Невідомий Олександр Жомнір

"Шістдесятники кидали не гранати, а квіти підсудним чи шоколад (як Ліна Костенко на львівських судах). Але система з люттю топтала той шоколад, можливо, відчуваючи, що його вибухова сила чи не страшніша. Ті квіти і той шоколад не підривали стін. Вони примушували вибухати душі" - так Надія Онищенко починає книгу про Олександра Жомніра, що вийшла у серії (вже серія!) "Ніжинське шістдесятництво". Пані Надія - упорядниця цієї так потрібної серії.

Необхідно усвідомлювати, що в умовах війни незалежність не з'явилася сама по собі, вона не була надана випадковими обставинами — її завоювали борці. Це можуть бути як голосні політичні в'язні, які отримали певну популярність (хоча більшість із них залишаються невідомими навіть для вузького кола дослідників), так і "тихі інтелектуали", які зберігали українську мову та не дозволяли їй зникнути в забутті.

У Ніжині, відомому університетському місті, жили Леся Коцюба та Олександр Жомнір. Про Леся Коцюбу ми вже детально розповіли у нашій книзі "Перша шеренга", а також про неї написав дослідження воїн-професор Євген Луняк. Натомість про Олександра Жомніра майже нічого не відомо. Ця книга має на меті заповнити цю інформаційну прогалину.

Павло Михед, чиїй манері я надаю перевагу ще з часів перебудови (він ніколи не співпрацював із губернськими виданнями), розповідає про Олександра Жомніра у своєму унікальному стилі: "З одного боку, це видатний спеціаліст, який не побоявся перекласти твори Шекспіра, Сомерсета Моема, Джона Стейнбека, Емілі Дікінсон, і який понад півстоліття присвятив роботі над знаковим твором 'Утраченим раєм' Джона Мілтона. Він також був шанованим педагогом і володів енциклопедичними знаннями. Але з іншого боку, перед вами поставав чоловік, завжди одягнений у діловий костюм з білою сорочкою і обов'язковим краваткою, який або їздив на велосипеді по Ніжину, або тягнув його за собою. Він вражав своєю оригінальністю у всьому: від стилю одягу до гастрономічних уподобань".

Книга спогадів містить статтю самого Олександра Жомніра, присвячену особливостям англійських перекладів творів Шевченка. Це вже свідчить про високий інтелектуальний рівень шістдесятників, серед яких Олександр Жомнір заслуговує на почесне місце в нашій пам'яті. Варто зазначити, що під час його діяльності в Товаристві української мови імені Тараса Шевченка (я особисто пам'ятаю його з кафе "Українські страви", що розташовувалося на вулиці, нині відомій як гетьмана Полуботка, в Чернігові, коли він приїхав на нашу обласну конференцію), він висловлювався про переклад відомого вірша Кіплінга "Синові". Проте, на жаль, цього перекладу в книзі немає. Тим часом, варто зазначити, що цей переклад можна вважати еталоном серед перекладацьких змагань, адже українською мовою існує 27 різних версій цього твору.

А навіщо в книзі містяться переклади інших авторів (можливо, студентів Жомніра) на російську мову — я так і не зміг зрозуміти...

Ця книга була видана завдяки фінансовій підтримці Благодійного фонду "Ніжен", заснованого та очолюваного просвітянином Миколою Шкурком.