Російські війська застосовують тортури проти українців, подібно до методів нацистів.

В полоні його сім разів возили на розстріл.

Олександр Антоненко, боєць чернігівської тероборони.

Чернігів вистояв лише завдяки відвазі звичайних людей, які стали на його захист. Ми боролися зі зброєю в руках, хоч і без бронежилетів та шоломів.

Нас захопили днрівці, відомі своєю жорстокістю. На наших очах вони розстріляли наших товаришів.

Спочатку три тижні нас утримували в покинутій будівлі у Вишневому, що знаходиться за кілька кілометрів від Чернігова. Всередині було так само холодно, як і зовні, а з дірявих дахів на нас невпинно капала вода. Ми сиділи на бетонних плитах, піддаючись холодному вітру. Кайданки невпинно терли шкіру на руках до крові. Харчувалися ми кашею з однієї спільної тарілки, а в останні п’ять днів взагалі залишилися без їжі.

Декілька разів на тиждень мене відвозили на розстріл, намагаючись змусити виконувати їхні накази. Однак вони швидко усвідомили, що нічого з цього не вийде. У російських колоніях, знаючи про мою відмову співпрацювати,

ставились до мене з посиленою жорстокістю.

В Курському СІЗО я відморозив ноги через те, що нас довго тримали лежачи на землі під час морозу. Коли я пожалівся на біль в ступнях, вони побили мене саме по них. Потім мене занесли в приміщення на ногах, наче футбольний м'яч.Нас били по шість годин підряд. Бувало, забивали до смерті. Я разів десять втрачав свідомість після побиття вже в камері.

Одного разу, помітивши на моєму пальці тюремне татуювання, мене почали бити, змінюючи один одного в атаці. Тоді мені зламали ребра та пальці. Після цього завели під холодний душ. Потім потягнули до кабінету, де застосували електрошокер на вологе тіло. Особливо болісним був момент, коли електрошокер приставили до анального отвору, а також коли намагалися відрізати геніталії, щоб я більше не міг народжувати бандерівців, як вони висловилися.

Жінки-наглядачки виявляли ще більше жорстокості. Якби вони володіли такою ж владою, як чоловіки, то, напевно, не зупинилися б, поки не знищили б нас.

Тульське слідче ізолятор — це справжнє випробування на межі людських можливостей. Нас будили серед ночі і примушували виконувати фізичні вправи, такі як віджимання та присідання.

Найбільше я зміг присісти 1226 разів.Особливо знущалися над нашими в карцері. Коли я чув, як там катували хлопців, у мене починалися приступи епілепсії. До цього їх у мене не було.

Ми опинилися в одній камері разом з Олексієм Анулею. Він щиро привітав мене з днем народження, розділивши свій пайок хліба. Це був найцінніший подарунок, який я коли-небудь отримував, адже росіяни влаштовували справжнісінький Голодомор. Через воду, яку ми змушені були пити, у мене випали всі зуби.

Найгіршим днем у моєму житті став той момент, коли на мене напали і жорстоко побили важкою дубинкою, яка здавалася свинцевою. Спочатку удар прийшовся по плечу, потім по нозі, а згодом - по голові. В результаті я отримав величезний синець, що простягався від п'ятки до верхівки моєї голови, залишивши позаду лише чорну пляму.

Я мріяв вижити, щоб усе це розповісти."

Непереможний Олександр Антоненко

Людмила Осипенко