Тетяна РОЄВА: «Ми випереджаємо час!»

2020-04-30 09:35

Видавництво „Країна Мрій”- КМ Медіа стало брендом нашого міста і єдиним у своєму роді в усій Україні. Воно займається випуском  паперових посібників для шкіл, також мультимедійних підручників з електронними додатками, котрі відкриваються через QR-коди, а ще  видавництво створило в Інтернеті свою електронну платформу, до якої швидко й досить просто може підключитися будь-яка школа України, отже і кожен учень.

Під час карантину, коли дистанційна освіта одномоментно стала дуже популярною, першою в країні до цього процесу підключилася „Країна Мрій”. Вже 18 березня! І через невеликий проміжок часу 4 тисячі українських шкіл, тобто їхні вчителі, діти й батьки, полегшено зітхнули. Бо таким чином отримали якісні, цікаві, сучасні уроки, а отже — задоволених школярів, спокійних і впевнених у гарному отриманому й засвоєному учнями матеріалі вчителів і радісних батьків, не заклопотаних до неможливості проблемою навчання своїх синів та доньок.

Тетяна Роєва — головний редактор „Країни Мрій”. Тобто творча натхненниця й виконавиця  сучасного освітнього продукту, котра на прес-конференціях, вебінарах залюбки ділиться досвідом і контентом видавництва. 

Наразі — їй слово. 

— Так ми готові ділитися і з школами, і з майбутніми, можливо, послідовниками своїми досягненнями. І багато чого робимо просто благодійно. Ось, наприклад, минулого навчального  року провели два аукціони, аби допомогти школі в обласній дитячій лікарні. Ми закупили телевізори, ноутбуки та встановили там безкоштовно свої мультимедійні системи. Сьогодні ними облаштовані чотири відділення лікарні. Ми даруємо дітям свої підручники з мультимедійними додатками, звісно, вітаємо зі святами. Маю сказати, що  тепер  обласна дитяча лікарня повністю забезпечена нашим контентом. Задоволені й лікарі, й діти, й вихователі. Адже це допомагає й у навчанні, й у дозвіллі. Цього року до Святого Миколая теж зробили вже іншим дітям подібний подарунок, облаштувавши сучасним обладнанням і також благодійно чотири школи, серед яких — дитяче відділення обласного протитуберкульозного диспансеру, Удайцівський навчально-реабілітаційний центр на Прилуччині...

Безкоштовно за нашими програмами працюють чернігівські заклади — інклюзивно-ресурсний центр, школа для дітей із вадами слуху,  навчально-реабілітаційний центр №2. А також Городнянська спеціалізована школа-інтернат, з якою ми дружимо давно. Тут дуже зворушливі дітки з особливими потребами. Наприклад, першокласники (у класі шість хлопчиків) подарували мені на День учителя паперове серце, на якому обвели олівцями свої рученята. Хіба може серце не відгукнутися на таке?

Маю сказати: для інклюзивної освіти ми давно стали меценатами. Тому й не дивно, що якраз сьогодні (24 квітня) ми отримали з Міносвіти і науки України пропозицію взяти участь в  інклюзивному проєкті вже на рівні держави й готувати програму для інклюзиву початкової школи, а також із математики для 5-6 класів та алгебри для 7-9-х. Відтак ми розроблятимемо алгоритм, яким чином надаватимемо цей контент. Це складно, адже інклюзивні діти різні. Але ми впораємося, бо знаємо як. Проєкт цей також повністю благодійний.

— Дистанційну освіту в сучасному варіанті, виходить, повністю взяли на себе?

— Онлайн-школа була відкрита за сприяння Офісу Президента та Міносвіти і науки на каналі „Рада” в квітні. І зазначу, до неї є претензії. А ми підключали школи до нашої платформи ще в березні. Нині це 4 тисячі навчальних закладів, котрі дуже задоволені нашим наповненням. І підключення продовжуються. Нас оцінили практично всі області. Найбільше — на Київщині. Чернігівщина — у п’ятірці поціновувачів наших освітніх програм.

Скажу, що на час продовження карантину ми буквально за вихідні розробили програмне забезпечення, яке було би простим у користуванні для дітей удома. І в понеділок почали підключати всіх бажаючих — тобто ми даємо вчителеві календарний план та коди для його вихованців. Педагог дає завдання. Діти вмикають комп’ютери з нашими „живими” уроками та опрацьовують матеріал. 

