Крути 2022. Как россияне направлялись в Киев, следуя по стопам большевиков, но потерялись под Нежином.

На початку січня 1918 року, коли армія Муравйова наближалася до Києва, газета "Нова Рада" оголосила про формування студентського куреня Січових Стрільців.

На засіданні Українського Народного Університету було прийнято рішення: "Усі студенти, без виключення, зобов’язані протягом трьох наступних днів приєднатися до куреня. Ті, хто ігнорує рішення зборів, підлягають загальному бойкоту з боку товаришів".

Через кілька днів засоби масової інформації оприлюднили звернення "української фракції" університету Святого Володимира, нині відомого як КНУ імені Шевченка. У цьому документі, чий емоційний заклик підтвердився подіями, що відбувалися з того часу, говорилося:

"Як чорна ворона, російсько-більшовицька орда обрушилася на нашу Україну, спустошуючи все на своєму шляху. Необхідно будь-якою ціною зупинити цей наступ, який загрожує Україні жахливою руїною та тривалим занепадом. Нехай кожен український студент запам'ятає: байдужість — це злочин. Потрібно відкласти на час навчання та повсякденні справи..."

...Хто, якщо не ми, повинен нести вогні свідомості та мужності нашим братам-військовим! Тож, сміливо, дорогі друзі, продовжуймо працювати над нашою скелею і віддамо, можливо, останній дар тій величній справі, яку ми самі створили — Українській державі!

Декілька десятків з тих, хто відгукнувся на палкий призов, згодом загинуть у бою під Крутами або потраплять у полон і будуть страчені.

Втома професійних військових від Першої світової війни, широкомасштабне дезертирство, а також пацифістська політика Центральної Ради суттєво ускладнили становище молодих бійців, які загинули під Крутами, адже вони виявилися в оточенні.

Однак ця битва, поряд з рядом інших подій, надала політичним діячам можливість виграти час і укласти Берестейський мирний договір, що призвело до відкладення краху Української революції 1917-1921 років.

Наприкінці лютого 2022 року село Крути пережило історичні флешбеки: орда зі сходу знов сунула на столицю України. Ворог так само значно переважав у силі. Зупиняти його війську так само допомагали добровольці.

Проте, на відміну від подій 1918 року, росіянам не вдалося захопити Київ три роки тому. "Українська правда" описує, як у 2022 році агресори опинилися в затрудненні в районі Крут і не змогли оточити Ніжинський гарнізон.

24 лютого 2022 року 43-річний бізнесмен Татул Оганян з Безуглівки, що на Чернігівщині, замість того, щоб вирушити на зимову риболовлю з товаришами, опинився в центрі масштабного конфлікту.

Десять кілометрів від рідного села, в Ніжині, на Татула, етнічний вірмен та громадянин України прокинувся в атмосфері безладу: одні поспішали займати черги на заправках, інші кидалися до продуктових магазинів в пошуках товарів.

Відбулися перші удари по об'єктах Міністерства надзвичайних ситуацій. Ракетні атаки знищили контрольний та диспетчерський центр на авіабазі. Тим, хто прибув до військового комісаріату, бракувало ясних вказівок.

Коли перша хвиля шоку стишилася, в Ніжині почали збирати тероборону та формувати диверсійно-розвідувальні групи.

"У місті перебувала звичайна інженерна частина, але там також були ветерани з бойовим досвідом, сапери та мінери. Я, як цивільна особа, не пов'язана з армією, добре знав усі стежки, тому вирішив приєднатися до цієї справи", - ділиться своїми думками батько трьох дітей Оганян.

З основною метою - зупинити російський бліцкриг - захисники справилися в перші дні вторгнення. Під час спроб захоплення Чернігова та Ніжина, російські війська втрачали шанси швидко просунутися великими силами до лівого берега Києва.

Одна ворожа колона йшла на Ніжин із Сумщини через Ічнянщину та закріпилась у селі Велика Дорога. Інша проривалась до гарнізону через Прохори, Хороше Озеро та Крути.

Оборонці вигравали час, заміновуючи дороги, зокрема крутянський переїзд. Вони створювали бар'єри з деревини й встановили зв'язок із артилеристами 58-ї бригади, які завдавали ударів по ворогу за вказаними координатами.

