Історія оборонця Маріуполя, який перетворився на представника ЛГБТК+ ветеранів.

Після захисту Маріуполя та перебування в російському полоні, Олександр Деменко розпочав нову боротьбу — за права військових ЛГБТК+, цивільні партнерства та рівність в Україні.

Охорона прав представників ЛГБТК+ спільноти

Після свого звільнення з російського полону 30 січня 2023 року, Олександр Деменко замислився про відкриття власного бізнесу. Як захисник Маріуполя, він мав ідею створювати та реалізовувати дизайнерські сумки, але його плани не виправдалися. В результаті, Олександр знайшов новий шлях – громадську діяльність. Він вирішив присвятити свої зусилля захисту прав ЛГБТК+ спільноти в Україні.

"Я ніколи не уявляв, що займуся цим, все виникло природно. Це не стосується просування певних концепцій. Йдеться про захист прав нашої спільноти," - ділиться ветеран.

Зараз Олександр Деменко очолює громадську організацію "Військові ЛГБТ+". За його словами, керівником він став після відкритих і демократичних виборів. Організація існувала й раніше, а її основні напрями діяльності вже були визначені, однак нове керівництво запропонувало власне бачення розвитку.

"Сьогодні ми стали справжньою командою, що працює в єдиному напрямку. Наша діяльність охоплює не лише адвокацію в Україні, але й встановлення партнерських відносин з міжнародними організаціями та політичними діячами", -- зазначає він.

Одним із головних досягнень організації Олександр вважає те, що українське суспільство побачило: представники ЛГБТК+ служать у війську, воюють і так само захищають Україну та права всіх її громадян. "Кожного та кожну", -- підкреслює він.

"Саме з цієї причини ветерани володіють моральним авторитетом, який відкриває можливості для суспільного діалогу та сприяє кращому сприйняттю і прийняттю ЛГБТК+ спільноти. Наша мета полягає в тому, щоб підвищити рівень толерантності в суспільстві. Хоча він вже значно зріс у порівнянні з минулим, його все ще недостатньо для реалізації необхідних законодавчих змін", -- зазначає Олександр.

Армія без упереджень щодо сексуальної орієнтації.

Олександр Деменко чесно ділиться інформацією про своє життя: він гей і мешкає в Києві зі своїм партнером, якого звуть Артур. "Він не військовий, а цивільний", – уточнює Олександр.

Олександр з'явився на світ у Запоріжжі. У 2019 році він вступив на строкову військову службу, отримавши призначення до частини А2920, яка розташовувалася у Вознесенську на Миколаївщині. Він служив у складі Повітряних сил України. Після завершення служби він вирішив відпочити протягом трьох місяців, а згодом уклав контракт із Національною гвардією України.

"Моя головна мотивація була проста -- і надалі захищати Батьківщину. Зараз це бригада "Кара-Даг" -- підрозділ Національної гвардії України, що входить до складу 1-го корпусу НГУ "Азов". Вона дислокується в Запоріжжі, названа на честь гірського масиву в Криму і з перших днів повномасштабного вторгнення воює на найгарячіших ділянках фронту", -- говорить він.

Олександр розповідає, що частина його побратимів знала про його сексуальну орієнтацію, однак він ніколи не стикався з цькуванням чи упередженим ставленням через це. За його словами, загалом у війську він майже не зустрічав проявів гомофобії, адже насамперед там оцінюють професійні та людські якості військовослужбовця.

"Якщо ти хороший солдат і хороша людина, до тебе не буде жодних питань. Неважливо, хто кого любить і з ким спить. Якщо ж ти погано виконуєш свої обов'язки, тоді питання будуть незалежно від того, зробив ти камінг-аут (публічна заява про свою нетрадиційну орієнтацію, -- прим. ред.) чи ні. Але після відкритого зізнання ставлення до тебе може стати більш прискіпливим", -- каже Олександр Деменко.

Повномасштабне вторгнення

Олександр Деменко зустрів початок повномасштабного вторгнення Росії, виконуючи бойові завдання в районі Маріуполя, між селами Чермалик та Кирилівка.

