Загадка птеродактиля, або Де актори та глядачі знімають маски…

2020-08-11 13:56

Нарешті послаблення карантину зробило гарну й довогоочікувану справу – відкрилися театри! Ті, хто любить це мистецтво, зітхнули з радістю. Прихильники й фанати Чернігівського молодіжного театру одягли маски й вирушили за квитками, а потім на спектакль.

Прем’єра відбулася 1 серпня, в суботу. На сцені – «Орніфль» відомого Жана Ануя. Режисер – артист вищої категорії Роман Покровський. Співрежисерка – акторка Руслана Остапко.

Оскільки вистава триває у просторі театрального кафе, то до її початку можна замовити каву й до кави, поговорити з друзями, яких ви давно не бачили. Тобто ніби телепортуватися в інший простір, де «душа возз’єднується з тілом і ми починаємо жити так, як хочеться, а не як мусимо»…

Отож Жан Ануй. «Орніфль». Перлина драматургічного мистецтва автора. П’єса, де спритний модний поет, котрий живе несерйозно і невсправжки творить, раптом зустрічається із своїм сином, «далеким гріхом молодості». Нащадок хоче вбити татуся, бо набачився страждань матері.

Але Провидіння влаштовує все так, що йому доводиться врятувати батька від смерті. Натомість татусь ніби осмислює своє життя, мирить сина з його коханою. Але за короткий час усе ж важко змінитися… Татко пропонує синові з молодою дружиною пожити    разом із ним у гарній садибі в глушині. А потайки вже вагається, спокусити дівчину чи ні... Але Провидіння не спить. Орніфлю стає зле, але поруч немає сина. І життя модного поета, яке так і не змогло стати справжнім, обривається…

– Коли Поет перестає бути собою і починає з однаковою легкістю віршувати для вар’єте, церкви, багатих замовників, втрачаючи натхнення і перетворюючись на ремісника, – це що? запитую у Романа Покровського.

– Це значить, що в художника захворіло його покликання.  Дехто каже, що це застій, вигорання… Пастор запитує Орніфля, чому поет не звертається до серйозних тем. «Вони занадто серйозні, тому здаються мені занадто легкими», – відповідає Орніфль. У цій репліці є певна загадка чи інтрига, коли ламається особистість. У художника є період, коли високе зда-ється занадто зрозумілим, тому занадто простим. А в людині паралельно є таємниця, тобто речі, котрі неможливо пояснити. Кажуть, то Промисел Божий. Бо ти часом поводишся тільки так, і сам не розумієш чому. І у цей парадоксальний період, на диво, починаєш глибше себе розуміти. А назовні пишеш куплети для вар’єте… Як наш герой. Цією дивовижною парадигмою цікавився, до речі, Геннадій Касьянов, а відтак хотів ставити «Фауста»… Отож історія Орніфля мені цікава в ситуації саме сьогодення, коли мейнстримна культура стала неймовірно агресивною. І де тепер місце художника, й чи є у нього час для роздумів, коли він страшенно спресувався? А глибинні речі відтак виносяться на узбіччя життя… Тарковським сьогодні не просто не хочуть бути, а навіть бояться. Ви-робнича індустрія захопила величезний масштаб творчого острова. Режисери вже не монтують своїх фільмів, від них не залежить творчий імпульс. Навколо процвітає мануфактура, тобто розподіл праці. У варіанті нашої вистави – тема художника, котрий потрапляє у ці лабети і як із цим справляється.  Загалом, він ерудит та імпульсивний прагматик. Зберігає оптимізм і має етичну культуру, аби не виносити свою кризу на люди. Такий ось неймовірний підпільник.  А жінки для нього – це манок для себе коханого, аби вижити.

– Думаю, Вас, Романе, зацікавила ця п’єса, бо ви також художник, а не ремісник…

– Загалом, ми всі тут, на цій землі художники, чи то пак, актори,  бо всі граємо ролі. Основний актор, уявіть собі, – глядач.  Бо  люди тепер приходять у театр із зони гри. І тут знімають із себе маски, знаходять точку спокою, осмислення, котра дає можливість зупинитися й відчути себе. Актори – так само, тільки роблять це на сцені.  Отож тут – зона високого комфорту. Бо від катастрофічної свідомості, яка чекає на нас у реальному житті, швидко стомлюєшся. Тому ця салонна вистава з гумором  та глибоким змістом – якраз у тему дня. Додам, що прототипом Орніфля в Ануя, кажуть, був  французький поет Бодлер. І ще додам, що коли починають хворіти натхнення і покликання у національних поетів, тоді хворіє й нація… Це не я вигадав… Є в цій вистав свій символ. Це макет птеродактиля. Його весь час носять дві актриси, й при цьому читають вірші. За сюжетом то дві фанатки Орніфля, котрі закінчують свої життя самогубством, коли в молоді роки вийшла книга геніальних віршів поета. Також наприкінці вистави є натяк на те, що то…Синя птаха. Була колись?.. Але ж і від нас залежить, аби вона не перетворилася на «опудало» птеродактиля… Наразі дякуємо за виставу Романові Покровському, а також акторам Дмитру Грищенку, Валерії Чокурашвілі, Катерині Широкорад, Інні Атрощенко, Тетяні Салдецькій, Миколі Пономаренку, Русланові Бугаю, Борисові Седякіну, Руслані Остапко, Олені Юдицькій, Юлії Матросовій та заслуженій артистці України Любові Веселовій, а також усім причетним до народження спектаклю.

— Що нас очікує в новому сезоні в Молодіжному?

18 вересня – як розповіла актриса Валерія Чокурашвілі, – ми побачимо театральний івент нового формату. Він має три складові. Вистава. Виступ спікера, яким буде медійна особа, експерт в особливій галузі, наприклад, психотерапевт, драматург… І дискусія з глядачем.  Також тут гратимуться з простором, архітектурою приміщення, а не із сценографією. Глядач буде присутнім на сцені. Ця п’єса – сучасна драматургія. Її авторка – Катерина Пенькова. Називається твір «Назву не пам’ятаю». Це автобіографічна п’єса з життя самої авторки. Вона з Донецьку. Але найголовніша тема п’єси – сімейний сценарій. Режисер вистави – актор Володимир Сурай. Валерія Чокурашвілі грає головну героїню. А тепер про наступні новинки сезону.  26 листопада заслуженому артистові Володимирові Банюку виповнюється 60 років.  Його бенефіс ознаменується режисурою самого Володимира – поставленою ним виставою за твором Роллана Сейсенбаєва «День, коли обвалився світ» про вибух водневої  бомби в Семипалатинську.

З 15 жовтня  на сцені театру – музична програма «Старий грамофон», в якій лунатимуть  старі улюблені романси та вірші. А в серпні з 11-го – популярна і улюблена розважальна програма «Клуб 4D», автором якої є завліт театру Алла Пушкіна. 18 серпня розпочинається музичною фантасмагорією «Казанова. Сповідь». Текст вистави написала Оксана Кравчук. А поставив спектакль балетмейстер театру Олександр Коваленко, котрий також грає головного героя Казанову. Тут буде багато музики, танців, пластики… Усе яскраво й феєрично. Тож театр чекає. А ми давайте спілкуватися зі своєю душею під його дахом.

Людмила ПАРХОМЕНКО

Фото Мар’яни ХАРДІ

Інші новини:


Цікава новація

У селищі Макошиному планують створити новий осередок правоохоронного захисту — поліцейську станцію.

2020-09-30 08:56