"Моїм успіхом гордяться діти". Мати чотирьох дітей займається розмінуванням територій у Харківській області.

У складі гуманітарної організації HALO Trust працюють як чоловіки, так і жінки, які в умовах війни переорієнтувалися на нову професію і тепер займаються розмінуванням.

У Чугуївському районі, частина якого перебувала в окупації у 2022-му, триває розмінування. В одній із громад працюють групи міжнародної організації HALO Trust. Кореспонденти Укрінформу познайомилися з демінерами, які радикально змінили своє життя під час війни, опанували новий фах і зуміли переконати своїх близьких, що не все так небезпечно, як видається на перший погляд.

ОДНЕ СЕЛО - 25 ЗАМІНОВАНИХ ДІЛЯНОК

У місцевості, де ми знаходимося, було ідентифіковано 25 небезпечних зон, серед яких лісові насадження, поля та військові укріплення, повідомляє Ілля Сазонов, керівник групи з розмінування. Це село знаходилося під окупацією протягом шести місяців, і його визволення супроводжувалося бойовими зіткненнями.

- Тут присутні різноманітні види: протитранспортні міни в пластиковому виконанні, протипіхотні міни ОЗМ-72 на розтяжці, сигнальні міни, МОН-50, осколкові міни з направленою дією на розтяжці, а також протипіхотні міни з нажимним механізмом ПМН-2 і ПМН-4, а також ПФМ-1 та ПФМ-1С, які більш відомі під назвою "Пелюстки". Крім того, тут є касетні боєприпаси та різноманітні залишки, - зазначає Сазонов.

Одна з ризикових зон - це приватна територія з житловим приміщенням, де проживали загарбники, а збоку організували складські приміщення.

Внаслідок збройних конфліктів цей склад підірвався, і снаряди розлетілися по околицях. На цій території вже виявили 180 небезпечних предметів, серед яких найчастіше трапляються підривники. Також тут знайшли боєприпаси для артилерійських систем калібру 152 мм, - зазначає Сазонов.

На ділянці, що вниз від будинку, - горіховий сад. На ліщині - ще зовсім зелені горішки, поруч - ягідні кущі. Доглядати це все зараз власник не може - довкола купа небезпечних знахідок, позначених кілками і стрічкою.

Двохвилинна підготовка: сапери налаштовують свої детектори на ґрунт, і по свистку вирушають до обраної ділянки. Вони формують лінію: троє попереду, троє позаду, рухаючись у шаховому порядку. Сапери не лише виявляють і маркують небезпечні об'єкти, а також займаються очищенням території — вирубують зарості та прибирають гілки. Коли хтось чує характерний звук, викрикує: "Стоп-сигнал", і всі зупиняються. Сапер обережно відсуває траву — виявляється, що це уламок побутового предмета, який не становить загрози, і рух продовжується.

Процес розмінування відбуватиметься у два етапи: спершу здійснять пошук вибухових предметів на поверхні, а згодом використовуватимуть широкоформатний детектор для виявлення боєприпасів, які можуть бути закопані в ґрунті.

Ліана Вовк, очільниця команди, йде слідом за саперами. Вона видає необхідні вказівки, контролює темп їхнього руху та дотримання дистанції, а також оголошує про паузи для відпочинку та повернення до виконання завдань.

Дівчина з Ізюмського району. Раніше працювала на виробництві бронежилетів, у відділі технічного контролю - перевіряла якість продукції. Через вторгнення підприємство релокувалося в інший регіон, а вона вирішила залишитися в Харківській області, поруч із мамою та братом.

Ліана розповідає: "Більше року я займаюся розмінуванням і вже очолюю свою групу. Коли натрапила на оголошення про роботу в цій сфері, вирішила спробувати свої сили. Мені це справді сподобалося! Спочатку, поки проходила навчання, мої близькі не знали про це, але коли я почала працювати, мені довелося розповісти. Вони дуже хвилювалися за мене, але тепер вже спокійні."

ХОТІЛИ РОБИТИ БІЛЬШЕ ДЛЯ КРАЇНИ

Кожен з них пройшов через подібні переживання: їхні сім'ї спершу реагували з шоком і протестом, але врешті-решт вони знайшли шлях до прийняття і підтримки.

