"Почекає!" - селяни власними зусиллями відновили покриття найдовшого дерев'яного мосту в Україні.

Не кожен мандрівник наважиться пройти до середини каплинцівського мосту. Цей міст, що тягнеться на приблизно 230 метрів, є найдовшим дерев'яним мостом в Україні. Однак справа не лише в його розмірах, а й в історії. Місцеві жителі збудували його ще в 1934 році, і з того часу дубові палі не підлягали заміні, через що опори втратили свою міцність. Тому далеко не кожен ризикне ступити на такий "подіум". Верхня частина мосту зазнала кількох змін, остання з яких відбулася близько 30 років тому. Під час його будівництва дошки прибивали у два шари — поперек і вздовж, але згодом почали використовувати лише один шар. З часом настил зношувався через вплив природних факторів, і тепер на ньому потрібно бути дуже обережним, інакше можна впасти на 2-3 метри вниз! А триматися за поручні вже неможливо, адже їх давно немає. Крім того, міст за майже століття помітно звузився — якщо раніше його ширина сягала семи метрів, що дозволяло двом підводам розминутися, то тепер він становить лише півтора метра.

Скільки ще часу ця неповторна рукотворна перлина України буде під судом, важко сказати. На щастя, минулого року завдяки ініціативі громадськості міст отримав шанс на продовження свого життя. Ентузіасти витратили свій вільний час, а меценати - фінансові ресурси. Завдяки їхнім зусиллям вдалося повністю оновити дерев'яний настил.

Каплинці - маленьке живописне село, розташоване на лівому березі річки Удай поблизу Пирятина, в Лубенському районі Полтавської області. У цій місцевості річка має звивисту течію, створюючи лимани, стариці та заболочені водойми. Через цю природну водну перешкоду шлях місцевих жителів до міста виявляється більш ніж удвічі довшим: об'їзний маршрут становить 15 кілометрів, тоді як через міст — лише 6.

- За переказами, місцевий люд аж до початку тридцятих років минулого століття діставався іншого берега Удаю або на човнах, або по дерев'яних кладках, які перекидали у вузьких місцях річки та заплавах, - пригадує пенсіонерка з Каплинців Антоніна Кузьмівна Дементій.

Проте масовий штучний голод, що охопив Україну, спонукав селян до створення надійного мосту, щоб полегшити шлях до міста, де можна було обміняти продукти або зробити покупки. Вони обрали ділянку з найменшою течією та розпочали роботи з встановлення палів. Працюючи з великим завзяттям, вже через рік новий короткий маршрут до базару в Пирятині був готовий.

Завдяки цьому масштабному будівництву Каплинці змогли пережити важкі часи. Усі працівники, залучені до зведення мосту, отримували продуктові пайки, до складу яких входили борошно, гречка або просо, макуха, олія та інші необхідні речі. У 1933 році в селі не зафіксували жодного випадку голодної смерті.

З того часу цей міст перетворився на важливу артерію, що забезпечує селян усім необхідним для життя.

Згідно зі спогадами найстарішого мешканця Каплинців, 98-річного Івана Петровича Лебедя, навесні 1933 року в навколишніх лісах спеціально створена бригада розпочала роботу з заготівлі деревини для виготовлення паль та поперечних балок, відомих як "подушки". Чоловіки рубали дерева за допомогою двосторонніх пилок, очищали їх від гілок, вантажили колоди на вози та транспортували їх до будівельного майданчика біля річки Удай з обох берегів. На лівому березі працювали жителі сіл Усівка, Харківці, Білоцерківці, Прихідьки, Яцини, Богдани та інших населених пунктів. Усього в цій справі було задіяно понад сотню людей.

