Діти на межі. Чернігівські оповідання про те, як сім'ї з малюками готуються до зимових холодів.

Від звичайних сірників і свічок до сучасних повербанків і зарядних станцій. Мешканці Чернігова, прагнучи максимально спростити своє життя в умовах холодів, готують різноманітні пристрої на випадок відключення електрики. Люди активно заповнюють запаси продуктів, медикаментів та води. Вони також відкладали гроші, на випадок, якщо виникнуть проблеми з банківською системою. Особливо важко в цій ситуації родинам, які виховують дітей з інвалідністю. Для них кожен день стає справжнім випробуванням на виживання.

Малеча боїться як темряви, так і звуків обстрілів, розповідає чернігівка Марія в інтерв'ю для Радіо Свобода. Вона виховує дитину з особливими потребами. Для її сім'ї минула зима, що супроводжувалася частими відключеннями електрики, стала справжнім випробуванням.

"Якщо немає електрики, дитина відчуває великий страх. Під час зимових відключень це стало справжнім випробуванням для нас. Нам довелося купити генератор, а ще один отримали безкоштовно, оскільки наша дитина має особливі потреби."

В Чернігівській області проживає приблизно 4 тисячі дітей з інвалідністю віком до 18 років. Щороку зростає число учнів з особливими освітніми потребами, які отримують освіту в звичайних школах та дитячих садках Чернігова.

Чому не покидають?

Попри складні умови та невтішні прогнози щодо дій Росії на зиму, родина Марії поки думає залишатися удома. Надто складним для їхньої родини є переїзд.

Єдине, що може спонукати родину виїхати - це тотальні обстріли, каже Марія.

"Боїться у мене дитинка дуже гучних вибухів. Такі діти взагалі дуже лякаються обстрілів. У мене багато знайомих, у яких після 22-го року діти отримали такі "відкати", що навіть зараз вони не дійшли до того рівня, який мали до повномасштабного вторгнення. І це все через вибухи. Тому якщо раптом будуть сильні обстріли, вибухи, то, як мінімум, будемо виїжджати з Чернігова на ту сторону Десни".

Сім'я вирішила залишитися в місті до останнього не лише через обставини, а й тому, що саме в Чернігові вони мають доступ до всіх необхідних ресурсів для підтримки та реабілітації своєї дитини.

Реабілітація дитини є нашим головним пріоритетом. Поїздка без подальшої підтримки та реабілітаційних заходів — це марнування часу. У даний момент ми перебуваємо в критичному етапі, коли необхідно інтенсивно працювати з різними фахівцями: логопедами, психологами та іншими. Якщо ми зараз зробимо паузу, надолужити згаяне буде важко.

Марія турбується, що за межами країни її дитина не отримає всього, що їй потрібно. Вона дійшла такого висновку після розмов з людьми, які або виїжджали за кордон, або вже повернулися назад.

Наприклад, у 2022 та 2023 роках мені неодноразово пропонували вирушити до Польщі. Проте я маю свідчення своїх батьків, які повернулися з-за кордону в Україну і поділилися своїм досвідом про те, як живеться там сім'ям з дітьми з інвалідністю.

Схожа історія сталася і з Наталією. Вона нещодавно з маленьким сином переїхала до Чернігова з прикордонного містечка Семенівка. В її рідному місті життя стало нестерпним через безперервні обстріли.

У Наталії також є син з інвалідністю. Він отримує можливість працювати з різними фахівцями в Чернігові, а також відвідує реабілітаційний центр, де йому надають необхідну підтримку. Саме через це жінка вирішила залишитися в обласному центрі до самого кінця.

Усе зводиться до фінансів. Якби були гроші, можна було б вирушити куди завгодно. Адже потрібно знайти житло і забезпечити себе. Звичайно, реабілітацію для дитини можна знайти і в інших містах, але це лише у великих обласних центрах. А там вже і так багато внутрішньо переміщених осіб. Усі потребують підтримки. Можна чекати довго і не отримати й половини того, що маємо в Чернігові. А сину ця допомога від спеціалістів потрібна вже зараз.

Наталія, так само, які і Марія, не виключає, що виїжджати з міста таки доведеться. Але це крайній випадок, каже жінка.

Діти відображають своїх батьків!

Як допомогти дітям з інвалідністю, зокрема тим, хто має особливості ментального розвитку, спокійно пережити цей складний для країни період - однозначної відповіді у фахівців немає. Особливо, якщо ці діти живуть поряд із фронтом, під час постійних тривог та частих вибухів.

Проте, на думку психологів, значною мірою все визначається діями батьків.

"Діти з особливими потребами реагують на обстріли по-різному. Наприклад, високофункціональні аутисти, які здатні сприймати емоції своїх батьків, можуть відчувати тривогу чи занепокоєння. Однак їхня тривога виникає не стільки через сам факт обстрілу, скільки через переживання батьків", - пояснює реакцію дітей на обстріли клінічний психолог Антоніна Вдовиченко з Чернігівського обласного центру комплексної реабілітації дітей з інвалідністю "Відродження".

