Чи зламати тобі дух, чи ноги? Як російські спецслужби переслідують українських лідерів у окупованих територіях.

Цю ілюстрацію було згенеровано за допомогою штучного інтелекту.

У 2014, 2015 та 2022 роках, коли російські війська активно входили до міст і сіл України, багато з цих населених пунктів опинилися ізольованими від територій, що контролюються українською державою. У цей складний період на місцеві органи влади лягла відповідальність за вирішення гуманітарних криз, пошук ресурсів для допомоги та забезпечення безпеки населення. Часто виникала ситуація, коли координація з центральними органами влади була відсутня. Ті, хто залишався на місцях і намагався діяти, ставали мішенню для російських загарбників, які намагалися створити нові адміністративні структури та запровадити російські закони.

Ті, хто відповідає перед своїми громадами — старости, міські голови, керівники обласних адміністрацій та районні очільники — зіштовхнулися з нелегким вибором: стати колабораціоністами, співпрацюючи з загарбниками та надаючи своїм людям необхідні ресурси для виживання, або відмовитися від цього шляху, ризикувавши потрапити в полон чи навіть втратити життя.

Методи переслідування місцевих лідерів практично не відрізняються від загальної тенденції репресій проти мирних жителів. Це включає в себе незаконні затримання, ізоляцію, тортури та насильницькі зникнення. Проте, як зазначає Онисія Синюк, правова аналітикиня ZMINA, мотивація таких дій має свої особливості. Вона вказує на те, що окупанти намагалися або змусити цих осіб до співпраці, використовуючи їхній офіційний статус і авторитет для надання легітимності окупаційній адміністрації, або повністю відрізати їх від їхніх громад.

Синюк разом зі своїми колегами представила результати дослідження, яке стосується злочинів, скоєних Росією проти українських чиновників. На даний момент правозахисники мають точні дані про 133 вчинені злочини.

У початкові тижні окупації населених пунктів Росія сподівалася, що з допомогою місцевих лідерів їй вдасться легше подолати опір. Проте, коли переконання не давали результатів, розпочиналися акти насильства і тиску. Спершу людей затримували без жодних підстав, а під час утримання їх піддавали побоям та залякуванням, змушуючи погоджуватися на співпрацю.

Окупантам було важливо не лише зламати волю представників влади, але й позбавити громаду орієнтирів, зазначає Синюк. Часто їх утримували окремо від інших цивільних осіб у таємничих місцях, аби ніхто не міг дізнатися про їхню долю. Внаслідок цього жителі, залишившись без легітимного керівництва, змушені були звертатися до нових «призначенців» окупантів.

Іншим важливим мотивом подібних арештів було отримання відомостей про стан справ у громадах та вивчення поглядів місцевих керівників. У випадку відмови співпрацювати, їхні відповіді могли стати підставою для звинувачень у "супротиві" і призвести до подальшого утримання під вартою.

"Серед зафіксованих випадків є й такі, коли членів родин брали в заручники, щоб примусити їх до співпраці. Іноді людям відкрито ставили вибір: або погоджуються на співпрацю, або зустрінуться з подальшими катуваннями та насильством," – зазначила Синюк.

Після проведених так званих референдумів та ухвалення "федеральних законів" щодо анексії захоплених регіонів розпочалося всебічне впровадження російських норм і структур, включаючи судову систему та освітні стандарти. Насправді, основна мета полягала в повному знищенні будь-яких ознак української ідентичності.

У весняний період 2022 року жителі Мелітополя висловили свій протест проти російських загарбників. Зображення для ілюстрації: hromadske.radio.

Незважаючи на тиск, численні українські місцеві лідери не припиняли підтримувати свої громади, що стало причиною їхнього переслідування. Експерти ZMINA підкреслюють, що саме ця група цивільних — мери, депутати, активні учасники місцевого самоврядування — виявилася однією з найбільш вразливих під час російської окупації.