"Ми навчились закладати вибухівку, робити засідки, - розпвідає Татул Оганян. - Діяли невеличкими групами. Вперше вислідили велику колону, коли та рухалася в бік Дорогинки. Двоє наших хлопців вийшли в ліс з РПГ, пострілами з двадцяти - тридцяти метрів пошкодили два перших борта.

Рашисти стрибали з броні, розбігались у паніці. Вони ж думали, що йдуть на парад у Києві, а тут посеред лісу хтось відкриває вогонь на ураження".

Читайте також: Царство живих. Як рибалки зі Страхолісся врятували від голоду та окупації дві тисячі людей

"По суті, вся ця московська нечисть прямувала в тому ж напрямку, що й у 1918 році, - зазначає 54-річний очільник Крутівської громади Олег Бузун, який понад рік від початку вторгнення служив добровольцем. - Вони не змогли просунутися з Глухова через Батурин, оскільки ЗСУ знищили батуринський міст."

Ворог змінив напрямок на Конотоп, а потім, пройшовши через Бахмач, Плиски та Хороше Озеро, рушив до Крут. Його ціль залишалася незмінною, такою ж, як і в часи Муравйова - захоплення столиці України.

У 2022 році центральною артерією Крут, вулицею Незалежності, проїхали сотні одиниць техніки з червоними зірками, супроводжувані тисячами російських солдатів. Проте швидких і простих рішень для них тут не існувало.

Захопити гарнізон у Ніжині, до якого від Крут 18 кілометрів, у перші дні вторгнення допомогли завадити люди, озброєні бензопилами.

"Наш завгосп Володимир Хілько залишався в селі для координації дій з місцевими активістами та Ніжином, - зазначає Олег Бузун. - Спільно з Миколою Вороною, одним із наших патріотично налаштованих друзів, він організував групу з кількох десятків крутівців."

На ділянці дороги від села Пам'ятне, де стоїть меморіал героям 1918 року, до самих Крут чоловіки зробили майже двохсотметровий завал з дерев.

"Там по боках - урвища і поля, по яких навіть танками важко було рухатися, - каже Бузун. - Ворог привіз тягач. Поки вони намагалися розбирати завали, було виграно час для Ніжина".

"Росіяни потім все ж таки пролетіли Крути, - продовжує розповідати голова громади. - Але на Ніжин не пішли, взяли ліворуч, далі виходили через Ічнянській район на київську трасу. Хоча на той момент у Михайлівці, на в'їзді в Ніжин, на них чекали всього три десятки наших оборонців із стрілецькою зброєю та парою РПГ".

Невдовзі до ніжинського гарнізону приєдналася 58-а бригада, що відступала з Конотопу, зміцнюючи його оборону.

Найскладнішими стали початкові дні вторгнення. Успіх у зупиненні ворога на підступах до Ніжина дозволив оцінити ситуацію, організувати спільні дії та забезпечити зброєю тисячі місцевих жителів.

Ми передали п'ятнадцять автоматів у Крути, роздавали гранати з відра на ґанку сільради. Потім, коли вся ця срань (росіяни - УП) втікла, ми все це ледь позбирали. Бо прості люди готові були надалі тримати оборону", - згадує Олег Бузун.

Ознайомтеся також: Є надія! УП виявила знамениту бабусю Надю з Мигалок, яка відправила загарбників у дорогу за російським кораблем.

12 березня 2022 року одна з російських бронегруп відправилась у напрямку населених пунктів Синдаревське та Безуглівка.

"Було до шістнадцяти одиниць техніки, серед яких бульдозер БАТ-2," - розповідає Татул Оганян. "Наш підрозділ активував керований вибуховий пристрій, коли противник наблизився до блокпосту."

В одному з БТР догорали кацапи. Вони почали повертати башту, стріляти по житлових будинках. Одна з хат загорілась. На щастя, там нікого не було".

Коли Татул повертався з оглядового поста, він вимкнув фари, аби не привертати до себе зайвої уваги. Він мчав у сутінках, поки раптом салон його Nissan X-Trail не залив яскравий спалах світла.

До тями Оганян прийшов на задньому сидінні. Як стане ясно потім, одним колесом він наїхав на протитанкову міну на узбіччі - російське ДРГ замінувало власну МТ-ЛБ, що її було підбито днями раніше.

