Яскрава Масниця: як у стародавні часи святкували, прощалися із зимою та насолоджувалися смачними стравами, щоб забезпечити багатий урожай, процвітання і здорове довголіття.

Весняний календарний цикл свят розпочинається з популярної в народі Масниці. Протягом тижня люди розважалися, гостювали, смачно їли. Так прощалися з зимою і гучно зустрічали весну, загадували на благополуччя та врожай. Про відомі дослідникам особливості давніх традицій української Масляної нагадала "ФАКТАМ" Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові).

Масниця відкриває весняний цикл свят, -- зазначає Ніна Главацька. -- Це одне з найулюбленіших народних святкувань: протягом тижня люди веселилися, проводили час разом, гостювали одне в одного, сміялися, співали та частувалися, кажучи, що так "Масницю качали". Вірилося, що сміх, жарти та пісні можуть прогнати темну силу зими і привернути весну з її теплом, розквітом природи та багатством плодів. У різних регіонах святкування отримувало різні назви: Масляна, Сиропуст, Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сиропусниця, Сирниця, Туриця. Назви "Масляна", "Масниця", "Масляниця" виникли від слів "масло" і "масний" і вперше зафіксовані не раніше XVI століття. У святцях, церковних текстах і літописах того часу використовувалися терміни "Сиропусний тиждень" і "Сиропуст", що означає "відпущення сиру".

Від Різдва до Масниці тривають м'ясниці (мнясниці, м'ясоїд). Проміжок від М'ясоїда до посту минає через Сиропусний тиждень, або Масницю, коли споживали здебільшого молочні страви (набіл), які мали обрядовий характер, а ще вживали яйця і рибу. Цей перехідний період існує, аби запобігти різкій зміні у кулінарному коді. Так, буковинські гуцули називають Масничний тиждень "кривий": він наче порушує усі норми, бо не скоромний і не пісний. Ще одна назва свята -- "Колодій" пов'язана з астральним культом, який вшановували наші пращури. Колодій -- божество весняного сонця, і у дохристиянський період Масниця, або Колодій, належала до сукупності святкувань весняного рівнодення -- Великого Дня. Згодом великі народні свята поступово пристосувались до головних християнських. Свято Весняного сонця (Колодія) та Новоліття було розділене семитижневим Великим постом. А обрядовість перейшла до окремих свят, насамперед Масниці та Великодня. Масниця з точки зору обрядовості і тривалості зазнала змін. У другій половині XVIІ ст. святкування Масниці скоротилося від двох тижнів до семи днів, а з ХХ ст. вже обмежується двома-трьома днями. Свято припадає на останній тиждень перед Великим постом і щороку проводиться на межі зими й весни, але в різні числа кінця лютого-початку березня. Дата Масниці залежить від Пасхи, яка визначається під час першого повного Місяця після весняного рівнодення 20-21 березня. Тож в народі казали: "Масляна числа не тримає, вона щороку "хвостом крутИть", бо на Великодень глядІт". Масний тиждень в цьому році з 24 лютого до 2 березня.

Напередодні Масниці, у неділю, робили Запусти -- готували скоромне: копчене й тушковане м'ясо, ковбаси й сальтісони, шинку і варене сало. На столі мав бути холодець зі свинячих ніжок, тому на Лівобережжі цей день називають Ніжкові заговини, на Гуцульщині -- Гишкове пущення.

Запрошені брати, свати, куми, свояки, сусіди та друзі святкували разом. За святковим столом гамірно смакували страви, пили напої та співали до півночі. Їжу, що залишилася, не викидали — її залишали для душ померлих, які, за повір'ям, приходять на Запусти. Частину страв могли віддати бідним, а решту вечором доїдали, кажучи: "Хоч би животик розпух, та Божий дар не пропаде". Молодь святкувала окремо від дорослих, організовуючи веселі ігри у вечірній хаті.

Ретельно готуючись до Масниці, господині чепурили хату. Заздалегідь припасали сир і масло (починаючи ще з Пилипівського посту), також купували продукти на численних ярмарках. Навіть бідна родина на Масницю намагалася розжитися на сир і масло: "У бідного тільки на Масницю є сир та масло", "Масляниця -- баламутка, обіцяла сиру й масла, та не хутко". У кого не було ні сиру, ні масла, той постував.

