Літо, як і дитинство, – назавжди!

2020-07-23 13:26

 

Ми попросили розповісти, як проводили літо у Чернігові люди різних поколінь. І ось, що з цього вийшло.

Тамара Григорівна Заковражна, 73 роки, колишня вчителька.

«Моє дитинство в 50-х роках минулого століття було досить-таки цікавим. Улітку ми з друзями ходили історичними місцями в пошуках чогось загадкового. В той час Антонієви печери були відкриті, і ми могли вільно пролазити в невеликі отвори, які  називали "віконцями". Лази були в середині стіни. Влізти до чергової келії могла тільки дитина, настільки вони були маленькими. Ми брали з собою свічки, мотузки, які прив'язували біля входу в печеру, щоб не заблукати. Далеко не заходили, а тільки  наскільки вистачало мотузка. Нам було по 7-8 років. Батьки працювали, і ми вдень жили ніби «самі по собі». На річку бігали на гарний берег. Зараз цей пляж називається Золотим. Далеко не запливали, трималися всі разом. Любили гуляти на Валу,  там був літній кінотеатр на свіжому повітрі, поруч відбувалися спортивні змагання з волейболу, тенісу – біля товариства «Спартак». В альтанці чернігівці грали в шахи, а в дерев'яній будівлі, неподалік відкритої зали зі сценою (Літній театр) – в настільний теніс. Цікаво було спостерігати й навіть за когось уболівати.

З 10 років я сама стала займатися спортом, ходила на тренування з настільного тенісу, навіть зайняла 3 місце в Чернігові серед дівчаток. Одночасно були тренування з волейболу  в тому ж товаристві «Спартак». Наша команда одного разу зайняла 3 місце в Україні серед дівчаток, і нас усіх нагородили грамотами. Я пишалася цим. Пізніше зайняття перенесли в нову спортивну школу на проспекті Перемоги. 

Окрім цього я весь час грала в шахи і шашки, брала участь у різних змаганнях, займала призові або й перші місця в області. Ми багато їздили різними містами, й було дуже цікаво  знайомитися з новими історичними й архітектурними пам'ятками. Гуляти просто так, без діла, ми вже не мали часу, оскільки  потрібно було ще вчити уроки. Шахи, шашки, волейбол, настільний теніс, постійні змагання в Чернігові та в Україні - так минало моє дитинство».

Тамара Володимирівна Велігорская, домогосподарка, 58 років.

«Велику частину літа в 70-х роках минулого століття я проводила в Чернігові. Ми щодня збиралися з друзями у дворі, де кипіло життя, було дуже багато дітей і дорослих. Ми грали в різні ігри, наприклад, "Море хвилюється раз, море хвилюється два…", "Личаки", каталися на велосипедах із подружками. Іноді ходили на територію сусідньої школи (через дорогу) і там займалися на спортивних турніках. Після повернення батьків з роботи ми йшли на пляж із друзями, але з нами був обов'язково хтось із батьків: чиїсь мама або тато. Ходили ми на Десну, на наш Золотий пляж.

Іще влітку я їздила до бабусі в село (20 км від Чернігова), а як підросла, то батьки стали відправляти мене на зміну в піонертабір "Юність".

Валентина Науменко, чернігівка, 35 років.