Андрій Солопов, який був на чолі територіальної громади Приазовської селищної ради у Запорізькій області, пригадує, що окупація розпочалася практично без затримки: вже 25 лютого 2022 року їхнє село було атаковане колоною з приблизно 800 одиниць російської військової техніки. Одночасно з узбережжя в районі села Аннівка здійснювався десант, метою якого було захоплення Маріуполя.

Одна з перших труднощів полягала у розриві логістичних ланцюгів — громада залишилася без постачання навіть найнеобхідніших товарів. Солопов наголошує, що дефіцит хліба має не тільки практичні наслідки, але й суттєвий психологічний вплив на мешканців, які звикли регулярно бачити його на полицях магазинів.

"Ми організували гуманітарну допомогу і підготували запаси пального. У нашому районі діяли дві автозаправні станції. Спільно з колегами ми сформували резерв для комунальної техніки, швидкої допомоги та фахівців. Усе, що потрібно було, продовжувало функціонувати. Ми зібрали всі можливі запаси продуктів із шкіл і дитячих садків, усвідомлюючи, що найближчим часом нові постачання не надійдуть. Особливо гостро стояло питання забезпечення продуктовими наборами для певних категорій населення. Але найбільшою проблемою стала нестача медикаментів. Аптеки працювали, однак усі постачання надходили централізовано з Запоріжжя. Найважче було людям, які залежали від гормональних ліків, тироксину та інших життєво важливих препаратів", -- ділиться спогадами Солопов.

Перші дні окупанти громадою практично не цікавилися -- військові йшли транзитом. Ситуація змінилася на початку березня, коли вздовж траси з'явилися блокпости бойовиків угруповання "ДНР".

До середини березня спостерігалося зростання тиску. 19 березня в Приазовське прибули озброєні особи на вантажівці і захопили адміністративну будівлю. Солопов зазначив, що серед них були цивільні, яких він упізнав як працівників спецслужб. Вони задавали питання про життя громади, але, на його думку, справжньою метою їхнього візиту було скоріше продемонструвати контроль. У той день йому прямо запропонували співпрацю з новою "адміністрацією".

"Ми обговорювали різні питання протягом кількох хвилин. Потім вони запитали, чи планую я співпрацювати з новою адміністрацією, яку збиралися створити в Мелітополі, вже вважаючи його обласним центром. Я відповів негативно, пояснивши, що був обраний відповідно до українських законів і складав присягу. Для мене існує лише один шлях роботи – дотримуватися українського законодавства," -- ділиться враженнями Солопов.

Андрій Солопов. Фото: Приазовська громада

Під час прощання, члени окупаційних військ заборонили організацію масових зібрань і попередили про можливі наслідки.

Проте вже в понеділок Солопов організував масштабну зустріч депутатів, керівників установ та працівників громади, на якій поділився інформацією про візит озброєних осіб і офіційно оголосив про відсутність наміру співпрацювати з окупантами. Він також ознайомив присутніх з новими положеннями українського законодавства щодо відповідальності за колабораціонізм та попередив про можливі наслідки таких дій.

Ця незакрита позиція викликала миттєву реакцію. Вже того ж дня у дворі з'явилися автомобілі, які Солопов раніше зустрічав на блокпостах.

"Ці особи виявили велику агресію. Мене, мого заступника та місцевого поліцейського затримали. Нас перевезли до Мелітополя, де ми перебували в полоні," - розповідає голова громади.

Далі, за словами Солопова, відбулися побиття і психологічний тиск. Спершу їм закривали очі тканиною і заклеювали скотчем, щоб вони не могли зорієнтуватися. Після прибуття в місце утримання їх витягли з машини, кинули на підлогу і почали бити ногами. "Цей "спосіб" закінчився лише до вечора", -- згадує він. Потім їх перемістили у барак, видали ганчір'я для сну і заборонили розмовляти.

На наступний день їх перевели до будівлі місцевої адміністрації. Там Солопов знову зустрів чоловіка, який раніше приходив до нього в кабінет. Той звинуватив його у "провокації", стверджуючи, що публічне зачитування норм українського законодавства головою громади підриває довіру населення. Йому знову запропонували співпрацю, але він знову відмовився. Після цього окупанти натякнули, що це ще не кінець, і пообіцяли "зустрітися знову".