В Україні основною обрядовою стравою під час Масниці вважали вареники з сиром. Оскільки це свято відзначається на молодий місяць, вареники символічно пов’язані з лунарними традиціями, адже їх форма нагадує місячний диск. На Поділлі вареники готували великими та пухкими, з побажаннями, щоб "корови були крутобокі", "телята виростали великими", а "поросята були тлустими". Цю страву подавали зі сметаною та маслом, щоб упродовж літа й життя жилося "як варенику в маслі". Вареники готували з пшеничного або гречаного борошна щодня, а іноді навіть кілька разів на день, пригощаючи всіх гостей. Страві присвячували пісні, наприклад: "Масляна, Масляна, як на тебе добре жить, вареники з сиром їсти, ще й горілочку пити". На Харківщині лунали рядки: "Вареники наші велику муку терпіли, в окропі кипіли! Варенички-великомученики, сиром боки позапихані, маслом очі позаливані. Я вас, вареники, величаю і в сметану вмочаю". За свідченнями істориків, ці пісні широко популяризувалися серед студентів Києво-Могилянської академії, і їх можна знайти в збірках, таких як "Українська поезія XVII століття".

На Масницю вареники мали особливе значення, оскільки їх готували для зв'язку між богами і людьми, предками та нащадками. Ця ритуальна їжа була покликана забезпечити добробут, довге життя, плодовитість як для людей, так і для тварин, а також щедрий урожай. Протягом Сиропусного тижня готували й інші страви: пироги з сиром, налисники, сирники, пампушки з сиром, молочну кашу, кисіль і багато іншого. У меню також входили яйця ("смаженя") та риба, приготовані на олії. Регіональні страви мали свої особливості: в Чернігівщині готували локшину бабку та молочні галушки, на Галичині – картопляні кнедлі з солоним сиром і сирні клюски, у Київщині – "колотуху" (ряжанку), а в Карпатах – пироги з бринзою та банош – кукурудзяну кашу на сметані. Слобожани щоденно смажили сирники, гречані млинці та мандрики. На Херсонщині, окрім вареників і млинців, випікали бабку з локшини та рису з родзинками, а подоляни – пампушки та гречані або пшоняні млинці, заправлені сметаною. На Правобережному Поліссі популярними були пляцочки та завиваночки (налисники з сиром). Обрядовий хліб у вигляді довгих пирогів з ячмінного або житнього борошна, званих дужиками й веснянками, випікали на Рівненському Поліссі, прикрашаючи їх фігурками з тіста та першими весняними квітами. Цікаво, що борщ на Масницю зазвичай не варили, хоча його вживали щодня – пісний чи з м'ясом, адже борщ вважався невід'ємною частиною харчування. Проте в останній день свята традиційно готували борщ із рибою.

Щодо напоїв, то в останні два століття на Масляну пили здебільшого горілку, мед-горілку, квас із яблук і груш-дичок, різні настоянки, наливки, варенуху тощо. Українській Масниці не було характерним вживання млинців (блинців), хоча в деяких регіонах (Чернігівщина, Слобожанщина, південь України та ін.) їх готували поряд з варениками. Одні дослідники пов'язували млинці з культом предків, інші вбачали в них солярний культ -- обидві версії цілком слушні. Млинці робили з гречаного або пшеничного борошна на молоці, яйцях і смажили на маслі і вживали зі сметаною, а найбільш популярними в Україні стали в другій половини ХХ ст., коли впроваджувалися нові обряди "епохи розвиненого соціалізму", зокрема "свято проводів зими і зустрічі весни".

Під час Масничного тижня люди активно святкували та насолоджувалися їжею, адже перед початком посту всі прагнули весело провести час і наїстися вдосталь. Основою цього звичаю було давнє переконання про магічний достаток: чим більше їжі було спожито, тим багатшими і життєдайнішими вважалися майбутні врожаї, що, своєю чергою, повинно було сприяти родючості та плодючості.