Загалом, ми дуже щасливі, що в міністерстві, Академії педагогічних наук, освітянському середовищі нарешті відбулося переосмислення з приводу сучасних технологій і засобів навчання. Тому сподіваємося, що наше унікальне видавництво нарешті працюватиме на повну потужність. У „Країні Мрій” сьогодні повна зайнятість, працюємо онлайн. Всі отримують зарплату, немає жодної вільної хвилинки. І карантин тут якраз теж „винуватий”.

— Пані Тетяно, розкажіть про свої відчуття під час переходу від паперових посібників до мультимедійних. 

— Сьогодні мультимедійні додатки на серйозному рівні починають входити в контент НУШ. А у нас усе це було вже 6 років тому! Бачите, наскільки ми випереджаємо час. У наших мультемидійних уроках і лекції вчителів, і пояснення вирішення задач. Не дуже складні завдання розповідають самі діти. Це настільки створює  довірливу атмосферу! А в другому рівні складності спілкуємося на відео вже я з учнем. І школяр може в процесі помилятися. Усе як у житті. Справжній урок. Третій рівень складності готує або вчитель, або на математичні предмети ми запрошуємо учнів із Чернігівської школи №12 фізико-математичного профілю. Якщо вдома є  пара наших „живих” книжок, то математику діти знатимуть на зубок.

А загалом, я щаслива жінка. Розуміюся і користуюся сучасними технологіями. Ми працюємо, творимо нове, включаємося в благодійні проєкти. Дехто нам дивується: безкоштовно? Але така вже доля більшості новаторів. Суспільство часто консервативне. Йому потрібно звикнути до нового. А я рада, що ми робимо дуже потрібну справу. Тобто творимо нову історію освіти. 

— Згадайте себе школяркою...

— У мене було прекрасне дитинство і найкращі в світі батьки. Навчалася я теж у найкращій школі — в Грем’ячі Новгород-Сіверського району. Це найвіддаленіша точка області... А які там солов’ї...

— Тепер солов’ї допомають дітям на мультимедійних уроках. Ось вони звідки прилетіли!

— Я дуже люблю природу... Мені здається, саме вона виховує в нас і добро, й милосердя. Про свою малу батьківщину не забуваю. Ось у нашому селі в однієї родини нещодавно згоріла хатина. Мати й п’ятеро дітей повистрибували буквально з ліжок. Богу дякувати, всі живі. Але житло і речі вогонь знищив дотла. Тож ми зі співробітниками назбирали купу речей, ледве в машину вмістилося. Сподіваємося, все стане в пригоді. Знаєте, якби ми цього не зробили, я би спати не могла. Совість не дозволяє... У школі я була активною. Навчалася із задоволенням. Була на чолі піонерського загону. А коли стала комсомолкою, то обрали секретарем комсомольської організації школи. Важко навіть уявити, яким цікавим було наше позашкільне життя. Я навіть встигла закінчити з відзнакою музичну школу по класу фортепіано.

— І обрали педагогіку?

— І математику! Це дивовижна наука. Вона виховує, розвиває творчість... Я вступила до Чернігівського педагогічного інституту в Чернігові. І мене навчали 13 професорів! У яких була неймовірна харизма і буквально енергія інтелекту. Наш куратор Яків Абрамович Ройтберг був просто видатним педагогом, математичним авторитетом. І наші викладачі, до речі, організували чернігівську математичну школу. А після вишу я навчала дітей в обласній лікарні. Всі дивувалися, що ходжу туди щодня й викладаюся на повну. А як інакше? Адже діти дві з половиною години навчалися від душі. І не нудьгували. А в травматології та хірургії дітвора писала, рахувала просто в ліжку... Дехто по пів року лікувався... І діти мене з нетерпінням чекали, уявляєте?! А потім у школі №6 я взяла один четвертий  клас, лише шість уроків на тиждень... Це був мій перший випуск. Колишні учні досі мені пишуть, вітають... А згодом я викладала тільки в 10-11 класах. Ми з дітьми дружили. І математику вони знали! Хоча здібності у всіх різні. І дітвора різна. Тому я ліпила з них Людей насамперед.

