Вшанування пам'яті старшого сержанта Віталія Трухана, відомого за позивним "Біцуха".

Вибір боронити країну від загарбників зробив ще у 2014 році

Віталій Трухан, ще на початку військової агресії Росії на сході України, залишив студентське життя і став одним із перших, хто добровільно вирушив на фронт.

Віталій з'явився на світ 8 вересня 1994 року в Чернігові. Він здобував освіту в ліцеї №15, що розташований у його рідному місті. Після цього хлопець вирішив продовжити навчання в Харківському національному університеті цивільного захисту населення, обравши спеціальність "рятувальник". Однак йому не вдалося завершити навчання — у 2014 році, перед однією з вечірніх перевірок у казармі, Віталій зібрав свої речі в мішок з-під борошна та вирушив у зону АТО. У той час йому виповнилося 19 років.

"Я пакую свої речі в мішок з муки і вночі, напередодні перевірки, тихо покидаю академію. Друзям пишу смс, що вирушив до Донецька. Мене розшукують на вокзалах, а я домовляюся з водієм і за 150 грн виїжджаю з Харкова в багажному відсіку автобуса. Коли повернувся додому, побачив матір у сльозах, яка вмовляла мене повернутися до навчання. Але я рішуче вирішив, що мій шлях — це війна," - розповідав хлопець.

Він став одним із перших, хто приєднався до добровольчого батальйону "Чернігів", починаючи свою службу в травні 2014 року. Через рік він перевівся до полку "Азов" і переїхав до Маріуполя. Разом із товаришами по службі він пройшов шлях становлення справжнім воїном: спочатку виконував обов'язки кулеметника, а згодом навчався у Військовій школі імені полковника Євгена Коновальця. Після завершення навчання він почав викладати, ставши головним сержантом полку та очоливши курс базової бойової підготовки у школі.

Побратим Віталія, Олександр Тарнавський, який служив в "Азові", згадує: "У нього була неабияка внутрішня сила, і служба давалася йому легко. Коли "Азов" перетворився на полк, "Біцуха" завершив курси сержантів і взявся за відбір нових бійців для підрозділу. Він виховував молодих воїнів своїм прикладом. Разом із ними він міг пробігти марш-кидок, виконував віджимання та підтягування на перекладині. Постійно надихав та підтримував новачків".

У своїй вільній часу Віталій захоплювався сноубордингом, комп'ютерними іграми, велоспортом та віндсерфінгом. Він також багато часу приділяв читанню про військові конфлікти. Серед жанрів, які його вабили, була наукова фантастика, а однією з найулюбленіших книг стала "Дюна" Френка Герберта.

Дружина Віталія, Марина, ділиться спогадами: "Він завжди висловлював вдячність своїм побратимам у полку, адже саме там здобував знання, розвивався і ніколи не зупинявся на досягнутому. Віталій приєднався до полку у 2015 році, і шлях до звання головного сержанта зайняв сім років. Я впевнена, що він не був би задоволений лише цим".

Марина та Віталій познайомилися на платформі для знайомств. У той час він перебував у відпустці в рідному Чернігові. Віталій поцікавився, як знайти її в Instagram, і запевнив, що щойно повернеться до служби в Маріуполі, обов'язково напише їй, і вони підуть на прогулянку. Так і сталося: влітку 2019 року пара зустрілася, і з того моменту їхні шляхи не розлучилися. Лише через два тижні після знайомства Віталій зробив пропозицію жити разом.

Він не просто жив, а насолоджувався кожним моментом, вичавлюючи з кожного дня все можливе. У вихідні він завжди знаходив час для своїх хобі та сім’ї. Я гордилася своїм чоловіком і часто говорила: "У всіх по 24 години на добу, а у нього їх, здається, безліч", - ділиться дівчина.

21 лютого 2022 року, всього за кілька днів до початку російської агресії, Віталій вирішив відправити Марину з дітьми до її батьків у Чернігові. "Це не може трапитися, я обов'язково повернусь, я не можу загинути," — запевняв він свою дружину в листах.

З самого початку масштабної агресії Росії проти України Віталій очолював захист північної частини Маріуполя, перебуваючи в складі полку "Азов".

24 лютого Марина отримала від Віталія повідомлення: "Зараз не час бути слабкою, потрібно брати себе в руки. Зараз ми повинні показати, що нас не зламати. Що на нас розраховує вся країна". Доки був зв'язок, вони переписувалися, Віталій писав дружині: "Ти саме головне пам'ятай: щоб не трапилося в цьому житті, ти маєш це витримати і бути сильною".

Останнє повідомлення від чоловіка Марина отримала 12 березня, він пообіцяв наступного дня вийти на зв'язок, але більше не вийшов.

12 березня 2024 року Віталій загинув під час боїв за Маріуполь. Йому було всього 27 років. Марина отримала звістку про його загибель лише через тиждень.

"18 березня мені зателефонували з патронатної служби полку і повідомили про загибель чоловіка. Проте до літа, коли я нарешті змогла поспілкуватися з побратимом, який перебував з ним на одній позиції, я все ще жила надією, що це помилка. Але, на жаль, дива не сталося," - поділилася дівчина.

Марина та рідні досі не попрощалися з Віталієм, бо тіло захисника не змогли повернути сім'ї.

У серцях своїх товаришів він назавжди буде пам'ятатися як відкритий і чесний, справжній побратим у бою.

"Він став справжньою легендою. У нашому полку його знали всі. Молоді бійці, які приєднувалися до "Азову", обов’язково проходили через його навчання. Віталик навчав їх всьому необхідному і прищеплював бойовий дух. Тисячі людей пам’ятають його, адже ім’я "Біцуха" було відоме кожному. Це величезна втрата для нас усіх", - зазначає Олександр Тарнавський.

"Від нього виходила така особлива енергія, це було справді вражаюче. Віталик був щирим і простим молодим чоловіком. Досі не можу змиритися з тим, що його більше немає," – ділиться спогадами шкільний товариш Павло Пінхусович.

За особисту мужність і самовіддані дії, зразкове виконання службового обов'язку указом Президента України головний сержант Віталій Трухан удостоєний ордена "За мужність" III ступеня (посмертно).

У Віталія є батьки, дружина та двоє малих синів.

В Чернігові, на стіні ліцею, в якому навчався захисник Маріуполя, з'явився новий мурал. На честь його побратима, відомого як "Біцуха", у Військовій школі імені Євгена Коновальця було присвоєно ім'я його табору 1-го навчально-механізованого батальйону.

Вічна пам'ять Герою нашого часу!