Після цього їх звільнили, повернувши документи та мобільні телефони. Незважаючи на загрози, які звучали на адресу його сім'ї, Солопов певний час залишався на своєму місці роботи, поки не знайшов спосіб втекти в безпечніше місце.

Разом з Андрієм Солоповим були захоплені його заступник Віктор Шершньов та місцевий поліцейський Дмитро Одинцов. За інформацією, яку має Солопов, на сьогоднішній день Шершньов все ще перебуває на тимчасово окупованій території, але, наскільки відомо, він не має справ з окупаційною адміністрацією і займається лише своїми особистими справами. Дмитро Одинцов, після звільнення, переїхав до Запоріжжя, де продовжив свою службу в поліції, а згодом вийшов на пенсію.

Солопов акцентує увагу на тому, що життя інших керівників громад Мелітопольського району також склалося подібним чином. Він відзначає, що випадків викрадення голів громад було чимало.

"Що стосується моїх колег — голів громад Мелітопольського району — їх залишилося зовсім небагато. Було зафіксовано чимало випадків затримання. Першим, кого захопили, став Іван Федоров, і це сталося 10 березня 2022 року. Потім затримали Сергія Прийму, голову Мелітопольської районної ради. Далі в ланцюгу арештів опинився Іван Салій, голова Кирилівської селищної ради. Щодо випадків співпраці з окупантами заради фінансової вигоди, такі ситуації дійсно мали місце, але їх було обмаль. Наскільки мені відомо, лише двоє голів громад з усього Мелітопольського району вирішили співпрацювати з окупаційною владою", — зазначає Солопов.

Борис Петрунько вважає, що напади на українських представників місцевого самоврядування є не лише переслідуванням окремих осіб, а й свідчать про цілеспрямоване знищення основ самого інституту місцевого управління.

"З самого початку Росія реалізувала заздалегідь розроблений план: її метою було не лише військове захоплення, а й повне політичне та адміністративне контролювання регіонів. Ця стратегія охоплювала все – від введення власної валюти і зміни шкільних програм до корекції культурних норм. Воєнні злочини проти місцевих керівників стали невід'ємною частиною довготривалої стратегії", – підкреслив він.

Експерт проводить аналогії з анексією Криму в 2014 році, коли подібні підходи були реалізовані без значних військових зіткнень. Він зазначає, що в Херсонській та Запорізькій областях після 2022 року було задіяно ті ж самі елементи російських збройних сил, спецслужб та адміністрацій, що здійснюють окупацію.

Він наголошує, що місцеві керівники володіли унікальними знаннями про громаду і доступом до важливої інформації, тому Росія прагнула примусити їх до співпраці або усунути. За словами Петрунька, мета полягала в тому, щоб ті самі люди під російськими прапорами створювали видимість безперервного управління.

Існують задокументовані випадки, коли керівники громади свідомо покидали офіційні установи та створювали "альтернативні" управлінські центри, щоб продовжувати підтримувати населення. Для російських адміністраторів подібні дії були абсолютно неприйнятними.

Після численних арештів та вигнання українських лідерів Росія опинилася перед серйозними викликами.

"Особливо у 2022-2023 роках Росія зіткнулася з гострою нестачею кваліфікованих кадрів. Коли вони арештовували або витісняли легітимних представників влади, виявлялося, що знайти гідну заміну практично неможливо. У росіян виникла серйозна кадрова криза. Щоб хоч якось її вирішити, вони намагалися завозити чиновників із Росії. Однак і з цим виникали великі проблеми. Адже йшлося про зону бойових дій, розташовану неподалік від лінії фронту. Мало хто з росіян хотів їхати туди й брати на себе відповідальність", -- каже експерт.

