Вистріл у потилицю: як Росія підтримує радянські традиції політичного терору.

Політичні репресії є невід'ємною характеристикою всіх диктаторських і авторитарних режимів. Переживши жорстокі випробування під час Радянського Союзу, Україна відчула на собі всю жахливу силу державного терору, штучного голоду, масових арештів, розстрілів, депортацій і каторжної праці в концтаборах. Сьогоднішня агресивна політика путінської Росії прагне знову підпорядкувати нашу націю, використовуючи ув'язнення, катування та розстріли, щоб примусити нас відмовитися від нашої ідентичності.

2 жовтня 1938 року начальник першого спецвідділу Київського обласного управління НКВС, лейтенант держбезпеки Георгій Шльопченко підписав акт про виконання розстрілу Василя Яковича Івчука. Івчука звинувачували в тому, що він був учасником контрреволюційно-повстанської організації, яка мала на меті відірвати Україну від Радянського Союзу.

35-річний Василь Івчук, до свого арешту, займав посаду директора школи та викладав історію в селі Дударкові, розташованому в Бориспільському районі Київської області. Він був справжнім педагогом, який щиро любив дітей. Завдяки його зусиллям, у тяжкі роки Голодомору 1932-1933 років, коли в окрузі гинули цілі села, жоден учень Дударківської середньої школи не загинув.

Коли стало зрозуміло, що голод невідворотно наближається, директор вирішив орендувати у сусіднього колгоспу ділянку, на якій учні разом з вчителями вирощували овочі та фрукти для потреб школи, а також заготовляли сіно для тварин, що належали навчальному закладу. У часи геноциду, коли Москва прагнула покарати українців за їхній опір колективізації, Василь Івчук вкладав усі свої сили в порятунок своїх вихованців. У школі було організовано безкоштовне гаряче харчування, а найкращим учням додатково давали хліб для додаткового харчування вдома. Директор уклав угоду з Дарницьким м'ясокомбінатом, щоб його учні могли проходити "виробничу практику": діти займалися прополюванням буряків на підсобному господарстві підприємства в обмін на черпак супу.

У селі, де тоталітарний режим призвів до голоду, що забрав життя від 150 до 400 мешканців, вдалося врятувати більше ніж 200 учнів та вчителів. За цей вчинок у незалежній Україні директор, який проявив гуманізм, був удостоєний звання Героя України.

Голодомор став лише одним із етапів у темних планах Кремля щодо підкорення України, поряд зі сфабрикованими справами таких організацій, як "Спілка визволення України", "Український національний центр", "Українська військова організація" та інших у 1930-х роках.

У 1937 році Сталін розпочав кампанію масових репресій проти тих, кого він вважав "ворогами народу". Великий терор 1937-1938 років був спрямований на зміцнення абсолютної влади комуністичного лідера, знищення будь-якого прояву непокори та інакодумства, а також на створення всепроникного атмосфери страху в суспільстві. Офіційно це подавалося як "загострення класової боротьби" у контексті "остаточної перемоги соціалізму".

У поле зору НКВС потрапив і Василь Івчук. У травні 1937 року учні та вчителі його навчального закладу влаштували справжній протест, відвідуючи різні установи наркомату освіти Української РСР. Вони виступали проти рішення чиновників, які вирішили знизити статус школи до початкової, хоча заклад вважався одним з найкращих у регіоні. Врешті-решт, 17 травня 1938 року до директора завітали представники влади.

Слідство було коротким. Тортурами слідчі вибили з Івчука абсурдні зізнання в контрреволюційній діяльності й участі в неіснуючій організації. 28 вересня трійка (позасудовий неконституційний орган) при облуправлінні НКВС засудила його до розстрілу.