Дослідження історії зведення каплинцівського мосту проводив колишній вчитель історії з Пирятина та краєзнавець Анатолій Святогор, який походив із села Усівка. Йому вдалося зафіксувати свідчення учасників цього значного для місцевості заходу. Свідки згадували, що всі складові конструкції мосту готували на березі під наглядом інженерів. Коли річка Удай замерзла, розпочали установку паль за допомогою спеціального обладнання - коптера. З його допомогою палі піднімали і закріплювали в раніше підготовлених отворах на льоду. Процес забивання здійснювався за допомогою "баби" - підвісного молота вагою 40 пудів (655 кг), поки палі не досягали свого місця і не переставали йти вглиб. Ще один коптер використовувався для установки паль-льодоколів в основному руслі річки та на болотистих ділянках вздовж мосту. Ці палі встановлювали через кожні 8-10 метрів для зміцнення переправи, щоб уникнути коливань під час руху автомобілів по мосту.

За підрахунками, на будівництво мосту, який має 46 прогонів, пішло майже 600 дубів висотою не нижче 20 метрів.

Влітку та восени 1934 року з боку Каплинців збудували греблю. Створені бригади з мешканців приудайських сіл грабарками (місткі вози з високими бортами) спочатку возили ґрунт від старого цвинтаря й висипали в болото проти мосту. Пізніше ґрунт брали з солонців урочища "Гуляєво", територія якого досі залишається в ямах.

На кожному з країв мосту були прокладені пішохідні доріжки, доповнені зручними поручнями. Вхідні зони прикрашали великі дерев'яні бочки, наповнені водою, на випадок виникнення пожежі. За підтриманням чистоти та порядку на мосту стежив призначений доглядач.

На жаль, не вдалося знайти жодного знімка мосту з того часу.

- Удай пересихає. Його практично немає. Колись по центру річки, під мостом, судячи з карт, був навіть острів. Зараз усе заросло очертом, - із жалем говорить каплинцівський староста Віра Шурхал. - Тут колись було два русла. Одного вже практично немає, та й друге - як калюжка. Востаннє їх чистили майже півстоліття тому. А зараз війна, так і зовсім не на часі.

Ремонт старого, пошкодженого мосту явно не був пріоритетом. Чи це добре, чи погано — факт залишається фактом: у нього немає власника. Тому його завжди лагодили спільними зусиллями. Адже якщо б потрібно було створювати проектно-кошторисну документацію, цей процес зайняв би багато часу і коштів.

Минулого року ідея зібрати толоку для заміни настилу прийшла в голову 40-річній власниці місцевої садиби зеленого туризму Жанні Мальцевій, яка виросла у Каплинцях.

- На протилежному березі річки Удай знаходиться чудовий піщаний пляж, який ми ласкаво називаємо "Каплинцівські Гаваї", - ділиться жінка. - Це улюблене місце для відпочинку місцевих жителів, особливо молоді. Минулого літа хлопці прибрали і пляж, і річку. Дійсно, була краса! Проте добиратися туди через старий міст, що хитався під ногами, було справжнім випробуванням. Пам’ятаю, як у дитинстві бігала по мосту, він коливався, я втрачала рівновагу і падала у воду... Це траплялося не раз, але всі завжди випливали, ніхто не потонув. А от за своїх дітей дуже хвилююся. Місцеві малюки та ті, кого батьки відправляють на канікули в село, безстрашно бігають на пляж і на рибалку ціле літо, але дошки на мосту вже прогнили, і там утворилися великі дірки... І взагалі, було боляче спостерігати, як ця унікальна конструкція руйнується на очах. Дуже хотілося б її зберегти.

Жанна поділилася своєю ідеєю з колом знайомих чоловіків, і вони відразу ж захопилися нею. Підтримала ініціативу й її подруга Марина Шевчук, яка також має активну життєву позицію. Заручившись підтримкою старости, вони взялися до роботи. Про свою ініціативу вони повідомили в соціальних мережах та організували благодійний збір. Виявилося, що вони навіть не очікували на таку щедрість. Люди жертвували різні суми: хтось надіслав 5 гривень, а хтось — 5000, причому підтримка надходила не тільки з їхнього регіону, а й з інших областей та навіть з-за кордону.

Поміняти палі ентузіастам було, звичайно ж, не під силу. То було б уже нове будівництво, а для такої надскладної роботи потрібні професіонали зі спецтехнікою й великі гроші. Але, що могли, те зробили.