Поведінка Росії повністю суперечить міжнародному гуманітарному праву. Адже окупуюча країна зобов'язана тимчасово підтримувати порядок і права громадян, не змінюючи фундаментальних засад управління, за винятком ситуацій, коли це справді необхідно для захисту населення.

Проте, як зазначає Онисія Синюк, ми усвідомлюємо, що Росія з самого початку не планувала здійснити цей крок. Скоріше, вона систематично вживала заходів, щоб значно ускладнити відновлення контролю України над цими територіями.

Експертка підкреслює, що подібні методи вже використовувалися на територіях, які були окуповані з 2014 року. На її думку, тоді міжнародна спільнота не мала ані належного розуміння, ані політичної волі для адекватної реакції. Наразі ситуація змінилася: було ухвалено рішення Європейського суду з прав людини, в яких чітко визнаються "адміністративні практики" Росії, а також розпочато розслідування в рамках Міжнародного кримінального суду та в національних судах.

Синюк підкреслює важливість збереження політичної рішучості довести розслідування до кінця і створити механізми відповідальності. На її думку, лише так можна подати чіткий сигнал, що подібні злочини більше не залишатимуться безкарними.

Станом на сьогодні, точна чисельність міських та сільських голів (мерів, голів селищних і сільських рад) Донецької та Луганської областей, які залишилися на своїх посадах і продовжують виконувати свої обов'язки під умовами окупації з 2014 року, залишається невизначеною. Загалом, на окупованих територіях цих областей (близько 15 районів та численні громади) більшість керівників місцевого самоврядування були замінені.

Згідно з даними українських спецслужб та Офісу Генерального прокурора, співпраця з окупаційними адміністраціями в ролі "голів" була офіційно підтверджена для кількох десятків осіб. Це приблизно 20-25 колишніх сільських і селищних голів, які вирішили співпрацювати з ворогом. Що стосується зрадників серед мерів, їх значно менше — одиниці. Більшість з них уже давно отримали заочні вироки від українських правоохоронців за державну зраду. Наприклад, йдеться про окремих голів малих міст, таких як Горлівка в Донецькій області чи Стаханов у Луганській області.

У великих містах Донбасу (Донецьк, Луганськ) місцевих голів було замінено практично одразу -- ще у 2014 році.

Цю ілюстрацію було згенеровано за допомогою штучного інтелекту.

Інформаційний документ:

На сьогоднішній день загарбники все ще незаконно тримають під вартою декількох представників місцевих органів влади. Організація ZMINA наголосила на іменах кількох осіб, про затримання яких є відомості.

Зокрема, до цього списку входять мер Голої Пристані Олександр Бабич, мер Херсона Ігор Колихаєв, який обіймав цю посаду з 2014 по 2020 роки, Володимир Миколаєнко, депутат Куп'янської міської ради Микола Маслій, а також незаконно засуджений депутат Новокаховської міської ради Ігор Протоковило.

Невідомим залишається місцеперебування затриманого старости села Нові Боровичі Чернігівської області Анатолія Сірого.

Мера Голої Пристані, Олександра Бабича, викрали 28 березня 2022 року. Його забрали з дому і спочатку доставили до мерії, а потім відвезли в сторону Скадовська. З того часу про нього немає жодних звісток, а російська сторона заперечує, що він утримується. Існують припущення, що він може бути в СІЗО №2 в Сімферополі.

Колишнього мера Херсона Володимира Миколаєнка у квітні 2022 року вивезли в окупований Крим, а згодом до колонії №7 у Володимирській області. Його планували обміняти, але він поступився місцем важкохворому полоненому.

Старосту села Нові Боровичі Анатолія Сірого 29 березня 2022 року викрали співробітники ФСБ. Його побили, обшукали кабінет і будинок, після чого вивезли. Він досі вважається зниклим безвісти.

Мера Херсона Ігоря Колихаєва викрали 28 червня 2022 року в приміщенні комунального підприємства. Після проведення обшуків його помістили в ізолятор у Херсоні, а згодом перевели до Олешок і Чонгара. В подальшому його етапували до Ростова та Таганрога.