Чернігівська філія «Міжнародної Антинаркотичної Асоціації» в Чернігові – тут допомагають подолати нарко- та алкогольну залежність

2022-02-01 11:27

І головне, що тут не просто лікують пацієнтів та займаються їхньою фізичною реабілітацією. Значний відсоток роботи – це психотерапевтична корекція і ресоціалізація.

Загалом же, з кожним роком покоління нарко- та алкозалежних стає молодшим. Адже в наш час не проблема недорого і безконтактно купити той чи інший наркотик. Спочатку здається, що життя стало драйвовішим. І ситуація контрольована. А натомість приходить повна залежність, коли потрібне втручання спеціалістів різних дотичних сфер. Якраз усім цим уже багато років займається Чернігівська філія «Міжнародної Антинаркотичної Асоціації». Про це розповідає її керівник, радник голови Чернігівської облдержадміністрації Артем Носуля.

– Артеме, це правда, що наркоманія рік від року молодшає? Особливо в цьому плані проблемним є підлітковий вік. І як бути, як убезпечити молодь та й усіх інших від цієї біди?

– Так, проблема справді молодшає. Нині ми вже беремо на реабілітацію 15-річних. А з молодшими підлітками у нас працює психолог Наталія Волинець. Вона – прекрасний спеціаліст, котрий вміє знаходити шлях до дитячих сердець, співпереживати, а разом із тим діяти грамотно й професійно. Тому працює і з воїнами АТО/ООС. Наркоторговці вже давно не передають товар покупцю особисто в руки. Вони просто ховають його в певних місцях, а потім надсилають фото, за якими можна знайти товар. Свої послуги відкрито пропонують на Інтернетсайтах, Telegram каналах. Ми ж постійно ходимо в школи, розмовляємо з дітьми, проводимо профілактичні бесіди. Намагаємося попередити проблему, зафарбовуємо наркоадреси й телефони на стінах будинків, допомагаємо інформацією працівникам поліції.

Ми вдячні голові Чернігівської ОДА В’ячеславові Чаусу та голові Чернігівської обласної ради Олені Дмитренко, які бувають у нашому центрі, сприяють його роботі, народному депутатові Олегу Семінському, котрий допомагає матеріально. Родичі наркозалежних теж вносять суми за перебування і лікування. Наша організація також виділяє свої кошти.

– У вас є стаціонарне відділення. Які там умови перебування?

– У нас закритий стаціонар. Ті, хто на реабілітації, перебувають там постійно. Їх провідують батьки, близькі люди. Курс перебування – від місяця до року. Люди отримують триразове збалансоване харчування, мають хороші умови перебування, максимально наближені до домашніх. З ними працюють спеціалісти. Є спортивна зала з гарними тренажерами. Після повної реабілітації це вже повноцінні для суспільства люди. Вони відтак приходять до центру як волонтери, говорять із хворими. Але як вони себе почуватимуть далі, як застосовуватимуть ті знання, що отримали у нас, залежить насамперед від них самих.

– А ви відслідковуєте їхні долі?

– Звичайно. Ми знаємо, чим займаються наші колишні пацієнти. Під час соціалізації слідкуємо за тим, як людина справляється зі своїми проблемами, як поводиться в соціумі. Запрошуємо приходити до нас на домашні групи. Завжди готові допомогти, вислухати, щось порадити. Адже вони не повинні залишатися наодинці з собою. Якщо потрібно, беремо на ще одну реабілітацію. Батьки, рідні – це частина одужання. Тому в нас є батьківська група «Співзалежні», де психологи теж організовують заняття. Проводиться групова, індивідуальна та підтримуюча робота. Діють групи з арт-терапії. Це для того, щоб сім’ї розуміли, як правильно поводити себе з хворим після реабілітації, як будувати з ним стосунки. Бо коли після центру людину постійно підозрювати чи дорікати їй минулим, то це лише дратуватиме, вона зірветься.

Силою ми тут нікого не утримуємо. Від того не буде користі. Але сьогодні наркозалежні вживають небезпечні речовини, тому самі вже на лікування не прийдуть. Наркозалежність – це хвороба, яка тепер буде з людиною протягом усього її життя. Хронічна стадія, до речі, найбільше піддається лікуванню. Але сьогоднішні наркозалежні до неї не доходять. Вони часто зупиняються на першій. Загальновживаний наркотик сьогодні такий, що діє дуже жорстко, залежність розвивається з першої таблетки. Тому хтось, не знаючи, може спробувати заради цікавості, якщо друзі пригостять... Треба про все це усвідомлювати й чітко протистояти спокусі.

– Нині ваші підопічні можуть поїхати в спеціальні терапевтичні табори. Розкажіть про це.