Протягом усього тижня яскравої української Масниці центральною темою стало вшанування Колодія – символу життєвих сил, тісно пов’язаних з річними фазами сонця, – пояснює Ніна Главацька. Підготовка до відтворення обряду народження та смерті Колодія розпочиналась заздалегідь: люди запасалися їжею та напоями, а в неділю обирали місце, де відбудеться "народження" Колодія. У понеділок збиралася група, жінка піднімалася на піч, аби втілити процес пологів, а решта присутніх вимовляли: "Це минеться, і знову повернеться". "Народжену" колодку обгортали в пелюшки та прикрашали квітами, а наступного дня відбувалося хрещення. У вівторок і середу лунали пісні та танці, а в четвер Колодій помирав. Згодом починали оплакувати його словами: "Я на тебе, Колодію, поклала всі надії, а тепер, Колодачу, як не бачу, так що плачу!" У п’ятницю його ховали в саду під грушею чи яблунею. Субота була днем пам’яті, а в Прощену неділю вже готувалися до Великого посту. Таким чином, у драматичній формі відображався рік, що минув, помер, аби знову відродитися.

Багато традицій на Масницю було пов'язано з відзначенням завершення сезону весіль. У Слобожанщині заміжні жінки збиралися разом, співаючи пісні на честь тих, хто впродовж року святкував своє весілля. Вони бажали молодим щастя, добробуту та розширення сімейного кола. Новоспечені подружжя в цей тиждень відвідували батьків молодої з хлібом і сіллю, а також пирогами, аби "тестю горло промочити", щоб той не нарікав. Батьки ж частували родичів, вшановували їх і обдаровували молодят.

Ті, хто відкладав момент одруження, зазнавали насмішок у вигляді чіплянь колодки — поліна, палички або дрючка, що мали фалічний підтекст. Цей публічний ритуал ганьби неодруженої молоді, разом із прославлянням подружніх пар, корениться у часах первісного суспільства, коли громада контролювала і заохочувала продовження роду. Обряд супроводжувався жартівливими піснями: "М'ясоїд пройшов, не одружився, ох! Як собачий хвіст волочився, ох!" Молодь заохочували до створення сім'ї, закріплюючи на їхніх тілах дерев'яні колодки, щоб підтримувати стабільність громади та берегти її добробут. В українських традиціях зберігся давній звичай на Масляну - "в'язати колодку" тому, хто не встиг знайти пару. Також існував ритуал, під час якого символічно обмінювалися "колодками" як ознакою майбутнього шлюбу. У цьому обряді "в'язання", "чіпляння" та "волочіння" використовувались різноманітні предмети: дерев'яні колоди, бруски, качалки, ослони, ступки та вінки. Починаючи з кінця ХІХ століття, термін "колодка" став також вживатися для позначення букетів квітів і подарунків (для хлопців - поясів, вишитих сорочок, шапок, а для дівчат - хусток, стрічок, серйозок, цукерок тощо).

Протягом тижня в селі проводили обряд колодок: від понеділка жінки відвідували домівки неодружених молодців та дівчат, зокрема тих, хто мав невдачі у сватанні або відмовляв потенційним женихам. Колодки, які чіпляли до ніг, рук або навіть на груди та спину, також накладали на батьків цих молодих людей, якщо вони не встигли допомогти своїм дітям знайти пару. Ті, кого покарали, не могли зняти колодку, поки не сплатять викуп, який міг складатися з грошей, цукерок, горілки, горіхів тощо. Після цього господар влаштовував частування для гостей. Вважалося поганим тоном виявляти незадоволення чи відмовлятися від викупу. Так, на Фастівщині молодиці, зустрічаючи парубка, заздалегідь попереджали про намір причепити колодку, а хлопець вже готувався до цього: коли жінки приносили колодку у вигляді подарунка (наприклад, тканини для сорочки або штанів), їх щедро частували. На завершення, молодий чоловік ще й мав "покатати Масницю" — самостійно везти на санях молодиць кілька сажнів, а потім розвозити гостей на конях.

"Жіноча" та "дівоча" колодки відрізнялися завданням і характером. Метою колодійних обрядодійств щодо одружених було стимулювання репродуктивних сил природи, а молодіжної -- парувальні мотиви. Жіночу колодку "тягали", "волочили", молодіжну -- "чіпляли", "в'язали".

