Валерія ДМИТРЕНКО: "Моя мрія - взяти участь у Кубку світу. Я прагну досягти рівня своєї сестри."

27-річна Валерія Дмитренко вперше стала частиною команди А збірної України з біатлону. Після тривалого часу, коли їй не вдавалося пробитися до Кубка світу, вона отримала можливість готуватися до олімпійського сезону в основному складі. Спортсменка поділилася своїми джерелами натхнення:

Як я дізналася, що мене включили до основного складу? Це сталося завдяки інформації з сайтів. Після засідання мені зателефонував мій тренер, який мене підтримував, і повідомив, що я потрапила в команду А. Коли я це дізналася, була в захваті, адже буду грати разом із сестрою. Ми обійнялися, а мама також нас обійняла.

Що передувало цьому сезону? Я опинилася в невизначеності. У свій час я займалася спортом у школі в Чернігові, але мене не запрошували до збірної. Тоді я вирішила зв’язатися з Романом Примою, щоб дізнатися, чи можу приєднатися до їхньої команди. Два сезони тому я не отримала запрошення до складу, тому залишалася вдома. Розумію, що без особистого тренера мені навряд чи вдалося б досягти успіху, а чоловіча команда Б була в Україні. Співпраця з ними здавалася мені найкращим варіантом.

Як проходила підготовка, коли не було місця в основній команді? Цього сезону на тренуваннях були четверо хлопців і лише я одна, оскільки не потрапила до збірної. Проте я вже отримувала фінансування. Це було вигідніше для мого бюджету. Точніше, для бюджету моєї мами, адже вона виступала моїм спонсором. Зарплати не було, а звідки ж брати гроші на тренування, адже біатлон - це досить затратний вид спорту.

Чи була думка завершити кар'єру? В мене був період, коли я майже два чи три місяці не займалася біатлоном. Розуміла, що в мене не вірять, не було мотивації йти далі. В кожного спортсмена є особисте життя, а в спорті ти його втрачаєш. Займаєшся спортом, але не так багато часу на щось інше. Зарплатня від спорту, на інше часу не вистачає, ти не можеш на двох роботах одночасно працювати. Був такий час, коли не отримувала зарплату, а там збори. Це дуже гнітить. Це відчуття має розуміти кожна людина.

Іноді мені було ніяково, коли мама пропонувала свою допомогу, кажучи: "Давай, я тобі допоможу". Я пообіцяла їй, що зобов'язана віддячити за цю підтримку. Тож я вирішила знову зайнятися спортом. Сподіваюся, мама трохи пишається мною, адже я навчилася вірити в себе та відкривати нові можливості. Проте відчуття відсутності мотивації знайоме багатьом спортсменам. Я була готова до всього в цьому сезоні і навіть думала, що, можливо, ніхто мене не запросить. Тож тримала пальці схрещеними в надії.

Коли виникла можливість повернення? Цього сезону мені повідомили, що з'явиться вакантна позиція. Багато дівчат вирушають на Кубок світу, а деякі — на Універсіаду, до якої я активно готувалася. Мені озвучили, що не братиму участі в перших етапах, але буде шанс показати себе на наступних. Я також виступала на чемпіонаті України, але в таких складних умовах важко досягти бажаного результату. З шістьма промахами під час спринту я намагалася максимально швидко бігти, щоб опинитися серед дівчат з команд А і Б. Тренери усвідомили, що в таких погодних умовах важко щось зрозуміти, тому вирішили взяти нас на ці змагання. Після цього ми вирушили до Отепяя, де мені вдалося продемонструвати свої здібності з найкращого боку.

Як би я оцінила цей проривний сезон? Я взяла участь лише в чотирьох етапах. Спочатку не вважала це значними досягненнями, адже тільки почала демонструвати свої можливості. Попередні сезони були не стільки невдалими, скільки не давали змоги реалізувати свій потенціал. Мене переслідували численні життєві труднощі, які заважали проявити себе. Середина цього сезону стала для мене справжнім випробуванням, щоб зрозуміти, чи можу я ще досягати успіхів у біатлоні, чи, можливо, настав час завершити цю справу. Я не хотіла продовжувати жити в тих умовах, які мене оточували. Проте все пішло на краще.

Яка ціль на майбутнє? Буду старатися проявити себе. Щоб мене побачили як спортсменку, що хочу більшого, що готова показувати гарний результат. Є мрія побувати на Кубку світу і позмагатися, я там ще не була. Це мій маленький крок уперед буде. Буду терпіти і старатися, робитиму все, що від мене залежить. Буду тягнутися до сестри, якщо все складеться, то, можливо, вийде і естафету разом пробігти. Я знаю, через що вона пройшла після Олімпіади і невдалих сезонів. Це був тернистий шлях до здобутків. Добре, що вона вийшла на ту форму, в якій вона була ще юніоркою".