Жанна взяла на себе роль координатора. Коли все було підготовлено, в один спекотний суботній ранок зібралася група ентузіастів для демонтажу старого настилу. Люди приїхали з Каплинців, Замостища, Вишневого, Леляків і навіть з Пирятина, а один чоловік завітав прямо з Києва. Розпочали роботу з боку Пирятина. Усі принесли свої інструменти з дому: віддирали гнилі дошки, замінювали поперечні балки та встановлювали новий настил... Проліт за пролітом. Їх було 46, кожен з довжиною 6 або навіть 7 метрів. Всі дивувалися, що дубові палі, які простояли у воді з 1933 року, досі залишаються в цілості, адже всередині були порожні - часто не було де забити цвях. Деякі з дошок, після ретельного огляду, якщо вони виявлялися ще надійними, повертали на місце.

Для відновлення пішохідного мосту волонтери витратили майже все літо, оскільки працювали лише по вихідних. Основну групу складали шестеро активістів, до яких час від часу приєднувалися інші учасники. Одним із волонтерів був Анатолій Подобайло, доцент кафедри екології та зоології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, кандидат біологічних наук і водночас провідний науковий співробітник Національного природного парку "Пирятинський", на території якого розташований міст. Він згадує про тих, хто внесли свій вклад у реконструкцію переправи: лісника Володимира Куриленка, працівника пилорами Віталія Губаря, Анатолія Савченка та Максима Уткіна, які забезпечили проект необхідними цвяхами, а також Володимира Пономаренка, який надав найбільшу фінансову підтримку.

Старі дошки, які зняли з мосту і залишили на березі, селяни використали для дров. Один чоловік намагався ще до початку ремонту забрати кілька дощок для свого обігріву, але його односельці втрутилися і зупинили. Після цього ніхто більше не намагався чинити подібні дії.

Дерев'яний міст Каплинців, за інформацією Віри Шурхал, у 30-х роках послужив поштовхом для нового будівництва - кам'яної дороги, що вела від цього переходу через ліс до пирятинського ринку. На жаль, сьогодні від тієї дороги не залишилося жодних слідів, і тепер до міста прокладена звичайна ґрунтова стежка.

А ще міст довгий час скорочував шлях вірянам, які мешкали на правому березі Удаю й ходили ним до церкви у Каплинцях. Навіть з Чернігівщини люди добиралися. Та у 80-х роках вже недіючу церкву зруйнували.

Колись, у часи, коли міст був надійним і простором, а транспорт - справжньою рідкістю, тут курсували і "бобики", і брички, а також мотоцикли з причепами.

На жаль, село не має постійного транспортного з'єднання з колишнім районним центром. Раніше автобуси здійснювали рейси тричі на день, потім - тричі на тиждень, а сьогодні курсують лише по понеділках.

Протягом майже ста років каплинцівський міст став свідком безлічі легенд! Жанна Мальцева згадує, як у дитинстві разом з друзями, які вдавали з себе "піратів" і бойскаутів, шукали золото на дні річки Удай. Вони чули, що колись по мосту проїжджала карета, наповнена коштовностями, але раптово провалилася.

Можливо, це була полуторка? За свідченнями Антоніни Дементій, така подія справді мала місце. Місцевий чоловік, керуючи вантажівкою, перетинав міст, коли він ще був відкритим для проїзду, і зазнав перевертання. Це був єдиний трагічний інцидент у цьому районі.

Та найчастіше місцеві згадують про те, як у 1980-х роках солдати з Пирятина переїжджали по мосту до каплинцівських дівчат на "Уралі". Антоніна Кузьмівна божиться, що це чистісінька правда.

Хлопці добре відзначили, і в середині ночі їх охопила жага до пригод. Але вже вранці, прокинувшись, вони схопилися за голови, не вірячи у те, що змогли здійснити таку ризиковану витівку. Повернутися довелося об'їзною дорогою. Ох, як же їм, напевно, дісталося від керівництва, - усміхається жінка.

