає й мене.

Досліджуйте також: "Іноді відчуваю, як ніби струм пронизує мої пальці або п'ятки, які не існують": ветеранові ЗСУ були встановлені спеціальні остеопротези.

-- А що у побуті вам дається найважче?

Це означає прибрати, попрати та приготувати їжу. Якби в мене була одна рука, я б упорався самотужки. Проте, поруч є людина, яка з радістю готова мені допомогти.

Які ваші найсильніші мрії в даний момент?

-- Я щодня ходжу у центр на роботу й тішусь успіхами хлопців, аж сльози щастя на очах. Хочеться, щоб таких історій було більше, щоби після поранень вони не здавались і продовжували повноцінне життя. Вдячний за можливість ділитись своїми знаннями, досвідом, викладаюсь на всі сто, щоб приносити користь.

Ветеран з Донеччини Олександр Андрієнко, який втратив одну ногу під час війни, поділився своєю історією з "ФАКТАМИ". На "Іграх нескорених" він здобув дві бронзові медалі в біатлоні та сидячому волейболі, а також завоював срібло у веслуванні на тренажерах.