Проте відразу після вибуху Татул не міг зрозуміти, що саме трапилося:

"Не знаю, скільки часу пройшло, поки не відкрив очі. Що це таке? Ось я їду - спалах, і чомусь прокидаюсь на задньому сидінні. Відкриваю двері за водійським кріслом, виходжу на асфальт, встаю на ноги. Голова хитнулась - впав. Дивлюсь - ніг немає.

Знявши бронежилет, я лежу на землі, обертаючи голову, вивчаю палаюче авто, - ділиться Татул. - По щастю, з багажника випали буксирувальні троси, які я всього два дні тому використовував для того, щоб витягти наших солдатів із поля.

Я обережно підповз, міцно перев'язавши тросами вище колін. На щастя, мій телефон залишився неушкодженим, адже був захищений бронежилетом. Я кілька хвилин полежав на спині, відновлюючи сили, а потім зателефонував побратимам: "Я - "триста" (поранений - УП)".

Читайте також: Краще затопити оселю, ніж терпіти москалів. Як підрив дамби та затоплення села Демидів зупинили наступ російських військ на Київ.

У січні 2024 року в Свято-Михайлівському храмі села Крути почали правити українською. Деяким православним знадобились десять років від 2014-го, щоб перестати озиратися на Москву.

"Слава Богу, цей епізод ми вирішили, - розповідає голова Крутівської громади Олег Бузун. - Якось соромно, що в Крутах була московська церква".

Про бій під Крутами 1918 року, про різанину 1708-го в рідному Батурині, де він народився, Олег Бузун вперше почув наприкінці Перебудови. На третьому курсі історичного факультету в Сумах.

Після проголошення незалежності України я поглиблено досліджував архівні матеріали. Моя професійна діяльність включала роботу у Батуринському заповіднику, де я обіймав посади наукового співробітника та заступника директора.

"Нам нарешті потрібно засвоїти ці уроки, - стверджує Бузун тим, хто їх ще не зрозумів. - Досить залишатися в одному й тому ж колі. Росіяни - це не наші ні родичі, ні друзі; вони є ворогами, від яких слід відгородитися."

У 2005 році, коли до влади прийшов Віктор Ющенко, скромний меморіал героям Крут у селі Пам'ятне вирішили доповнити монументом авторства Анатолія Гайдамаки.

У 2006 році було урочисто представлено десятиметрову червону колону, що нагадує колони Київського університету. Перед цим Татул Оганян активно залучався до етапів планування та підготовки цього проекту.

"Я торкнувся монументу, можна так висловитися, - зазначає він. - Це була досить скромна дія, але все ж таки це приносить мені радість."

Коли б хтось сказав Татулу: "Через шістнадцять років ти збиратимешся захищати свою землю від російської агресії", він би вважав цю людину за божевільного.

"Мій дідусь пропав безвісти під час битв за Керч у 1943 році, - розповідає доброволець про свою родинну історію. - Хто б міг уявити, що росіяни знову піднімуть зброю проти нас?"

Їхня справжня суть стала очевидною в моменти, коли під час Майдану Татул організовував самооборону Ніжина. Коли у роки АТО він доставляв гуманітарну допомогу на Схід. Коли він займався евакуацією загиблих військових з моргів Дніпра.

Сьогодні навколишній світ виглядає ще ясніше. Принаймні, якщо споглядати його через погляд Татула Оганяна.

"Після ампутації та проходження реабілітації я знову повернувся до своєї професії, - ділиться Татул. - Разом із товаришами займаюся евакуацією загиблих воїнів."

Я вдячний росіянам за те, що вони допомогли нам усвідомити цінність рідної землі. Ми навчилися цінувати те, що маємо. Однак і сьогодні я помічаю багато людей, які не до кінця розуміють, що насправді відбувається.

Протягом багатьох століть ми відстоюємо своє право на фізичне існування проти російської та радянської імперій, а сьогодні — проти рашистів. Те, що вони чинять з Україною, перевищує всі межі розуміння: чи то здорового, чи нездорового, чи навіть патологічного. У світі немає слів, здатних адекватно передати цю ситуацію.

Декілька днів тому ми повернулись з евакуаційної місії з Ізюму. Я б дуже хотів, щоб всі, хто не відчув і не відчуває війни, з'їздили туди. Подивились, яким третій рік є місто, що було всього декілька місяців в окупації.

У тому лісі заховано близько 500 тіл, з яких значна частина досі не була ідентифікована. Ви справді вважаєте, що можна досягти порозуміння з кацапом, коли він прийде до вас?