Трахтемирів: Руїни стародавніх храмів та артефакти епохи Козацької держави.

"Черкащина - місце сили". Такий бренд мешканці області обрали в липні 2020 року, а в серпні 2023-го навіть отримали офіційне свідоцтво. Дійсно, Черкащина була форпостом Козацької держави зі столицею в Чигирині; тут народився і похований Кобзар; тут - героїчний Холодний Яр і ще багато-багато визначних для України місць. Логотипи є принаймні для 12-ти з них: того ж Холодного Яру, Тарасової гори, Дуба Залізняка... Є емблема й для дамби через Дніпро. І тільки для місця сили - Трахтемирова - логотипа не знайшлося...

Половинно забутий велетень

Трахтемирівський півострів оточений водами Канівського водосховища, яке настільки широке, що нагадує Чорне море, і важко побачити його протилежний берег. Хоча до столиці всього близько ста кілометрів, а Переяслав розташований зовсім поруч, варто лише переплисти Дніпро, і виникає враження, що це місце - справжній край цивілізації.

- Якщо від Канева заїжджати ґрунтовими дорогами, то дійсно немов межа світу, - каже виконувачка обов'язків директора Державного історико-культурного заповідника Ірина Воропай.

Місцеві села повільно зникають. Григорівка є центром: тут розташована церква та старостинський округ. Бучака майже не існує — залишилося лише кілька будинків. Також у Трахтемиріві можна побачити кілька хатинок. Проте це все ще - місце сили. Столиця реєстрового козацтва. Енергія, що виходить від гір, відчувається кожним подихом... Їхня пориста структура підсилює магнітні поля. Тут навіть компас може збитися, а самопочуття людини стає нестабільним, з'являються запаморочення. Подібні місця часто трапляються на Трахтемирівщині. Сила природи передається через навколишнє середовище. На вершинах гір поєднуються чотири стихії: повітря, вода, енергія Сонця і Землі. Коли ти опиняєшся в цих місцях, відчуваєш неймовірний підйом.

Це також значною мірою визначається особистістю.

Це місце не відвідує якийсь невіглас, який не має уявлення про нашу культуру чи спадщину. Сюди приходять підготовлені люди, eager to deepen their understanding of significant historical events. Коли ти занурюєшся в цю атмосферу і слухаєш розповіді, уявлення про те, що сталося, починає оживати – це підтверджують 95% відвідувачів. Байдужих тут не було, лише ті, хто відчував втому чи перенасичення.

Отже, під час вибору бренду для регіону ваше ім'я не було згадане?

Коли було обрано "Золоту підкову Черкащини", можливо, вважали, що наш край віддалений від основних шляхів. Цей регіон складно досягти. Проте унікальність території, її історичний контекст та потенціал заслуговують на увагу не лише Черкащини, але й усієї України, а навіть і світової спільноти, - зазначає науковиця.

ОКОЛИЦІ ЗАВАЛЕНОГО МЛИНА

На території Державного історико-культурного заповідника "Трахтемирів" все ще можна знайти кілька населених пунктів: Григорівка, Луковиця та всесвітньо відомий Бучак. Місцевих жителів практично не залишилося, і на їхнє місце приходять нові люди, які прагнуть втекти від благ сучасної цивілізації.

Нещодавно пішов з життя один із останніх мешканців села. Його будинок придбав Борис Скребцов, керівник "Трахтемирівської Січі", тож остання з хат Трахтемирова опинилася в надійних руках. Напевно, ви чули про Олега Петріка, відомого Скіфа, який вже 36 років живе в Бучаку після роботи театральним режисером у Києві. Коли на цю територію прийшли представники Аграрно-екологічного об'єднання "Трахтемирів", вони встановили шлагбауми та примусово викупили будинки у місцевих жителів, швидко їх зруйнувавши, аби стерти історичні сліди села. Проте не всі погодилися на продаж – кілька сімей залишилися тут, незважаючи на відсутність електрики та газу. Тепер важливо зберегти трахтемирівську спадщину, яка витримала випробування Другої Світової війни, щоб можна було показати бодай щось. Адже якщо хоч одна хата залишилася, не можна стверджувати, що село вимерло, - зазначає Ірина Воропай.

Зазначає, що від останнього млина Трахтемирова залишився тільки обгорілий шматок.

Дубовий стовп, який витримав усі труднощі війни... Ймовірно, це був навмисний підпал. У селі ще залишились клуб та школа. Але справжнім центром вважалося місце, де розташовувався млин. Це був пагорб, вершина, потужний осередок, де проходили зустрічі для обміну думками. Місцеві жителі згадували, що коли виникала потреба в обговореннях, вони завжди йшли до млина. Там ділилися новинами, дізнавалися, хто залишився живим, а хто вже пішов у небуття... Коло млина зосереджувало культурне життя села. Тепер, коли людей немає, а млина теж не існує, дух того часу живе далі, - зазначає дослідниця.

