170-літній ювілей Опанаса Сластіона: вшанування його пам'яті в Лохвиці

У Лохвицькій міській територіальній громаді відбулася урочиста подія, присвячена Опанасу Сластіону під назвою "Опанас Сластіон. Митець і громадянин". Цей просвітницький захід, що включав концерт, був організований на честь 170-річчя від дня народження Опанаса Сластіона — видатного українського живописця, графіка, архітектора, мистецтвознавця, етнографа та педагога, який заснував Миргородський краєзнавчий музей на Полтавщині. Варто зазначити, що ювілей митця буде святкуватися на державному рівні у 2025 році за ініціативою Українського інституту національної пам'яті (УІНП) та відповідно до Постанови Верховної Ради. Інформацію про захід оприлюднили в Полтавській обласній військовій адміністрації та представництві УІНП у Полтаві.

У фоє Лохвицького міського будинку культури мешканцям громади репрезентували виставку світлин Опанаса Сластіона та влаштували благодійну виставку-продаж творів декоративно-ужиткового мистецтва. Під час просвітницького зібрання продемонстрували документальні відео про життєвий шлях і творчу діяльність митця й розповіли про історію шкіл Лохвицького земства. А ще презентували книгу-путівник "Сластіонові школи в народних вишиванках", авторами якої є Лариса й Ліна Яковенки та Володимир Грипась. Книга побачила світ за сприяння мецената Олега Чуба. Книга оповідає про туристичні маршрути до перлин українського архітектурного модерну - земських шкіл, споруджених за проєктами Опанаса Сластіона на території Лохвицького краю. Екскурсія по школах Лохвицького земства доповнила загальну картину тематичного дійства, посприявши повному зануренню в атмосферу духовного, освітнього, побутового, історично-епохального життя українського народу.

Для інформації, на основі матеріалів з розділу "Історичний календар" Українського інституту національної пам'яті:

Опанас Сластіон народився в Бердянську. Його батько, Георгій Дмитрович, походив із кріпаків Золотоноші, але здобув вміння малювати і став відомим іконописцем та реставратором церковного живопису. Саме він дав синові перші уроки живопису. Мати Марія Мартинівна була носієм багатої усної традиції: вона знала безліч казок, прислів'їв, пісень і запалювала в сина любов до фольклору та етнографії. У дитинстві Опанас також зацікавився кобзарством, навчившись грати на кобзі та інших музичних інструментах. Подальшим наставником з живопису став художник Георгій Постемський, який спонукав юнака вступити до художньої Академії. Під час навчання Опанас став членом мистецького гуртка, де звучала українська музика, читалися вірші Тараса Шевченка, а також проводилися художні вечори за участю видатних майстрів. У 1882 році він завершив навчання в Академії, здобувши звання класного художника III ступеня. Вже тоді Опанас глибоко зацікавився поезією Шевченка. У 1884 році його малюнок до поеми "Катерина" був опублікований у журналі "Нива", що отримав позитивні відгуки та надихнув його створити серію ілюстрацій, зокрема до твору "Гайдамаки". У 1886 році Шевченкові "Гайдамаки" вийшли окремим виданням з 14 великими і 35 малими ілюстраціями Сластіона. З 1887 по 1900 рік він працював у Військовому міністерстві художником, що займався проєктуванням обмундирування для військових. Цей період він використав для глибокого вивчення козацької тематики. Також він продовжував займатися кобзарством. Під час літніх канікул Опанас виїжджав до України, зокрема на Полтавщину, де збирав етнографічні матеріали та писав етюди. Він почав працювати над портретами кобзарів, що тривало майже півстоліття, документуючи їх біографії та репертуар. Серія малюнків "Портрети українських кобзарів" була опублікована у 1961 році. Оригінали цих робіт зберігаються в фондах Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського.

У 1895 році був виданий альбом, що містив портрети, зразки традиційного українського одягу, ескізи орнаментів та архітектурні елементи, створені художником Сластіоном. На жаль, увесь тираж було знищено під час повені того ж року, і лише авторський екземпляр залишився вцілілим. Його можна побачити у фондах Харківського музею образотворчого мистецтва.

У 1900 році, після свого звільнення з Воєнного міністерства, Сластіон оселяється в Миргороді на Полтавщині, де починає працювати викладачем у місцевій промислово-художній школі. У 1908 році він приєднується до фольклорної експедиції, організованої Філаретом Колесою за підтримки Климента Квітки та Лесі Українки. Під час цієї експедиції етнографи зафіксували на 57 фонографічних валиках виконання дум такими виконавцями, як Михайло Кравченко, Опанас Савченко, Платон Кравченко, Явдоха Пилипенко, Микола Дубина та сам Опанас Сластіон. Пізніше він ініціював створення капели бандуристів у Миргороді, яка в подальшому отримала назву "Перша селянська капела бандуристів імені Тараса Шевченка". Серед випускників цієї капели стали відомі кобзарі Дмитро Вовк та Іван Скляр.

На початку XX століття Опанас Сластіон активно пропагував ідею впровадження українського стилю в архітектурній сфері. У період з 1910 по 1913 рік він розробив численні проєкти сільських громадських будівель, виконаних в українському стилі. Серед них були споруди для кооперативних товариств, об'єкти на території курорту в Миргороді, будинок земського лікаря в Чорнухах, а також кілька будівель у Великих Сорочинцях. Крім того, він здобув перемогу на конкурсі архітектурних проєктів для земських шкіл, внаслідок чого за його ескізами було споруджено більше 90 навчальних закладів у Лохвицькому повіті Полтавської області, а також у Чернігівській, Сумській та Київській областях.

Як мистецтвознавець, Сластіон публікував статті в різних українських періодичних виданнях, зокрема у журналах "Київська старина", "Рідний край", а також у газеті "Рада" під псевдонімом "Опішнянський гончар". Його праці, зокрема "Спогади про Миколу Лисенка" та статті про видатного українського кобзаря Михайла Кравченка, отримали визнання серед фахівців. Як ілюстратор, він також співпрацював із сатиричними виданнями, такими як "Шершень" і "Осколки". У 1914 році він став ініціатором встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку в Миргороді, запропонувавши кілька своїх ескізів, а також активно залучав кошти на реалізацію цього проекту.

В часи Української революції 1917-1921 років рятував художні шедеври з маєтків відомих українських родин, очолюючи комісію зі збору культурних і мистецьких цінностей при відділі народної освіти Миргорода. Завдяки Опанасу Сластіону було збережено значну частину цінностей із маєтків у Хомутці (садиба Муравйових-Апостолів), Великих Сорочинцях (колишні маєтності Гоголів-Яновських), Великій Обухівці (садиба Капністів), Кибинцях та Яреськах (маєтності Трощинських).

У 1920 році за його ініціативи було засновано Науковий і художньо-промисловий музей, що налічував близько 600 експонатів. Цей музей згодом став основою для створення Миргородського краєзнавчого музею. Опанас Сластіон також передав до музею свою особисту колекцію антикваріату та зібрання власних живописних творів. Він помер 24 вересня 1933 року і був похований на Троїцькому цвинтарі в Миргороді. Вулиці в Києві, Миргороді, Полтаві, Заводському та селі Бодаква носять його ім'я.