За його словами, неспокійні відчуття почали виникати ще за декілька днів до 24 лютого 2022 року. Саме 21 лютого президент Росії Володимир Путін офіційно визнав "ДНР" та "ЛНР", проголосивши про "дружні" відносини та "взаємодопомогу". Лише через кілька днів Росія розпочала своє повномасштабне вторгнення в Україну.

"На початку ми стали в ряд, і отримали наказ направитися до Запоріжжя. Проте, командування вирішило, що потрібно повернутися назад для захисту Маріуполя," — згадує він.

Місто швидко перетворилося на пекло. Вулиці палали, день змішався з ніччю, а українські захисники вели бої в умовах повного оточення, стримуючи домінуючи сили противника.

Спочатку підрозділ Олександра базувався в загальноосвітній школі №20, а згодом перемістився на територію металургійного комбінату імені Ілліча.

"У Маріуполі я втратив відчуття різниці між Лівим і Правим берегом. Моя робота була пов'язана з логістикою, і більшість часу я проводив за кермом. Можна з упевненістю сказати, що об'їздив усі райони цього міста," -- зазначає військовий.

Після запеклих боїв залишки підрозділу прорвалися на територію заводу "Азовсталь", де продовжували виконувати бойові завдання до отримання наказу про вихід у полон.

17 травня 2022 року боєць Національної гвардії України, як і інші захисники Маріуполя, вийшов до російських військових без зброї, але з високо піднятою головою.

Тривали сім днів безперервно.

Олександр Деменко, як і багато інших захисників "Азовсталі", провів свої перші місяці в російському полоні в Оленівській колонії. Його тримали в бараках під номерами 7 і 8.

"Умови життя були, чесно кажучи, жахливими. Ми постійно відчували голод, існуючи від одного прийому їжі до іншого, і терпів від закрепів. Не було ані нормальної води, ані можливості помитися чи попрати речі. Але тоді ми ще не уявляли, що таке воші і справжня 'прийомка'," – згадує той, хто вийшов з полону.

Усе це йому довелося витерпіти в Горлівській виправній колонії №27, куди його перевели 2 серпня 2022 року. Коли почали вивозити полонених з Оленівки, багато людей ще мали надію на обмін. Однак ця надія зникла майже миттєво.

"Коли ми виїжджали з Оленівки, нас відвели в місце, яке називали 'шлюзом', де нас побили трубами і палицями. Після цього нас запхали в 'воронок'. Тоді я зрозумів, що на обмін таким чином не транспортують," – розповідає Олександр.

У Горлівській колонії новоприбулих традиційно зустрічали побиттям. Не стала винятком і група, в якій був захисник Маріуполя. Після жорстокої "прийомки" військовополонених відвели до гарячої лазні.

Олександр вважає, що найбільш складними були перші місяці адаптації. Коли осінь принесла холод, він відчув брак теплого одягу. Лише в грудні військовополоненим почали видавати тюремну форму та теплі куртки.

Щоденні побиття до і після їдальні, покарання за незнання російських пісень чи біографій радянських діячів, багатогодинне маршування та виснажливі фізичні вправи стали частиною повсякденного життя. Крім того, щодо Олександра почали фабрикувати кримінальну справу.

Незважаючи на труднощі, він прагнув зберегти свою внутрішню рівновагу. Кожен прожитий день ставав для нього пошуком сенсу, а рідкісні миті краси та людяності набували особливого значення. Найбільше він цінував дружбу, що виникла на фоні жорстокості та брудних бараків. Саме одному зі своїх товаришів по неволі Олександр вперше відкрито поділився інформацією про свою сексуальну орієнтацію, і цей товариш досі залишається в полоні.

"Я зізнався, що я гей, і замість осуду отримав спокійне сприйняття", -- говорить Олександр.

Він зазначив, що не сильно турбувався з приводу того, що співробітники колонії можуть дізнатися про це, оскільки ніколи не виставляв своє особисте життя на показ.

"Проте я усвідомлював, що гомофобія та опір будь-яким ліберальним і демократичним цінностям є складовою частиною державної політики Росії", -- зазначає він.

