Право та реалізація

Завершився Освітній фест з прав людини-2019 – подія, що майже два тижні тривала в Количівці Чернігівського району та безпосередньо в обласному центрі.

Про перший блок фестивалю, який зібрав тих, хто цікавиться правами людини у школі, «Деснянська правда» вже розповідала. Наступні ж два тематичні блоки звучали як «Успішні практики протидії тортурам у місцях несвободи» та «Права людини у правопросвітній діяльності». 

Хоча більшу частину часу учасники фестивалю проводили в Количівці, закінчувався кожний блок виїзною подією в Чернігові, де побував кореспондент нашого видання. 

Синергія, що долає проблеми

Зокрема в Академії ДПтС відбувся тренінг-лекція під назвою «Громадськість та контроль умов утримання в українських тюрмах», спікером якого став член робочої групи з реформи пенітенціарної системи при Комітеті Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Олександр Федорук. 

– Мета нашого заходу – актуалізувати тематику дотримання прав людини у місцях несвободи. Учасниками були курсанти Академії Державної пенітенціарної служби України; ті, хто навчає працівників установ виконання покарань; громадські монітори. Ми хотіли зібрати учасників із різним досвідом та обговорити, зокрема, право на свободу від катувань у місцях несвободи. Результатом нашої роботи є створення конкретного освітнього продукту для конкретної цільової групи. Наприклад, ми працювали над тренінгом для спостережної комісії (це люди, які входять до пенітенціарної установи та моніторять дотримання прав людини). І працівники пенітенціарних установ, і правозахисники – це ті, хто працює з людьми та заради людей. І якщо між ними є співпраця, то утворюється синергія, яка допомагає вирішити проблему, – розповіла координаторка «пенітенціарної зміни» Освітнього фесту Мар’яна Гевко. 

Олександр Федорук поділився своїм досвідом спостереження за утриманням засуджених і тих, хто перебуває під слідством у місцях несвободи. 

– Один із постулатів превенції полягає в тому, щоб уже своєю присутністю не допускати якихось негараздів, – зазначив Олександр Федорук. 

Як розповів Олександр Олегович, у пенітенціарних установах України залишаються проблеми, зокрема, з дотриманням трудового законодавства (адже працювати ув’язнені мають за Трудовим кодексом), умовами тримання й доступом до медичної допомоги (у пенітенціарній сфері триває реформа, в ході якої медичні відділення в колоніях виведені з прямого підпорядкування керівництву установи).

Завдання ж громадських моніторів – бути об’єктивними як до  ув’язнених, так і до працівників пенітенціарної служби та фіксувати все, що вони бачать, якомога об’єктивніше. 

«Прокляття» мови ворожнечі

Блок прав людини у правопросвітній діяльності закінчувався тренінгом у бібліотеці Короленка, тема котрого була зазначена як «Благословення та прокляття: що таке мова ворожнечі та з чим її куштують?». 

– Ми зібрали представників кількох груп. Напевно, найбільша частина учасників нашого заїзду – це громадські омбудсмени із захисту виборчих прав мережі ОПОРА (нова інституція, мета якої – широке інформування про права виборців, аналіз судової практики, громадський контроль за порушеннями законодавства під час виборів та, власне, захист прав людини в контексті виборчого законодавства). Наступна група – представники системи безоплатної правової допомоги, докуклубів (кіноклубів міжнародного фестивалю «Docudays UA»). Також до нас приїхали громадські активісти і правозахисники. Зокрема ми, виборчі омбудсмени, працювали над темою захисту прав людей з інвалідністю й маломобільних груп населення під час виборів, бо це велика проблема… – розповіла координаторка останнього блоку фестивалю Марія Цип’ящук. 

Що ж стосується мови ворожнечі, то це, в першу чергу, – про узагальнення. 

– Слово «всі» треба забути, тому що «всіх» не існує. Коли ми кажемо: «Якщо в крані немає води – значить, випили жиди», – ми говоримо про всіх євреїв та, відповідно, накладаємо певний негативний стереотип на певну групу. Не буває всіх студентів, усіх гуманітаріїв, які не можуть перевстановити «Windows», – зазначив один із тренерів, голова правління Освітнього центру з прав людини у Львові Володимир Бєглов. 

Причому мова ворожнечі може бути як у побуті, так і на офіційному рівні, як свідома, так і суто машинальна. Але вона, на жаль, може призвести до страшних наслідків, про що свідчать, наприклад, ромські погроми, зокрема у Львові, про які під час тренінгу розповіла інша викладачка – волонтерка МБО «Ромський Жіночий Фонд «Чіріклі» Альона Казанська. 

Як розповідала дівчина, коли вона починає розмовляти ромською мовою навіть по телефону, бувало, що випадкові люди, котрі опинилися поруч, намагаються відразу дистанціюватися від неї, абсолютно не знаючи її особисто. 

Саме це – коли не знаючи конкретну людину, переносиш на неї всі стереотипи про певну соціальну, національну чи іншу групу й через це починаєш негативно до неї ставитися, – фактично і є мовою ворожнечі. 

Причому, як вважає ще один тренер – Максим Буткевич, мовою ворожнечі можна назвати й те, що відбувається в соцмережах після й відбувалося під час виборів, коли прихильники одного з кандидатів  пропонували, наприклад, позбавити виборчих прав усіх, хто голосував за того, кого вони вважають «неправильним», бо інша група начебто не розуміє, в якому стані країна й тому подібне.

І ось із цієї поствиборчої мови ворожнечі країні ще доведеться виходити... Адже Україна у нас єдина й ми всі маємо пам’ятати про це та робити те, що можемо, аби вона ставала кращою. 

Сергій КАРАСЬ