У 1993 році була заснована пластунська організація "Трахтемирівська січ", що проводить на півострові вишколи молоді. Один із напрямків діяльності - творчість, розкриття здібностей підлітків: це й співи біля ватри, й творчі майстерні, й робота з глиною тощо. Ірина Валеріївна показала кілька зразків "січової" кераміки, переданих музею Заповідника. На полиці, поруч із древніми артефактами, вони виглядають цілком органічно. Щоправда, слово "музей" тут звучить дещо перебільшено. Заповіднику - трохи більше 30 років, але він тільки недавно отримав пристойний офіс у Каневі. Утім, поки все одно ніде розмістити багатющу колекцію знахідок.

Духи наших пращурів

Прогулюючись безлюдними просторами, відчуваєш гіркоту і тривогу, коли сонце ховається за горизонтом. На душу накочуються темряви, а холодок пробігає по спині, мовби пробуджуючи приховані страхи. Багато людей так відзначають. Не знаю, звідки це походить, але це - частина нашої півострівної дійсності. Ось вам і місце сили, ось вам і привиди предків, - розповідає дослідниця.

Вона вважає, що ці емоції виникають через те, що на цій території триває безперервна боротьба за існування — з моменту, коли перша людина ступила на півострів.

Городище, сформоване у вигляді великої підкови, оточене валом, що датується скіфською добою VII-VI століть до нашої ери. На цій території можна знайти ще близько десяти археологічних пам'яток, які свідчать про те, що виживати тут було зовсім не просто. Ці землі стали ареною численних битв. Це стратегічні позиції, які вимагали захисту, адже вони пов'язані з бродами через Дніпро, козацькою історією, подіями Другої світової війни та Букринським плацдармом, - зазначає Воропай.

До речі, бродами Трахтемирова користувалися й трипільці. Саме в цьому місці вони перетнули річку на лівий берег, заснувавши кілька невеликих поселень. Півострів вражає своєю лісистістю, що ускладнювало пересування.

- Такої яруго-балкової системи, як на Канівщині, в Україні немає. Вона тягнеться від Ржищева й до пониззя Росі. Тут - другий за розмірами яр у Європі, - Костянецький. Його глибина - 90 метрів, і він росте, хоч не такими темпами, як раніше. Цікавий був би туристичний маршрут цією місциною, але через своєрідність ландшафту можна зайти сьогодні, а вийти післязавтра. Гори теж іще в процесі формування, просто наше око цього не помічає, - розповідає виконувачка обов'язків директора заповідника.

За її словами, на півострові можна знайти залишки Трипільської культури. В цілому, на території Трахтемирова підтверджено наявність усіх археологічних культур, характерних для Середнього Подніпров'я, особливо в його правобережній частині. Проте, виявлено також культури, що належать до лівобережної зони. Невелика смуга протяжністю 30 кілометрів переповнена археологічними знахідками, оскільки тут розташовані багатошарові поселення. На одній ділянці археологічні дослідження виявили одночасно чотири-п'ять культур, що належать до різних епох. Протягом тисячоліть ця місцевість була населена людьми: одні покидали її, а інші приходили.

ДОСЛІДИЛИ ЛИШЕ 30% ТЕРИТОРІЇ

Науковці ще не дійшли одностайної думки, чи були нашими предками скіфи-орачі, які селились на цих пагорбах із VIІ століття до нової ери. А от щодо Зарубинецької культури сперечаються менше: вона вважається першою праслов'янською, назва походить від села Зарубинці, яке нині покоїться під хвилями Канівського водосховища. До речі, сліди цієї культури виявив той самий першовідкривач Трипілля Вікентій Хвойка.

До затоплення водосховища, яке значно розширило русло Дніпра, науковці Інституту археології здійснили вражаючу роботу. Кілька експедицій вилучили величезну кількість артефактів з перших надзаплавних терас. Наразі лише підводні розкопки можуть доповнити їхні знахідки. Під водою залишилися руїни давніх храмів, а в урочищах ще можна знайти окремі частини плінфи та фресок. На основі отриманих результатів було прийнято рішення обов'язково зберегти цю територію. Це справжній скарб з наукової, історичної та археологічної точок зору. Проте, попереду ще багато роботи — досліджено лише 30% площі. Багато поселень і городищ знаходяться у незвичних місцях, тому можливі численні несподіванки.

Яку роль відігравала Трахтемирова в церковній системі Давньої Русі та в період Козаччини?

