Втративши ногу, але знайшовши порятунок у ковші трактора, він тепер став чемпіоном світу з єдиноборств – неймовірна історія життя вибухотехніка.

Користуючи хитрість, ворог спритно приховав вибухівку.

Війна стає справжнім випробуванням для життя, проте вона не є вироком. Все частіше наші герої вражають світ неймовірними досягненнями, зокрема у спортивній сфері. На міжнародних турнірах вони ламають усталені стереотипи про слабкість і доводять, що людський дух не знає меж. Один із таких прикладів -- історія поліцейського-вибухотехніка Владислава Горнодя, якою він поділився з "Телеграфом".

Владиславу Горнодю 35 років, він родом із Сваляви, що на Закарпатті. До вибухотехнічної служби Владислав прийшов у 2019 році. До цього працював у поліції, але вирішив спробувати щось нове.

- Я прагнув займатися чимось значущим, тому вирішив стати сапером. Коли спробував – усвідомив, що це моє покликання, – ділиться він спогадами.

24 лютого 2022 року Владислав перебував на своєму робочому місці, коли отримав новину про початок великомасштабного вторгнення.

- Я до самого кінця не міг повірити, що Росія вчинить таку широкомасштабну агресію проти України. Це просто здавалося нелогічним, -- розповідає чоловік.

А вже у березні 2022 року, коли з Сумщини, Київщини, Чернігівщини почали вибивати противника, Владислав долучився до зведених загонів, щоб розміновувати та зачищати території. Першим містом він побачив Бучу, потім аеропорт у Гостомелі. На розмінування пішло декілька місяців. Там було багато снарядів, мін та гранат.

Під час своєї діяльності Владислав мав справу з різноманітними методами мінування. Особливо його вразила кмітливість противника.

Російські солдати ховали протитанкові міни, використовуючи замість звичних підривників протипіхотні міни. Коли людина наступала, стався вибух обох мін одночасно. Вижити в такій ситуації було практично неможливо, -- зазначає він.

В кінцевому підсумку Владислав також натрапив на міну. Інцидент трапився під час розмінування території в Чугуївському районі Харківщини.

- Ми проводили розмінування території, де розташовувалися ворожі позиції. Міна була прихована під уламками, щоб ускладнити її виявлення металошукачем. Я обстежував місце як щупом, так і металошукачем, але врешті-решт наступив лівою ногою. Вибух повністю відірвав мені стопу, -- ділиться спогадами чоловік.

Серед колег Владислава іноді виникали випадки травм.

- Усі ми усвідомлювали небезпеки цієї діяльності. Але хтось все ж повинен це виконувати, -- підкреслює адвокат.

Колеги пронесли Владислава на руках кілька кілометрів від місця його поранення. Пізніше фермер, який проїжджав на тракторі, запропонував свою допомогу і доставив його до карети швидкої допомоги.

- Хлопці взяли трактор, мене поставили в ковш, так і вивезли. Річ у тім, що ніяка інша машина не могла під'їхати до мене. Вже потім на поміч прибула карета швидкої допомоги, -- згадує Владислав день поранення.

На його думку, все сталося дуже стрімко. Коли він наклав джгут, усвідомив, що в нього залишилося всього дві години для порятунку.

Потім розташувалися місцева лікарня, військовий шпиталь у Харкові, а згодом – медичний заклад Міністерства внутрішніх справ.

- Я перестав думати про те, як врятувати стопу, і почав зосереджуватися на тому, як зберегти те, що залишилося від неї, -- розповідає Владислав.

Пізніше йому провели кілька операцій.

- Точно не пам'ятаю кількість, але була реампутація й ще кілька втручань, -- додає чоловік.

Перші місяці виявилися надзвичайно важкими з фізичної точки зору.

Рана ще не загоїлася, а біль ніколи не покидав його. Переміщатися з милицями було вкрай складно, — ділиться він спогадами.

За словами Владислава, підтримка родини та друзів стала його рятівним колом.

Найзначнішу підтримку я отримав від моєї дружини Валерії. Вона постійно повторювала: "Усе буде гаразд, ми пройдемо через це разом". Її впевненість надихала мене. Моя родина також була поряд. Всі запевняли, що в мене все налагодиться. Головне — пройти реабілітацію, відновити сили та рухатися вперед, — розповідає Владислав.

