Цей стан не може продовжуватися безкінечно: Єленський висловився про судові процеси ДЕСС з УПЦ.

Голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський поділився інформацією щодо розпорядження, направленого до Київської Митрополії, а також обговорив питання судових процесів, ситуацію з Лаврою та пояснив, чому вважає закон, що забороняє діяльність структур, пов'язаних із РПЦ, збалансованим.

Київська митрополія Української православної церкви (УПЦ) не виконала вказівку Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про розрив зв'язків із Російською православною церквою (РПЦ). У результаті ця справа опинилася в суді, і, за словами Голови відомства Віктора Єленського, адвокати митрополії вживають усіх заходів, щоб затягнути процес.

У бесіді з Еспресо він поділився своїми думками щодо вимог, які накладаються на нього, і чому в УПЦ не обговорюють їхній зміст. Також він висвітлив питання переходів до ПЦУ та проаналізував, чи є чинні закони достатніми для протистояння загрозам, що походять від РПЦ.

"Перехід до ПЦУ триває без зупинок."

Пане Вікторе, яка зараз ситуація з УПЦ МП? Переходи до ПЦУ ніби майже зупинилися, а в інформаційному просторі з'являються неприємні новини про діяльність УПЦ.

Почну з переходів: вони не зупинилися. Просто через велике юридичне напруження, коли їх дуже часто оскаржують, особливу увагу приділяють юридичній бездоганності процесу. Нещодавно наша співробітниця була в одному великому селі на Чернігівщині, де такий перехід відбувся, і засвідчила, що рішення про перехід громади було практично одностайним, а сам перехід відбувся без жодних проблем. Але, часом, громаді доводиться закріплювати своє рішення в суді.

Стосовно УПЦ. В Україні церковні об'єднання не є юридичними особами: ні УПЦ, ні ПЦУ, ні УГКЦ. Юридична особа - це їхній центр. У випадку УПЦ це Київська митрополія.

ДЕСС провела розслідування щодо можливих зв'язків УПЦ з забороненою в Україні РПЦ. Наші результати підтвердили наявність таких зв'язків, і ми надіслали Київській митрополії офіційний припис з вимогою усунути порушення закону про свободу совісті та релігійні організації. Документ містить чотири ключові пункти.

Перше: ухвалити рішення про вихід усіх парафій, єпархій, монастирів, навчальних закладів, братств, сестринств і місій з-під юрисдикції РПЦ. Друге: предстоятель, митрополит Київський, повинен публічно висловити свою незгоду із призначенням до Священного синоду РПЦ, тобто вийти з його складу. Третє: визнати статут РПЦ недійсним. У цьому статуті є окремий розділ "Українська православна церква", який підпорядковує УПЦ Московському патріархату. Цей документ був затверджений єпископами УПЦ на архієрейському соборі РПЦ у 2017 році. Четверте: не визнавати анексії єпархій на територіях, що підлягають окупації.

Російська православна церква анексувала вісім єпархій у Криму, а також на сході та півдні України, підпорядкувавши їх безпосередньо собі. Тих, хто чинив опір, жорстоко карали. Наприклад, священика Костянтина Максимова з Токмака засудили до 14 років ув'язнення за відмову підкоритися патріарху Кирилу, обминаючи митрополита Онуфрія.

Відказ і безмовність

зображення: соціальні мережі

Як відреагувала Київська митрополія на припис?

Відмовилася виконувати. У запереченні не пояснено, чому вона не може вийти зі Священного синоду чи визнати статут недійсним. Там лише загальні речі, які не стосуються конкретного припису.

Керівництво УПЦ не лише приховує зміст припису від мирян, але й від священнослужителів. Я впевнений, що більшість людей, близько 99%, не мають уявлення про його суть. У своїй недільній проповіді керуючий справами УПЦ охарактеризував цей документ як ультиматум, що вимагає "зради Христа". Мої спроби виступити на зборах духовенства чи єпархіальних зустрічах поки що не увінчалися успіхом. Таким чином, керівництво не зацікавлене в тому, щоб пояснити людям, чого саме від них очікують.