Церкви, що з'явилися в ХІ столітті, поступово еволюціонували у муровані храми в ХІІ-ХІІІ століттях. Як зазначають дослідники, все починалося з печерних монастирів, де спочатку оселялися монахи. Згодом виникли надземні споруди, що стали продовженням цієї традиції. Це цілком зрозуміло, адже неподалік розташовувалося Переяславське князівство, відоме своїми мурованими храмами, які стали символами прикордонного князівства. Юрій Довгорукий, в свою чергу, започаткував політику розвитку і зміцнення руських міст, особливо вздовж Дніпра та Сули, щоб заохотити населення оселятися на прикордонних територіях. У результаті, Канівське городище отримало укріплення, а Канівський собор став свідком давньоруської історії: хоча він зазнав численних реконструкцій та руйнувань, все ж зберігся до нашого часу. На Трахтемирівській землі, на жаль, архітектурні пам'ятки не збереглися, оскільки всі наземні муровані будівлі розташовувалися на заплавних терасах і були затоплені водою. Існує легенда, що в давньоруський період на території від Трахтемирова до Бучака існувало близько сімдесяти різноманітних культових споруд — капличок, церков та інших об'єктів, що свідчить про активне культурне життя. Незважаючи на спустошливі набіги військ Батия, давньоруська культура змогла відродитися. Також є припущення, що до 1240 року в цьому регіоні сталося кілька потужних землетрусів, які могли призвести до руйнувань як у Переяславі, так і на Трахтемирівщині.

- Володимир Мономах у Трахтемирові якось відзначився?

Звичайно. Саме тут, неподалік від бродів, у квітні 1103 року розпочався його похід проти половців.

"ТОЇ СЛАВИ КОЗАЦЬКОЇ ПОВІК НЕ ЗАБУДЕМ?"

Після Батиєвої навали 1240 року життя навколо Трахтемирова припинилось. У XV столітті, за козацької доби, було зведено Успенський монастир. Його використовували як шпиталь для хворих і немічних козаків. Економічним підґрунтям монастиря стали перевезення через Дніпро. Монастирю передали певні угіддя, доходи від каменоломень, бджільництва, рибальства. Монахи у той час уміли господарювати.

У 1578 році король Речі Посполитої Стефан Баторій, під тиском реєстрових козаків, передав їм Трахтемирів, де вже був зведений замок, і це містечко стало новою столицею козаків. Тут гетьман заснував свою резиденцію. Петро Конашевич Сагайдачний почав відновлювати українське православ'я, яке зазнало значного занепаду після Берестейської унії 1596 року. Він підтримував дружні зв'язки з архімандритом Трахтемирівського монастиря Єзекіїлом Курцевичем. Коли козаки на чолі з Сагайдачним вирішили відновити православну ієрархію в Україні, Курцевич став їх активним союзником.

- Після успішного походу на Москву в 1618 році козаки отримали непогані преференції. Повернули частину Сіверщини, Чернігівщину. Тоді проходили таємні переговори з єрусалимським патріархом Феофаном ІІІ, і коли той повертався з Московії, домовились, що відвідає Київ. Натомість козаки забезпечили йому потужну охорону. Одночасно домовились, що патріарх візьме участь у відновленні православної митрополії в Києві, на противагу уніатам. Феофан їм висвятив відновлену митрополію і митрополита Іова Борецького. На єпископські кафедри посадили українських православних діячів. Серед інших Єзекіїля Курцевича було висвячено на єпископа Володимирського та Берестейського, - каже науковиця.

Він зазначає, що в 1663 році син Богдана Хмельницького, Юрій, після невдалого досвіду гетьманування, став ченцем у Трахтемирівському монастирі (деякі дослідники вважають, що це сталося в Чигирині, - ред.). Однак, надовго він там не затримався, переміщуючись з одного монастиря до іншого, поки його знову не втягнула політична діяльність.

Після ганебного Андрусівського миру поляки відновили свою владу над Правобережною Україною, що призвело до занепаду козацької столиці, яка згодом стала звичайним сотенним містечком. Співпраця з московським царем не принесла їй жодних позитивних змін.

А панам лукавим...

Навіщо потрібна козацька?

Грандиозная слава?!..

І Трахтемирів здіймається над усіма.

Нечепурні свої хатки

Розкидав з долею лихою,

Як п'яний дідусь з сумкою.

Тарас Шевченко, "Сон" можна перефразувати наступним чином: "Тарас Шевченко, поема 'Сон'".

* * *

Наостанок - про Бучак. Режисер Олег Чорний назвав цю місцину "Голлівудом над Дніпром". Адже тут Довженко починав знімати деякі епізоди "Поеми про море", а після його смерті продовжила це робити його дружина Юлія Сонцева. Взагалі-то в фільмі йдеться про Каховську ГЕС, але головний герой за сценарієм приїздить до батьківської хати, от у Бучаку й знімали ці епізоди. Окрім того, тут працював над фільмом "Українська рапсодія" Сергій Параджанов (ще до "Тіней..."). Потім у Бучаку робив "Іванове дитинство" Андрій Тарковський. Із цими місцями пов'язана "Ніч на Івана Купала" Юрія Іллєнка, "Сон" Володимира Денисенка тощо.

- Як розповідав Скіф, після зйомок на цій території у акторів залишилося багато речей: бутафорні мечі, кольчуга тощо, - додає Ірина Воропай. - Оскільки Олег Георгійович раніше працював у театральній сфері, з багатьма був знайомий. Перебравшись сюди, почав формувати свій музей. І ті речі, які лежали мертвим вантажем, кіношники попередавали йому.

Михайло Бублик з Черкас