Зрештою так і сталося. Спочатку Владислав отримав тимчасовий протез в Угорщині, а згодом, у США, встановили постійний.

Центр у США я виявив сам, скориставшись Інтернетом, і натрапив на чудові відгуки про Protez Foundation. Протягом двох місяців реабілітації я відчув, як американці підтримують українців. Вони висловлювали подяку за нашу службу і за те, що ми стоїмо на захисті демократії. Також вони проявляли співчуття і ділилися своїм бажанням бачити нашу перемогу, -- розповідає вибухотехнік.

Сьогодні Владислава вже понад рік не турбують жодні болі, зокрема й фантомні.

- Ні шов, ні кукса не болять, усе добре, -- радіє Владислав.

Після відновлення до повсякденного життя Владислав не помічає істотних змін у своїй рутині. Він продовжує працювати й займатися спортом, як і раніше. Єдине, що змінилося — це те, що тепер він використовує протез. Спочатку перехожі звертали увагу на його штучну кінцівку.

Люди звертали на мене увагу, але я швидко адаптувався до цього. Тепер практично не звертаю на це уваги. Іноді траплялося, що я носив протез більше двох діб, навіть відпочивав у ньому. Тепер це стало для мене звичним, -- розповідає Владислав.

Чоловік активно підтримує зв’язок зі своїми колегами-вибухотехніками та здобув чимало друзів серед ветеранів.

- "Ми тримаємо контакт, обмінюємося корисними відомостями та підтримуємо один одного," - зазначає він.

Єдине, що зазнало змін у житті Владислава, — це його погляд на життя.

Я усвідомив, наскільки важливо цінувати кожен момент. Не слід переносити на завтра те, що можна виконати сьогодні. Життя відбувається тут і зараз, -- стверджує ветеран.

Після проходження реабілітації Владислав знову повернувся до виконання своїх обов'язків. Спочатку він знову став частиною вибухотехнічної служби у Закарпатті. Згодом його перевели до Міністерства внутрішніх справ, де він обійняв посаду провідного спеціаліста в Управлінні, яке займається питаннями постраждалих та їхніх родичів. У його обов'язки входить надання підтримки пораненим, а також сім'ям осіб, які зникли безвісти або загинули.

Владислав допомагає, використовуючи власний досвід. Розповідає, як пережити складні моменти та швидше пройти реабілітацію.

Окрім того, єдиноборства завжди займали значне місце в житті Владислава, і навіть після отриманого поранення він не залишив це захоплення. Чоловік активно бере участь у змішаних бойових мистецтвах, зокрема в комбат самозахисті під егідою ICO (International Combat Organisation).

- Ще до поранення я вигравав чемпіонати світу, Європи та України. Зараз спорт для мене -- це більше, ніж змагання. Я вирішив виступати у звичайних категоріях, попри ампутацію, щоб показати: нічого неможливого немає, -- зазначає спортсмен-вибухотехнік.

Владислав став першим і єдиним спортсменом з протезом, який здобув призове місце на Чемпіонаті світу з комбату ICO, що пройшов у Великій Британії.

Поступово я повернувся до змагань, вже здобувши дві золоті медалі на світовій арені. Мій намір – продовжувати, щоб мотивувати інших. Кожен має право на можливість показати свої здібності, незалежно від ситуації, – зазначив захисник.

На переконання цього чоловіка, абсолютно неприпустимо дискримінувати будь-кого. Скоріше, слід продемонструвати, що якщо особа обрала виступати у загальній категорії, то їй слід надати таку можливість. Це може стати важливим кроком до більш швидкої інтеграції людей з ампутаціями в суспільство.

Прийміть себе в тій формі, в якій ви зараз існуєте. Минуле не повернеться, але це не означає, що ваше майбутнє не може бути ще яскравішим. Найважливіше — продовжувати рухатися вперед, встановлювати нові цілі та не зупинятися на досягнутому. Все можливо, якщо ви в це вірите, — підсумував Владислав Горнодь.