Вшановуємо пам'ять старшого солдата Миколи Заіки, відомого під позивним "Батя".

З 2014 року я знаходився в епіцентрі бойових дій на території Донецької та Луганської областей, переживши жахіття Дебальцевого.

На фронті Микола Іванович спочатку отримав позивний "Ветеринар", але з часом його товариші стали називати його "Батя" через його життєвий досвід, надійну підтримку та стійкість.

Микола народився 18 жовтня 1968 року в багатодітній родині в селі Каліївка Шосткинського району на Сумщині. Його батько був трактористом, мама - дояркою. Хлопчик змалечку був привчений до праці, разом із мамою доглядав корів і телят.

Коли почалася російсько-українська війна, став на захист Батьківщини.

- Мобілізувався 26 серпня 2014 року та служив у складі 30-ї окремої Гвардійської механізованої бригади. У березні 2017 року підписав контракт у 13-му окремому мотопіхотному батальйоні 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Івана Виговського, - повідомив у Фейсбуці міський голова Шостки Микола Нога.

Під час антитерористичної операції та операції об'єднаних сил, чоловік знаходився в епіцентрі бойових дій у Донецькій та Луганській областях, зокрема пройшов через Дебальцеве. Він зазнав контузії, але незважаючи на це, продовжував евакуювати поранених військових з-під інтенсивного вогню противника. "У той момент я втратив слух, нічого не чув. Я прив’язав поранених товаришів у автомобілі, щоб вони могли триматися, і... натиснув на газ до упору", - ділився спогадами мер міста.

Повномасштабна інвазія Росії виявилася несподіваною для "Баті", який на той момент перебував на Чернігівщині, де активно протистояв ворогу. Згодом він брав участь у бойових діях на інших фронтах. Протягом цієї війни він неодноразово отримував травми, але щоразу, відновившись, знову повертався до своїх товаришів по зброї на передову.

Останнім часом виконував обов'язки водія-електрика ремонтної майстерні. Ніколи не відмовлявся від важких завдань у найгарячіших точках фронту.

Друзі Миколи Івановича відзначають, що він володів спокійним темпераментом, щирою та великодушною натурою, був надійним і старанним, а також чесним і мудрим. Він завжди відзначався ввічливістю, любив тварин і проводив з ними багато часу. Його мрія полягала в тому, щоб після перемоги оселитися у власному будинку в затишному, живописному куточку, де зміг би вести велике господарство. Микола захоплювався історією, військовою справою, цікавився науково-популярними фільмами та літературою, і з задоволенням розгадував кросворди.

Згідно зі словами його близьких, характер чоловіка відзначався такими рисами, як витримка, терпіння, сила духу та сміливість. Під час телефонних розмов він ніколи не висловлював нарікань на складні обставини чи труднощі, натомість намагався підбадьорити рідних, заспокоюючи їх словами: "Усе буде добре!". Іноді він не розповідав про свої травми, і родина дізнавалася про них лише пізніше.

За період служби нагороджений медаллю "За оборону рідної держави", відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції", Подякою ("За сумлінне та самовіддане служіння українському народу, вагомий внесок у справу підвищення боєздатності військової частини, зразкове виконання службових обов'язків"), Грамотою ("За сумлінне виконання службових обов'язків, щиру відданість праці, ініціативність, високу професійну майстерність, зразкову військову дисципліну, за мужність і відвагу").

Старший солдат 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені Івана Виговського, Микола Заіко, загинув 4 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині. У нього залишилися дружина, двоє синів та онуки.