Батьки передають своїм дітям емоційні зрушення, адже малюки спостерігають за дорослими і наслідують їхню поведінку. Тому ключовим завданням для батьків таких дітей є самоконтроль, адекватна реакція на обставини, розумні дії та правильне реагування.

Те саме стосується і батьків звичайних дітей, які не мають особливостей розвитку, пояснює Антоніна Вдовиченко.

"До мене приходять звичайні діти і кажуть - так, ми боїмося дронів. А мами розповідають про тривожність у дітей, що вони, мовляв, погано сплять. А потім в процесі з'ясовується, що під час кожної тривоги та сама мама нервує, біжить кудись. А діти все це копіюють", - розповідає психолог.

Антоніна Вдовиченко зазначає, що батьки повинні реагувати в залежності від обставин, оцінюючи, наскільки загроза є реальною.

"Діти є відображенням нашого світу, - розповідає психолог. - Я запитую малечу, як у них проходять заняття в школі під час тривог? І вони відповідають - ".

Ми взяли до уваги трагічні уроки, які принесла нам минула зима.

Як правильно підготуватися?

Для того щоб належно зустріти зимовий період, батьки дітей з інвалідністю прагнуть заздалегідь оцінити можливі виклики та ретельно підготуватися до них. Вони враховують уроки та невдачі, які мали минулоріч.

Чернігівка Марія, щоб вберегти дитину від зайвого стресу під час ймовірних відключень світла, окрім зарядних станцій купила ще й генератор. Для опалення свого приватного будинку її родина вже заготовила два причепи дров.

"У нас є чудовий котел, який ми придбали за чималі гроші, і він не вимагає великої кількості дров. Від нього залежить усе в нашому домі - як опалення, так і гаряча вода. Ми покладаємо великі надії на дрова і сподіваємось успішно пережити зиму."

Справді, у цю зиму дрова обходяться зовсім недешево.

"Топлення дровами не обходиться дешевше, ніж газом. Ціни на дрова суттєво зросли, - ділиться своїми думками Марія. - У мене є подруга, яка має і газовий котел, і дров'яний. Вони вирішили провести експеримент, опалюючи будинок і газом, і дровами протягом певного часу. В результаті різниця у витратах склала всього тисячу гривень. Але дрова дають відчуття незалежності. Якщо газопровід раптом пошкодять, то опалення зупиниться. А дрова завжди під рукою - просто бери і топи свою хату! До того ж, ми вже запаси дров зробили - вони лежать і чекають. А от запасти газ, на жаль, неможливо".

Цього року Марія вирішила зосередитися на приготуванні домашніх консервів, звернувши увагу на запаси продуктів.

Після невдалого досвіду з водопостачанням, цього року я вирішила заготовити багато компотів. Раніше не займалася цим, але в цьому році вирішила бути обачною. У нас є достатньо овочів, адже батьки живуть у селі, і тому ми забезпечені всім необхідним.

А ось Наталія особливо великих запасів на зиму не робить. Жінка намагається раціонально прорахувати, що реально може знадобитись їй та сину під час відключень світла та можливих перебоїв з постачанням продуктів та ліків.

"У нас є невелика кількість круп, але ми не закуповуємо їх у великих обсягах. Приобретаємо повербанки та лампочки. Маємо зарядну станцію, щоб бути готовими до будь-якої ситуації", - зазначає жінка.

Виживання у прикордонні

Дуже хвилюється Наталія за свою матір, яка попри вмовляння, залишилась жити у прикордонні, в рідній Семенівці. Місто розташоване всього лише за 12 кілометрів від кордону з Росією.

"Ситуація в тому районі надзвичайно напружена, - ділиться враженнями Наталія. - Ми відвідали це місце на вихідних, і враження були жахливими: fpv-дрони та безпілотники безперервно літають, а артилерійські обстріли хоч і відбуваються рідше, але все ще мають місце. Наразі над будівлями кружляє більше fpv-дронів. Просто страшно вийти на вулицю."

Попри постійні обстріли життя в прикордонній Семенівці триває, каже жінка.

"Привозять і продукти до магазинів, і навіть "Аврора" функціонує. Магазини, аптеки - все працює. Головне - до них добігти. Пересуватися вулицями небезпечно. Особливо в центрі потрібно короткими перебіжками рухатись. Страшно. Дрони постійно кошмарять".

У Семенівці, згідно зі словами жінки, мешканці готуються до зими так, як і раніше, навіть в умовах війни - заготовляють дрова, роблять консервацію та закрутки, а також купують цукор і борошно.

Ті жителі, які залишилися в місті, наразі не планують виїжджати.

Вони пояснюють це так: куди нам їхати, чи є сенс у цьому? Всіх турбують фінансові питання. Наприклад, у моєї мами є робота, і вона тримається за цю можливість, адже це забезпечує їй стабільний дохід. Але, на мою думку, насправді вони не прагнуть залишати рідний дім. Це надзвичайно важко, особливо для людей похилого віку.