23 січня 2023 року Олександра Деменка, разом із декількома іншими ув'язненими, було доставлено до слідчого ізолятора в Таганрозі.

"Протягом семи днів нас безперервно піддавали побоям. У камері існував так званий 'не стоячий режим', що дозволяло сидіти на лавці, але в інших аспектах умови були жахливими. На мою думку, Таганрог був у триста п'ятдесят разів страшнішим за Горлівку," - ділиться спогадами захисник Маріуполя.

Жити без страху

Через тиждень Олександра раптово викликали з камери та наказали підготуватися. Він тоді ще не усвідомлював, що це — обмін, на який сподівався вже так давно, що почав майже втрачати надію.

30 січня 2023 року автобус доставив його до прикордонної зони в Чернігівській області, де відбувся обмін військовослужбовцями, які перебували в полоні.

"Коли я знову опинився на рідній українській землі, відчуття стабільності під ногами охопило мене. Мене огорнув український прапор, і я знову мав можливість спілкуватися українською, чуючи її звучання навколо. Я скуштував українське яблуко... Це були надзвичайні, дуже змішані почуття, які важко описати словами," -- ділиться враженнями Олександр.

Ейфорія від повернення тривала декілька місяців. Поступово емоції почали згасати. Він залишив службу, звик до життя поза армією і обрав новий шлях – захист прав ЛГБТК+ спільноти.

В даний час Олександр активно залучений у виробництво освітніх серій для платформи "Дія.Освіта", які зосереджені на темах інклюзії та ЛГБТК+ в українських збройних силах. Він також бере участь у робочих групах, що займаються питаннями євроатлантичної інтеграції України. Його робота включає адаптацію українського законодавства до стандартів Європейського Союзу та НАТО, зокрема щодо забезпечення рівності та запобігання дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а також впровадження механізму цивільних партнерств.

Олександр каже, що чудово розуміє те, що в суспільстві завжди будуть ті, хто за та ті хто проти розширення громадянських прав для ЛГБТК+ спільноти, але саме до неправомірних дій схильні тільки праворадикали. На думку голови ГО "Військові ЛГБТ+" більшість армійців живе іншими проблемами і не переймається такими питаннями як права меньшин. До того ж, зараз у військо мобілізували багато вчорашніх цивільних які були лояльними до спільноти.

Олександр Деменко відвідав нещодавній КиївПрайд. Він став свідком того, як молоді люди в масках, які з'явилися під лозунгами на захист "традиційних цінностей", а також дівчина, що витирала ноги об прапор ЛГБТК+ спільноти.

"Щоб затоптати прапор, не потрібно багато розуму. Але справжня мудрість вимагає здатності розрізняти політичні течії та їхній вплив на суспільство і державу. Щоб осмислити ЛГБТ спільноту і зрозуміти, що це не вибір, а природжене, потрібно ще більше знань. Проте такі люди, як правило, не потребують демократії та лібералізму," — зазначає він.

Водночас Олександр окрім громадської діяльності займається власним здоров'ям і розвивається духовно.

"Посттравматичне зростання -- це те, чим я живу. Це те, ким я став. Зараз я проходжу психотерапію. І в мене навіть є невеликий страх стати "нормальним", як усі. Втратити свої амбіції, індивідуальність і свої "приколи"", -- з усмішкою говорить Олександр.

Він зазначає, що медики виявили у нього посттравматичний стресовий розлад. Завдяки терапевтичним заходам та медикаментозній підтримці його симптоми поступово знижуються.

Олександр має намір продовжувати активну діяльність у громадській організації "Військові ЛГБТ+". Він прагне розширити мережу міжнародних і національних партнерів та планує заснувати нову філію організації в Запоріжжі. На кінній фермі, що дісталася йому у спадок від батька, вже реалізується програма реабілітації для ветеранів і ветеранок, в якій використовують іпотерапію, не зважаючи на їхню сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність.

"Я хотів би, щоб якомога більше людей робили камінг-аут і жили без страху. Це могло б запустити ланцюгову реакцію в українському суспільстві й допомогти ЛГБТК+ спільноті здобути базові юридичні права", -- переконаний Олександр Деменко.