– Тричі на рік Асоціація організовує терапевтичні табори. На них приїздять люди із усіх регіонів, понад 700 осіб. Вони навчаються мотиваційно. Бо ці табори мотивують людей на одужання. Вони бачать, що їхня доля небайдужа суспільству, що вони потрібні як особистості, що за них борються і не залишать наодинці з проблемами. У таких таборах відбуваються зустрічі з відомими людьми, котрі спілкуються з наркозалежними, мотивують їх старатися виплутатися з небезпечної для життя та здоров’я ситуації. При цьому розповідають про шляхи можливого вирішення проблеми. А вони є. Знайти точку опори після лікування можна при бажанні у якомусь виді діяльності, у розумінні, що за тебе вболівають близькі люди. Приїздять і комунікують із залежними людьми зірки шоу-бізнесу, в гостях у таких таборах не раз бував «95-й квартал», інші артисти, також депутати, очільники міст. Приїздив і Віталій Кличко, і навіть президент Володимир Зеленський, котрий також бесідував із учасниками і сказав, що наркозалежність – це справжня біда нашого суспільства. Побували в таборах і наші відомі чернігівські спортсмени Андрій Дериземля та Ольга Бібік. Андрій Васильович, зокрема, розповідав нашим підопічним, як захоплення спортом може допомогти вийти із замкненого наркотиками кола, про те, що, плюс до всього, – важливий у період реабілітації здоровий спосіб життя, який зміцнює організм.

– Артеме, чому ви цим займаєтеся і вже віддавна? Це нелегка робота...

– У мене були друзі, котрі вживали наркотики... Нині більшість із них уже не з нами. Це нелегко пережити. Але декого вдалося врятувати. Вони успішно пройшли реабілітацію. Нині навіть мають свій бізнес. І в їхньому житті все добре. У мене є донька. І я дуже турбуюся, аби хтось не «пригостив» її в тій же школі наркотаблеткою...

– Тобто зараз можна стати наркозалежним абсолютно нормальній людині, котра не вплуталася в якусь погану компанію, а має гарну родину й хороших друзів. А все вирішує одна доза, тобто одна таблетка?... І аргумент «все в житті треба спробувати...» Це страшно...

– Так, це велика біда. Особливо страшно для підлітків, у котрих такий вік, коли вони вважають себе дорослими і самостійними, їм здається, що можуть самі все вирішувати.

– А на державному рівні є антинаркотичні програми?

– На жаль, ні. Ми загалом досі в невизначеному стані – чи то належимо до охорони здоров’я, чи до соцзахисту, чи до сім’ї, молоді та спорту... Так і «зависаємо» поки що без визначеного місця...

– Дуже хотілося би почути історію людини, якій вдалося видужати і жити повноцінним життям...

– Такі є. І їх немало. Наприклад, про мого давнього товариша. Одного разу, коли я з ним зустрівся, він був повністю під впливом метамфетаміну. Чотирнадцять діб уже не спав. Були порушення всіх рецепторів. Він не розумів, що робить, що говорить. Але цей наркотик не призводить до смерті так одразу. Проте передозування – це шлях до того, що людина стає ідіотом, психічно хворим, з біполярним розладом. Бо вживає психотроп. І точку неповернення, здавалося, вже було пройдено. Додам, що кожного нашого пацієнта перевіряє лікар-психіатр. Але ми дуже старалися допомогти всілякими методами. І мій товариш, на щастя, отямився. Лікувався. Пройшов реабілітацію. Взяв себе в руки. Опісля зайнявся бізнесом з нуля. Нині, уявіть собі, він – доларовий мільйонер. Нещодавно приїздив до наших наркозалежних, проводив мотиваційну бесіду, розповідав свою непросту історію та шлях назад, до нормального життя. І як досяг успіху та кардинально змінив себе і простір навколо себе. Але він усі дев’ять років, які наразі минули після реабілітації, не викурив жодної сигарети, забув про кальян, не вживає алкоголь. І загалом дотримується здорового способу життя. Звісно, бізнес-успіх – це дуже добре. Але головне в цій історії, що ця людина має нове життя – без наркотиків.

– Артеме, чого сьогодні насамперед потребує ваша організація?

– Ми дуже потребуємо свого власного приміщення для реабілітаційного центру. Сьогодні орендуємо двоповерховий котедж. Але постійно щось ремонтуємо. Є й інші проблеми. Насамперед – матеріальні. Бо батьки наших реабілітантів не завжди мають можливості платити за лікування. Хотілося б, щоби нас у цьому підтримали й громадськість, і влада, котра останнім часом приділяє нам увагу, якої не бачили роками.

Залишаю телефони для безкоштовної консультації. Нехай звертаються всі, хто потребує допомоги: +380(93) 028 62 59; +380(50) 592 02 64.

Спілкувалася Людмила ПАРХОМЕНКО. Фото надані респондентом

Інші новини:


Ірис Новакова – творець неповторного солодкого мистецтва

Те, що робить ця жінка з прекрасним ім’ям Ірис – не піддається короткому  опису. Це – справжні кондитерські шедеври, втілення її фантазій та бачення навколишньої краси, які, крім прекрасного зовнішнього оформлення, відрізняються особливим смаком.

2022-02-24 16:13