«Проходячи повз свою школу, я часто уповільнюю ходу. Дивлюся на шкільний двір і згадую, як у дитинстві жваво минали шкільні перерви. Разом із дівчатами ми виходили на подвір’я, діставали резинки і, поділившись на команди (два на два чи три на три), стрибали на резинці. А ще ми любили грати в класики. Креслили на асфальті крейдою квадратики і стрибали ними на одній нозі, штовхаючи з квадрата у квадрат «бітку». Стрибали так, щоб не потрапити на межу і не наступити на риску ногою. «Бітку» робили з двох кришок: капронової та металевої. Насипали в одну з них пісок і скріплювали їх ізоляційною стрічкою. У цей час хлопці запекло «відбивали» одне у одного фантики з жувальних гумок: машинки «Turbo», черепашки-нінзя. Фантик клався на підвіконня або на шкільні сходи малюнком донизу, і хлопці по черзі ляпали по ньому долонею. Якщо при цьому фантик перевертався малюнком догори, той, хто бив по ньому, забирав його собі. Серед дівчат вважалася популярною серія жувальних гумок «Love is ...». Але у нас було все набагато простіше. Ми просто обмінювалися однаковими фантиками. Але були серед нас і такі, що поважно ходили шкільним двором від однієї групи дітей до іншої і монотонно розкручували іграшку «Йо-йо» або перекидали з долоні на долоню «Райдугу». Не менш весело і жваво минав час у дворі біля будинку. Ми знали безліч різних ігор. Якщо не було м’яча, грали у «Море хвилюється раз», «Машина їде, їде, стоп», «Козаки-розбійники», «Пісенний світлофор», «Кольоровий світлофор», «Гуси-лебеді», «У слона», «Ланцюжок», «Красочка», «Садівник». Якщо був м’яч, грали у «Вибивалу», «Їстівне — неїстівне», «Бажання». І цей список можна продовжити. Це була ціла культура дворових ігор.     

Ми з друзями ніколи не засиджувалися вдома. А якщо й залишалися (зазвичай через негоду), то нам достатньо було ручки та паперу, щоби весело провести свій час. Одна з моїх улюблених ігор — згадати на ту чи іншу літеру ім’я дівчинки, хлопчика, назву міста чи села, дерева або куща, тварину, море чи річку. Перемагав той, у кого були слова, які ні з ким не повторювалися. А ще любили грати з паперовими ляльками. До речі, ляльок і одяг для них малювали самі. І це було цікаво. 

Мені пощастило, що я народилася в такому класному, чудовому, гарному місті, як Чернігів. Багатому на історичні пам’ятки та архітектуру різних часів. У дитинстві я часто гуляла на Красній площі, на Валу та Болдиній горі. Якимись казковими, оповитими незбагненною таїною були для мене Антонієві печери та дзвіниця Троїцького собору. Після цих місць у мене довго залишалося відчуття того, що я ніби побувала в іншому вимірі. Схожі враження були й від прогулянок садибою Михайла Коцюбинського та  Десною. Тільки зараз усвідомлюєш, наскільки класно жити в місті, де поруч є річка. Де можна і покупатися, і влаштувати пікнік, і відпочити на пароплаві, і побути на самоті серед мальовничої природи. Невипадково Олександр Довженко назвав нашу Десну зачарованою. Вона такою і є – зачарована Десна… Здається, у мене було найкраще дитинство». 

 Тимофій, учень 2-го класу Чернігівської школи, 7 років.

«Якби не було карантину, можливо, я би поїхав до якогось дитячого табору. Хоча літо в Чернігові дуже цікаве, бо в мене є три бабусі, в яких я по черзі відпочиваю, поки батьки на роботі. В однієї бабусі є дача на околиці Чернігова, де я люблю бувати й допомагати дідусеві по господарству. А тепер друга бабуся пішла у відпустку, і з нею я відвідую пляж "Золотий берег", де ми купаємося в Десні, їмо морозиво, загоряємо. Гуляючи містом, ми з бабусею розважаємося – ходимо в кафе, їмо піцу та відвідуємо різні атракціони, такі, як машинки, гіроборди тощо.

Коли настають вихідні, я разом зі своїми батьками та молодшою сестрою відпочиваю в місті, або ми їдемо до села до третьої бабусі. І там я обливаюся водою зі шлангу, катаюся на велосипеді й смажу разом з усіма шашлики вечорами. Взагалі, сподіваюся, що скоро відкриють школи і нарешті можна буде зустрітися зі своїми друзями».

Інші новини:


Мена прикрашається

Місцевий художник Володимир Лавський розмальовує своєю творчістю рідне місто.

2020-09-25 12:14