Міст зберігає в пам'яті й важливі історичні моменти. У 1943 році, під час відступу німецьких військ, він зазнав руйнувань через вибух. Проте, після звільнення Каплинців, місцеві жителі швидко, всього за два дні, відновили його, використавши дві понтонні переправи. Таким чином, визволителі Пирятина змогли пройти вже по відремонтованому мосту.

Незвичайна дерев'яна переправа продовжує виконувати свою роль для місцевих жителів. Як і раніше, сюди приносять вирощені на городі овочі та домашню живність. Цей міст є найшвидшим шляхом на роботу для багатьох, хто мешкає на лівому березі. Місцеві жителі зазвичай знаходять роботу в місті, часто на м'ясокомбінаті чи сирзаводі. За допомогою переправи вони швидко добираються до аптек за ліками, влітку — на пляжі, а восени — в сосновий ліс по гриби на протилежному березі. Хтось іде пішки, хтось веде велосипед, а сміливці перетинають міст на скутерах...

Тепер тут залишилася всього лише невелика група мешканців – постійно проживає до 300 людей. У селі вже немає малюків дошкільного віку, а школа давно не функціонує. Лише кілька учнів, переважно діти внутрішніх переселенців, які придбали будинки в цьому селі, автобусом відвозять на навчання до Пирятина. Саме завдяки внутрішнім переселенцям Каплинці все ще залишаються життєздатними.

Жити б тут можна. Газ є. Хто хотів, поробив у хатах всі зручності. Є ферма й магазин.

Туристи в теплу пору року часто відвідують це місце, щоб насолодитися рукотворним дивом, і якщо вони зважаться, то можуть навіть прогулятися по його поверхні. Пирятинський національний природний парк, на території якого розташована ця незвичайна архітектурна споруда, організовує екскурсії для охочих.

На жаль, рано чи пізно цей туристичний об'єкт зазнає руйнування. Він залишився без нагляду, просто стоїть і чекає на свою долю, хоч це і важко визнати, - констатує Жанна Мальцева. - Це дуже прикро. Коли ми займалися його відновленням, усюди в Україні лунали позитивні відгуки! Представники Пирятинської громади навіть приїжджали, щоб зробити фотографії на фоні відремонтованого мосту. Нас хвалили за величезну працю. Але пройшло кілька місяців, і один з прольотів, що біля берега з боку міста, нахилився на 45 градусів. Балка вперлася у пісок. А все через те, що молодь каталася по пішохідному аварійному мосту на скутерах і мотоциклах. Через таке навантаження конструкція розхиталася і просіла в найслабшому місці. На ньому навіть на велосипеді не проїдеш, адже дошки нерівні, одна вища, інша нижча. Більш того, сам міст має зигзагоподібну форму. І ось так хтось з легкістю знищив те, що ми з великими зусиллями відновили. А відновити прольот немає кому. З тих майстрів, які працювали над реконструкцією, залишилося лише двоє: один на пенсії, а другий на межі виходу на пенсію. Усі молодші пішли на фронт...

- Відновити зруйноване місце взагалі не проблема, - переконаний учасник реконструкції мосту місцевий агроном Володимир Петренко. - Там роботи на пів дня чи на день. Можна зробити це до настання холодів. Треба лише покласти палю й півтораметрову поперечку, до якої перебити дошки. Якщо хтось візьме на себе організаторську функцію, я залюбки підключуся до роботи у якийсь вихідний.

Необхідно вірити, що організатор нової толоки все ж з'явиться, і наш неповторний міст, отримавши допомогу небайдужих, знову знайде своє місце, наповнившись новими силами.

P.S. Доки матеріал готувався до друку, у Каплинцях радились з приводу проведення ще однієї толоки, щоб усе ж підлампічити пішохідну переправу. Жанна Мальцева знову об'єднала навколо себе добровольців та небайдужих. "Ми ж таки зробили ту частину, яка впала. Кайфую, що знайшлись однодумці, які мене підтримали. Наш міст іще постоїть!" - повідомила вона.