Адвокати Української православної церкви зараз оскаржують як припис, так і наші накази, одночасно намагаючись уникнути розгляду справи по суті. Якщо справа дійде до судового розгляду, їм доведеться пояснювати, чому керівництво митрополії не виконує припис і чому обирає залишатися частиною Московського патріархату. Відповідно до закону, у випадку невиконання припису, Державна служба з етнополітики та свободи совісті зобов'язана терміново подати позов про ліквідацію організації, тобто Київської митрополії.

Суд, що не квапиться.

Таким чином, справа опинилася в заторі на етапі судового розгляду?

Не залишився в безвихідній ситуації, проте юристи митрополії вживають заходів, щоб затягнути процес. Це лише моя особиста думка: іноді їхні дії можуть переходити межі правомірності.

Наприклад, вони залучають третіх осіб, які ідентифікують себе як віряни УПЦ. Їм надсилають шаблони заяв, після чого вони подають позови до суду. Суддя зачитує сотні імен, а потім запитує наших адвокатів, чи є у них заперечення проти участі цих осіб. Ми не впевнені, що це насправді представники УПЦ, і, м'яко кажучи, сумніваємося, чи знають вони суть припису. Тому ми висловлюємо заперечення. Проте ці імена можна зачитувати безкінечно, не переходячи до розгляду суті справи. Існують і інші методи, але, звичайно, це не може тривати вічно.

Як довго це може тривати?

На мою думку, система правосуддя в Україні не відрізняється швидкістю. Згадаємо випадок з восьмим скликанням, коли одному з народних депутатів була висунута підозра, а вирок набрав чинності лише через десять років. На жаль, подібні ситуації трапляються.

Проте це не є причиною для відмови від вже наявних засобів. Наша ціль полягає в тому, щоб Українська Православна Церква вийшла з-під юрисдикції Московського патріархату, який виступає стороною конфлікту проти України. Існують твердження, що він "заохочує" і "благословляє". Однак насправді він є активним учасником цієї війни.

Але коли це може відбутися?

Цього не може оцінити ніхто. Ми не можемо передбачити, скільки триватиме процес.

Чому виникають спори щодо переходів?

Яка ситуація з переходами до Православної церкви України? В чому полягають труднощі?

Знову йдеться про процедури. Лише у Вінницькій області відбулося понад сотні судових розглядів щодо переходів: оскаржують, наприклад, порядок скликання зборів або їхній хід. Закон stipulює, що громада має право самостійно визначати свою юрисдикцію, але у деталях, як саме мають проходити збори, виникають труднощі. Тут діє рішення Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України" (2007 рік), яке зазначає, що релігійна громада є автономною і сама вирішує, як ухвалювати рішення, організовувати збори, приймати нових членів і виключати їх. Тому оскаржується не лише це, а й багато інших аспектів.

Наприклад, ДЕСС наразі є стороною у 37 судових справах. Оскаржують накази, дослідження, які ми проводили, зокрема Запорізької та Балтської єпархій. Адвокати єпархій оскаржують усе і, звісно, мають на це право. Так само, як і ДЕСС, має обов'язок виконати Закон "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій".

Лавра перестала бути "осередком русского міра".

Києво-Печерська Лавра, фото: pomisna.info

Що з поверненням Києво-Печерської лаври?

Це окремий судовий трек. Державний заповідник судиться з монашою громадою УПЦ, щоб вона звільнила державне майно. У 2023 році договір між заповідником і громадою розірвали, і вони оскаржують це. Проте зрушення є, адже там служить громада Православної церкви України.