Жертв сталінського терору з київських тюрем НКВС таємно захоронювали на "об'єкті спеціального призначення" в Биківнянському лісі біля столиці. Ділянку площею 4,5 га на території Дарницького лісництва Київська міська Ради трудящих виділила для потреб НКВС 20 березня 1937 року. На даний час встановлено імена 18,5 тисяч осіб, похованих у Биківнянському лісі впродовж 1937-1941 років. Точна кількість усіх жертв сталінського терору, які покояться в Биківні, невідома. За даними дослідників, ця цифра, скоріш за все, сягає 40-50 тисяч людей.

Найімовірніше, у безіменних могилах Биківні, серед селян, робітників, науковців, письменників, священиків, службовців, і похований Василь Івчук.

Хоча комуністичний режим припинив своє існування понад три десятиліття тому, в сучасній Україні знову виявляються масові поховання, подібні до Биківні. Причина залишається незмінною — Москва. За вказівками Кремля російські військові за допомогою важкої артилерії та коригованих авіаударів руйнують цілі міста разом з їхніми мешканцями. Російські солдати скоюють воєнні злочини на українських теренах. У всіх місцях, куди ступає нога російського загарбника, розпочинаються переслідування українців.

Як і в тридцятих роках минулого століття, зовсім не потрібно займатися ворожою діяльністю. Досить бути активним представником громади, ветераном українських збройних сил, волонтером, автором або будь-ким, хто відстоює українську ідентичність та не погоджується з концепцією "русского міра".

Путінська деспотія не терпить інакодумства, а базові права та свободи людини висміює як вигадки "загниваючого" Заходу. Політичних опонентів тепер таврують "іноагентами" -- як "ворогами народу" в сталінські часи. На це накладається сліпа ненависть до українців і самого поняття самостійної України. На додачу до Биківні, під Києвом тепер є ще одне місце масового вбивства -- Буча, де в березні 2022 року російські солдати вбили та замучили 637 українців. У Ягідному на Чернігівщині росіяни влаштували мініконцтабір у тісному підвалі школи, де в нелюдських умовах тримали 350 селян як заручників (10 з яких померло).

У Харківській області було виявлено нове масове поховання, яке отримало назву Новітня Биківня. Це трапилося під час деокупації регіону у вересні 2022 року, коли українські збройні сили натрапили на могили жертв російської агресії в лісовій місцевості біля Ізюма. Більше 450 тіл – серед них як дітей, так і дорослих, молоді та літні люди, а також цивільні особи і військовополонені – загинули внаслідок безпосередніх обстрілів або ж від прицільних пострілів у потилицю...

Під № 319 знайдено поховання українського дитячого письменника Володимира Вакуленка. 49‑річний Вакуленко не виступав зі зброєю проти самозваної окупаційної влади. Він просто жив на своїй землі, у селі Капитолівка неподалік Ізюма, не приховуючи свого ставлення до завойовників і своїх проукраїнських поглядів. Цього виявилося достатньо, щоб 23 березня 2022 року росіяни заарештували його як "націоналіста".

У найкращих сталінських традиціях приводом слугував донос. Ми можемо тільки здогадуватися, що відбувалося на допитах. Але Володимира сильно побили, відпустили, а наступного дня знову забрали -- уже назовсім. Лише за півтора місяця поблизу села було знайдене понівечене тортурами тіло письменника з кульовими отворами в потилиці. Точно так само в НКВС упродовж 1930‑х -- 1940‑х років розстрілювали "ворогів народу", засуджених до смертної кари.

Все, що Росія може запропонувати, — це політичний терор, переслідування незгодних, тортури, руйнування, грабунок і смерть. Російський режим — це свавілля влади та її силових структур, які готові зламати будь-кого, хто насмілиться виступити проти політики кремлівського деспота. У випадку з Україною, Москва має намір підкорити нас своєму владарюванню.

Комуністичний тоталітарний режим не був покараний, і його реінкарнація повертається на багнетах російської армії. У День пам'яті жертв політичних репресій ми можемо сьогодні самі бачити, що пережили попередні покоління наших співвітчизників. І що чекає всіх нас у разі перемоги Росії. Нині перешкодити повторенню репресій у масштабах усієї України можуть тільки наші Збройні сили.