Андрій Стельмах, уродженець села Лизогубівка, що в Харківському районі, протягом чотирьох років трудився слюсарем на "Укрзалізниці", займаючись ремонтом рухомого складу.

- Я захотів спробувати себе в новій сфері. В умовах війни важливо приносити більше користі своїй країні. Звісно, залізничний транспорт має велике значення, але я відчув, що моє призначення тут, - каже Андрій. - Мої батьки та дівчина були дуже стурбовані, і я сам спочатку мав свої побоювання (сміється, - ред.), але зараз всі змирилися з ситуацією... Минуло вже більше місяця з моменту навчання, і я повністю адаптувався на новій посаді. Зовсім не шкодую про свій вибір, мені це дуже до вподоби.

Анастасія Зотова, родом із Докучаєвського поблизу Харкова, вже два місяці займається розмінуванням. Раніше вона працювала продавцем-консультантом у магазині, де продавали аксесуари для мобільних телефонів.

Робота фізично виявляється досить важкою, проте це надзвичайно важливе заняття. Своєму регіону потрібно допомагати, адже просто донати вже недостатньо. Спочатку я не розповіла батькам про це, але мала підтримку, оскільки навчалася разом зі своїм хлопцем. Ми разом готувалися до іспитів і здавала їх. Зараз він працює на іншій локації, адже за правилами близькі не можуть перебувати на одному місці. Під час навчання все виглядало значно складніше, ніж виявилося насправді. Підготовка була ґрунтовною. Коли я вийшла на поле, була трохи схвильованою, але це швидко минуло, і я відчула впевненість у своїх силах, - ділиться своїм досвідом демінерка.

Однією з її перших знахідок виявився нерозірваний артилерійський снаряд.

- Виникає відчуття, що хоча і страшно, але більше відчувається гнів, оскільки усвідомлюєш, яку небезпеку представляє боєприпас, та що саме завдали шкоди загарбники на нашій території, - ділиться думками Настя.

Її співзвучниця Анастасія Колмакова з села Малинівка в Чугуївському районі має більше півтора року досвіду в розмінуванні.

У процесі мандрівки я випадково зустріла саперів, з якими завела бесіду. Я пам'ятаю, як раніше бачила їхні автомобілі у своєму рідному Чугуївському районі. Мені спало на думку, чому б не спробувати долучитися до їхньої роботи. Коли моя мама дізналася про моє рішення, звісно, була проти, адже вважала цю діяльність надто небезпечною для людей, які не мають спеціальних знань. Проте існують певні протоколи, яким ми слідуємо. Якщо дотримуватися їх, усе складеться добре. Я вже здобула деякий досвід, але ще не працювала з усіма методами розмінування. Я завжди вірю в прислів'я "Вік живи - вік учись". Тут нас продовжують навчати, і мені це дуже подобається, - розповідає Анастасія.

З кожної зміни її чекають вдома діти.

- Маю чотирьох синів - 12, 9, 8 і 6 років. От вони у захваті від того, чим я займаюся. Бо, розумієте, вони бачать, що відбувається довкола, знають, що у когось із однокласників тато чи мама у війську. Тому хлопцям дуже важливо, що і моя робота потрібна нашій країні, - зауважує Анастасія.

Демінерка виявляла на території полів, зокрема, такі міни, як ОЗМ-72 (осколкові загороджувальні міни з круговим ефектом) та ТМ-62 (протитанкові міни).

- Бува, глянеш довкола - і плакати хочеться, настільки всього багато. Ось на цій ділянці - підривники, артснаряди 152 калібру - просто ти розумієш, що всім цим убивають людей! Ось звідси трішки пройти - там такий чудовий краєвид. Скільки б родин, дітей зараз могли тут відпочивати! Але не можна, - говорить жінка.

Найулюбленіший момент для Анастасії - завершення робіт на якійсь ділянці: "Коли поле очищене, і там знову щось саджатимуть".

ПРАКТИЧНО НЕПЕРСИСТЕНТНІ КОМБІНОВАНІ РИЗИКИ

В іншій місцевості, неподалік від HALO, функціонує команда, що займається механічним розмінуванням. Сергій Лісовицький вже понад півтора року є частиною організації і нині дистанційно керує екскаватором.

