Оксана Бойко: «Мрію, щоб мої діти були здоровими»

2020-07-16 13:19

 

Оксана Бойко з юності мріяла про велику дружну сім’ю. Хотіла, щоб її дім переповнювався дитячим сміхом. І Бог подарував їй чотирьох славних хлопчиків — Павла, Сашка, Миколу та Ігоря. Найстаршому з них, Павлові, — 22 роки, найменшому Ігореві — 7. Сашкові — 11, а Миколі — 10. Але так склалося життя, що жінка виховує їх самостійно. Перший чоловік відійшов у вічність, коли Павлові було 9 років. А далі — просто не склалося. І своє покликання Оксана знайшла в материнстві. Діти стали її радістю та втіхою. Чи важко самій виховувати трьох неповнолітніх дітей? Звісно, що дуже важко. Особливо, коли це діти з обмеженими можливостями. Але Оксана переконана: якщо Бог подарував їй цих діток, вона має радіти такому щастю. Тому жодних нарікань із цього приводу ніколи не було. Навпаки, вона радіє материнству і мріє лише про те, щоб її діти були здорові.

 

Коли я слухала історію Оксани, дивувалася її життєвому настрою. Здавалося б, як із такою кількістю повсякденних проблем можна залишатися позитивно налаштованою людиною. І водночас я переконувалася в істині народної приказки: «Дав Бог дитину — дасть і на дитину». Оксана самостійно виховує дітей, більшу частину коштів витрачає на ліки. Від щоденної біганини та заклопотаності надвечір вона просто падає з ніг. Але час від часу її підтримують рідні та зовсім чужі небайдужі люди. І це додає багатодітній мамі нових сил.

Нині Оксана з дітьми мешкає разом із мамою в батьківській хаті. Влітку бабуся Людмила Олександрівна переїжджає жити в село Довжик, де порає город та доглядає невелике господарство. А Оксана разом із дітьми та рідним братом Владиславом приїздять допомагати їй у вихідні. Залишити надовго Чернігів не наважуються через здоров’я дітей. Будь-якої хвилини їм може знадобитися допомога лікаря.

— Раніше ми жили в селі, і мої діти ходили там до місцевої школи. Та після того, як у Саші стався мікроінсульт (інший хлопчик випадково вдарив сина по голові), у нього почалися проблеми зі здоров’ям, і у нас виникла потреба перейти до іншого навчального закладу — Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2. Нині Сашко страждає від судом та епілепсії. Микола, будучи ще немовлям, перехворів на менінгіт. Два місяці хлопчик пролежав у комі. Лікарі навіть не давали шансу на одужання. Тепер його теж мучать часті судоми і почалися проблеми зі здоров’ям. Тож сина я теж перевела до навчально-реабілітаційного центру №2. Сашко навчається у шостому класі, Миколка — у четвертому. А Ігор ходить до дитячого садочка при цьому ж центрі. У нього погана вимова, і йому важко встигати за однолітками пізнавати цей світ. Я дуже вдячна директорці навчального закладу Регіні Гусак за те, що вона забрала до себе всіх трьох моїх діток. Тепер я за них спокійна. Знаю, що в центрі працюють дуже хороші вчителі, які люблять і дбають про кожну особливу дитину. І моїм дітям там дуже подобається. Мабуть, тому, що вони відчувають там людське тепло і турботу.

—  А крім навчання діти чимось займаються?

— Так, звичайно. Сашко любить вчитися, його навіть поставили старостою класу. Йому легко дається навчальна програма. Миколі важче в навчанні, але вчителі хвалять його за старанність. Сашко займається тенісом, відвідує гурток солоного тіста. Разом із Миколою ходить на орігамі. А Ігоря важко чимось зацікавити, йому аби з іграшками гратися. Та, сподіваюся, з віком він теж знайде собі якесь уподобання. Павло у нас найстарший. Після армії повернувся додому. Постійного місця роботи нині немає, але заробити копійку може.   

—  Як же ви сама справляєтеся і по дому, і з дітьми?  

— А я вже звикла все робити сама. Чоловічу роботу по дому (щось відремонтувати, прибити, заклеїти, пофарбувати) допомагає виконати брат. Він і синів моїх намагається привчити до чоловічої роботи. Залучає їх, коли треба. Будинок немаленький і потребує чоловічих рук. Господарських. А з жіночими клопотами (прибирання, миття посуду, складання дитячих речей) допомагають справлятися менші діти. Як попросиш, то і віник, і ганчірку до рук візьмуть. Аби не проблеми зі здоров’ям, то все те саме, що і в інших сім’ях. З лікарень не вилазимо. Ігорю та Миколі треба робити операції. Ігорю необхідно видалити папілому, а Миколі — аденоїди. А на все треба гроші. Якось так склалося, що я все своє життя допомагаю хворим. Спершу доглядала лежачих дідуся, бабусю та батька. Тепер піклуюся про здоров’я своїх дітей. Я мрію, щоб мої діти були здорові. 

— А крім рідних вам хтось допомагає?  

— Чужі небайдужі люди. Я щиро вдячна за допомогу Юлії Гребнєвій та всій команді безкоштовного магазину «Дякую». Дай, Боже, їм здоров’я. Юлія дала хлопцям різний одяг, теплі куртки, під час карантину приносила нам продукти. Ми були такі раді, такі вдячні. Бо коли я отримую гроші, в першу чергу витрачаю їх на ліки для дітей. Деякі ліки нам дають безкоштовно, але не всі й не завжди вчасно. Решту грошей витрачаємо на продукти. Ми не голодуємо, але й не шикуємо. А їсти готую багато, самі розумієте: четверо хлопців! Ми всі разом ходимо до магазину. Я ж їх удома самих не можу залишити, боюся за них. У дітей можуть раптово почати головний біль чи судоми. Допомагала також депутат від «Батьківщини» Оксана Пантеліївна,  подарувала нам мікрохвильову піч. Брат Владислав торік на іменини подарував мультиварку. І такі речі мені полегшують роботу. А керівниця  «Шансу» Світлана Федорова подарувала нам два комп’ютери. Я дуже вдячна цим людям і всім небайдужим за допомогу. Їхнє добро додає мені сил, — каже багатодітна мама Оксана.

Нині сім’я зіткнулася ще з однією проблемою. В їхньому домі протікає дах. І його треба відремонтувати. Інакше сильних дощів та снігу він просто не витримає. Такий великий обсяг роботи багатодітній сім’ї не під силу. Але, можливо, знайдуться люди, які можуть допомогти родині вирішити цю проблему?

Валентина НАУМЕНКО
Фото надане респонденткою

 

Інші новини:


Нова велика війна?

Військові дії між Азербайджаном і Вірменією розпочалися в ніч на 27 вересня. Обидві сторони звинуватили одна одну в ескалації конфлікту через спірний регіон Нагірний Карабах.

2020-10-01 09:56