Лавра перестала бути оплотом "русского мира", яким була раніше, коли на дверях вказували, що в храмі не благословляються уніати, розкольники та собаки. Слава Богу, це в минулому. У храмах, зведених на кошти Мазепи, де його колись проклинали та піддавали анафемі, тепер підносять молитви за нього.

Чи варто удосконалити законодавчу базу?

Останнє, про закони щодо обмеження діяльності релігійних організацій, пов'язаних із РПЦ. Деякі оцінки кажуть, що вони надто ліберальні. З іншого боку, Захід може дорікнути нам за надмірну жорсткість. Чи можна їх посилити, чи їх достатньо, щоб усунути загрозу?

Питання свободи віросповідання є дуже делікатним як для України, так і для її міжнародних партнерів. Іноді стверджують, що наші дії завжди орієнтовані на думку партнерів, але це не зовсім відповідає дійсності. Результати соціологічних досліджень свідчать про те, що українці вважають релігійну свободу важливою цінністю саму по собі. Перед початком війни Україна стала притулком для вірян, які втікали від релігійних переслідувань з Росії, Білорусі та Центральної Азії. У нас ніколи не існувало державної церкви чи ієрархії, де одні мали б більше прав, а інші - менше. Це робить нашу ситуацію досить унікальною для Європи. Крім того, релігійне середовище України продемонструвало свою здатність захищати свободу: коли режим Януковича намагався її обмежити, різні релігійні громади об'єдналися у протестах проти цього.

На мою думку, цей закон є добре збалансованим, і я можу навести чотири аргументи на його підтримку.

По-перше, згідно з міжнародними нормами, будь-які обмеження в цій галузі повинні бути закріплені законодавчо. Це і має місце тут. По-друге, мета закону є абсолютно виправданою. Московський патріархат відкрито проголосив своєю метою знищення України, її культури, ідентичності та мови. Тому обмеження його впливу та виведення релігійних структур з його юрисдикції — це цілком обґрунтована мета. Третім важливим аспектом є те, що процес є демократичним, і остаточне рішення приймає суд. Хоча це може зайняти певний час, лише суд має право поставити крапку. Четверта причина, яка є найзначнішою: цей закон не накладає жодного тягаря на совість віруючих, оскільки підпорядкування Московському патріархату не є невід'ємною частиною православного вчення.

Усі попередження правозахисників, висловлені до 2024 року, коли був ухвалений закон, виявилися безрезультатними через реальну практику його застосування. Виявилося, що цей закон не обмежує право людей на віросповідання та дії відповідно до своїх переконань. Проте організація, що прагне знищити Україну, повинна бути ліквідована на території нашої країни.

Тобто закон дієвий і не потребує посилення?

Ми не КНДР, щоб за допомогою поліцейських заходів обмежувати право людей на молитву. Наша мета є чіткою: зупинити діяльність релігійної організації, що прагне знищити Україну. Ми намагаємося досягати цієї мети, не порушуючи релігійні свободи окремих громадян.

До речі, духовенство УПЦ може виїжджати за кордон і зустрічатися там із людьми, пов'язаними з російським синодом. Чи можна обмежити цей вплив?

Не всі священнослужителі мають можливість виїхати за кордон: багато з них підпадають під військову мобілізацію і не можуть вільно перетинати межі країни. Ми часто надаємо підтримку тим, хто виїжджає, наприклад, для отримання гуманітарної допомоги чи з адвокаційними цілями. Це важлива частина діяльності наших релігійних організацій, хоча, на жаль, вона не є достатньо відомою в суспільстві.

Щодо стосунків з РПЦ, то відповідно до закону, для їх встановлення необхідно отримати дозвіл від ДЕСС. Хоча ми очікували, що цей аспект не буде діяти ефективно, проте це залишається вимогою законодавства. Варто зазначити, що все більше священнослужителів УПЦ починають усвідомлювати суть сучасного Московського Патріархату, а також аморальну позицію його лідера, патріарха Кирила. Прагнення дистанціюватися від РПЦ стає все більш очевидним.