Сергій повернувся до цивільного життя після того, як його звільнили з лав Збройних сил через проблеми зі здоров'ям. Він почав шукати можливості для роботи, щоб знову бути корисним для своєї країни. Знайомі волонтери порадили йому звернутися до цієї організації. Після проходження курсу навчання з ручного розмінування, він також зацікавився механічним розмінуванням і запитував, як можна потрапити до такого підрозділу. Адже до початку повномасштабного вторгнення він працював оператором екскаватора та машиністом бульдозера, і ця робота була для нього близькою до серця, - з посмішкою згадує Сергій.

Чоловік, який походить з Дружківки, що на Донеччині, у лютому 2022 року вступив до лав 56-ї окремої мотопіхотної бригади Маріуполя. Він брав участь у боях в Пісках, Вугледарі та Бахмуті. Завдяки своєму значному бойовому досвіду, він здатен оцінити небезпеки замінованих територій з точки зору справжнього професіонала.

- На Харківщині у чому цікавість, на мою думку: ворог мінував не так, як у книжці написано, а з фантазією. Буває, встановлена вибухівка не для того, щоб аби кого вразити, а використані такі методи, щоб уразити саме ту людину, яка прийде це розміновувати. Тому в нашій роботі треба бути максимально уважними і обережним. Чим і відрізняється механічне розмінування: бачите, де броньований щит, а на якій відстані екскаватор. І мені, і моїм близьким спокійніше.

Проте, варто зазначити, що це не завжди було так.

Після звільнення я деякий час зберігав у таємниці свої наміри стати демінером. Але коли дружина дізналася, в домі виникла майже сварка. Вона сказала: "Я ледь витримала фронт!" Мені довелося провести величезну роботу, аби пояснити, чим займається ця організація, які суворі стандарти безпеки існують і який потрібен досвід. Зараз я вже ділюсь з дружиною робочими аспектами, і вона спокійна, гордиться мною, - розповідає Сергій.

Керівник операційного відділу механічного розмінування в Харківській області Леонід Бардаков підкреслює, що на більшості територій, з якими працюють демінери, вони зустрічають комбіновані небезпеки — міни, розтяжки та нерозірвані боєприпаси.

Він зазначив, що застосовувані технології забезпечують повне очищення території на сто відсотків.

Це не просто звичайний ківш, а спеціалізований ківш-просіювач, в якому отвори в "сито" значно менші за всі можливі ризики, - зазначає керівник операційного відділу.

Техніка застосовується, коли роботу не можуть виконати групи ручного розмінування.

По-перше, існують ситуації, коли концентрація вибухонебезпечних предметів є надзвичайно високою. У такому випадку демінірувальник змушений ставати на коліна та вручну видаляти 15 сантиметрів ґрунту. Це займає чимало часу, адже за один день він може обробити лише 2-3 квадратних метри. Іншою ситуацією є випадки, коли детектори не можуть бути використані, наприклад, у безпосередній близькості до ліній електропередач. Крім того, механічне розмінування застосовують у спеціально визначених місцях, таких як військові позиції, - зазначає Бардаков.

HALO Trust - це міжнародна благодійна некомерційна організація, що була заснована 37 років тому. В Україні вона розпочала свою діяльність у 2015 році. На момент початку вторгнення в українському представництві працювало 400 співробітників, а зараз штат було розширено до 1600 осіб, з яких 30% складають жінки.

Наразі команди з розмінування активні в шести регіонах: Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Миколаївщина та Херсонщина. Як повідомляє організація, вже очищено 10 мільйонів квадратних метрів території, де було виявлено 48 тисяч різноманітних вибухонебезпечних об'єктів.

Розчищення території України від вибухонебезпечних предметів фінансується за рахунок фонду Говарда Баффета, а також урядів Норвегії, Чехії, Німеччини і Франції, які виступають головними донорами. Крім того, підтримку надають інші держави та приватні компанії.

З початку 2024 року організація створила власний підрозділ для знищення вибухонебезпечних предметів. HALO Trust стала першим гуманітарним оператором, який почав розбирати військові укріплення. Раніше у світі у цієї організації не було аналогічного досвіду.