На Масниці молоді люди востаннє проводили час разом на вечорницях. Дівчата прикрашали парубків, прив'язуючи до їх сорочок "колодки" — це могли бути хустинки, квіти або гілочки зі стрічками, за що отримували смачні частування. А на Великдень хлопці радували своїх обранців подарунками, такими як намисто, шовкові хустки чи стрічки, натомість дівчата дарували їм писанки.

Кожен день на Масничному тижні мав свою назву: понеділок -- окаянний; вівторок -- щасливий; середа -- бабський; четвер -- жирний; п'ятниця -- пісний; субота -- конечний; неділя -- чорний. В перший день свята "наставляли Масницю". Люди ходили в гості, їли вареники, пили по чарці, вітаючи Масницю приказували: "Дай Бог, цю Масляну опровадити й ще другої дочекати". Також жінки збиралися в окремій хаті і "балювали" -- їли, пили. Як ішли чоловіки за жінками, то разом вже розважалися в одній хаті, а завтра -- в другій і так цілий тиждень.

Четвер, коли вшановували святого Власія, був багатим на різноманітні обрядові традиції. Цей святий свого часу став заміною божеству Велесу, що відповідав за добробут худоби. Хоча день святого Власія відзначається 11 лютого, українці святкували його під час Сиропусного тижня, оскільки у слов’янській міфології цей день асоціювався з богом Перуном, який був противником Велеса. На Харківщині в четвер не використовували коней та волів для роботи, натомість годували худобу найкращим сіном. У кожній родині готували вареники, адже вважалося, що "Влас на вареники лас". Жінки збиралися разом і йшли до шинку "пестити телят", щоб "корови були ласкаві до телят і не бодливі", забезпечуючи, щоб телята росли здоровими та товстими. У шинку обов’язково випивали по повній чарці.

Від четверга вже масово наряджалися в "машкари" (маски) і справляли проводи зими. В обрядових іграх відтворювали її боротьбу з літом, м'ясоїда з постом. В давнину змагання "лава на лаву" й чоловічі бої навкулачки були давнім агоном, змаганням між зимою і літом та його перемогою. Люди в кумедних масках водили худобу, а тварини були символами родючості й сили: на Чернігівщині -- тур, на Слобожанщині і Запоріжжі -- козел. Обряд переодягання і маски (персонажі -- циган, лікар та інші) були поширені до 1930-х років. Відтворювали вінчання, весілля, співали сороміцькі пісні, які супроводжувалися "музикою", яку виконували на побутових "інструментах", як то рубель, покришки, тарілки, ложки, заслонки від печі: "як вшкварять музику, то танці йдуть, аж курява встає!" Люди вірили, що сміх, жарти й веселі витівки ряджених стануть запорукою розквіту життєдайних сил у природі. Компанії зі співами і танцями обходили хати, збираючи данину харчами (масло, сир, яйця) для продовження гуляння. Зими вдавнину були сніжними, тому серед розваг широко побутувало катання на кінних санях, "фургалі" (розкручували на прив'язі сани), спускання з пагорбів.

У п'ятницю зяті з радістю запрошували свою тещу до себе в гості, щедро пригощаючи її, щоб підтримати добрі стосунки і забезпечити, щоб у тещі завжди було чим запити. В російській традиції цей звичай відомий як "собираться к теще на блины", що означає, що зять відправлявся в гості до своєї тещі.

У суботу, в день пам'яті, вшановували всіх покійних родичів, приносячи до церкви "панахиду" — хліб, цукор або мед. Цього ж дня також проводжали Масляну.

У неділю останній день Масниці, коли віруючі поважного віку одягалися в чорне і носили тільки чорний одяг аж до Великодня. Чорною неділя звалася тому, що "ховали Колодія" і приходив кінець Масляній. А наступного дня вже наступав Великий піст.

На завершення поговоримо про народні прикмети. Сучасні кліматичні умови суттєво змінилися в порівнянні зі століттям назад, коли погоду прогнозували за певними стійкими ознаками. Проте, можна спробувати перевірити, чи актуальні ці прикмети в наш час. Наприклад, якщо останній тиждень лютого був холодним, то березень обіцяє бути теплішим; а якщо на Масницю світить сонце, то, швидше за все, на Пасху також буде ясна погода.

Раніше були надані відомості про те, коли і яким чином відзначати Масницю, а також про те, що не слід робити протягом цього тижня.