— А як почався шлях до „Країни Мрій”?

— Я працювала в школі і ще там почала писати навчальні посібники.  Наприклад, „Алгебру для 7-9 класів” узагалі можна назвати бестселером аж досьогодні. Вона живе в школі і з нею ходять учителі на уроки. А потім мене запросили в Інститут післядипломної освіти. У школі, зізнаюся, мені було вже тіснувато. І почався дуже  цікавий період життя, шість із половиною прекрасних років. Я була не тільки теоретиком, а й практиком, тому відкрила чимало педагогічних талантів. Ще ходила перевіряти вчителів, на відкриті уроки. І мене там чекали, а не трусилися від страху. Якось зайшла до класу, а в п’ятикласників на партах мої підручники. І діти несуть їх до мене за автографами. Я всім написала креативні побажання. А одному хлопчикові, котрий забув підручник удома, написала побажання в щоденнику. Ще зворушливий випадок. Одного разу на семінарі апробації підручників у Харкові до мене підійшов  чоловік, а це був директор видавництва. І він запропонував мені показати, як друкуються мої книги. Я заворожено дивилася, як вони випадають із автоматів і одразу запаковуються. Це моменти, заради яких хочеться жити. Або іще. Якось у класі відчинилися двері, а там солдат у формі. Це був мій учень, який колись навчався на трієчки. Того дня він повернувся з армії і, не знімаючи форми, одразу прибіг до мене в школу. Бо я ставилася до нього по-людському. А інший колишній учень, у якого народився син, прибіг теж у школу просто на урок, аби про свою радість повідомити мені. Інший приїхав із Ізраїлю в костюмі „с иголочки”. І теж прийшов на урок. Діти стушувалися, думали, хтось із міністерства... Нині педагоги інші. Вони ерудовані, озброєні технологіями. Але  у декого позиція така: працюю, на скільки платять...

— Що для вас важливо в житті?

— Аби я не робила того, що нікому не потрібно. Це основа мого активного існування у цьому світі. Я альтруїстка, і цим усе сказано. Хочу, аби все було на високому рівні. Завжди казала дітям: те, що ти робиш, — це твій знак якості. Кожен мій день не схожий на вчорашній. Бо те, що я роблю, ніде не спишеш. Це мій креатив, моє мислення, так, як я розумію та відчуваю.

— „Країна Мрій” — це...

— Директор Євген Халимон — це мій учень, котрий мене запросив на цю нову орбіту життя. Я довго не погоджувалася. А потім у січні 2000 року вийшла у видавництві „Країна Мрій” перша моя книга. До речі, складність для автора в тому, що наступна книга має бути теж чудовою, а разом із тим вона не повинна заважати продажу першої. У мене з цим усе склалося.  Згодом Євген став моїм зятем (усміхається). Вони з донькою навчалися разом. Ось так усе зав’язалося в одне... Євген у видавництві генератор глобальних цікавих ідей. Він просуває наш продукт у майбутнє. А  моя донька Лариса згодом стала заступником директора. У неї фінанси, комунікації, продажі. А я  — головний редактор. У нас чудова команда фахівців, котрі роблять відео, верстку книг і т.д.

Нині ми вийшли на новий етап. Зв’язуємо уроки й матеріал в один ланцюг, аби учень поступово і ненав’язливо переходив від одного етапу до іншого. Ось, ніби два в одному, зробили 5 відеосюжетів про воду. Провели два уроки в Чернігівській школі №3 та „МудрАнгеликах”. І між математикою та розрахунками обговорювали проблеми Водоканалу. Розмірковували, що вода на землі не безкінечна. Що треба вчитися її берегти. Й економити, наприклад, коли кран у квартирі несправний. Скільки витікає за день з нього води. І діти займалися, рахуючи куби води, які втрачають.

— Тобто це ще був  урок економічної грамотності. 

— Так. І діти вчитимуться заощаджувати змалку! Батьки мають про фінансові проблеми  з дітьми говорити!

— Ваша родина разом на роботі і вдома...

— Ми дуже близько спілкуємося з донькою, зятем, онуком. У нас прекрасні стосунки, але я не втручаюся в їхню сім’ю зайвими порадами. Це тільки їхня територія. Хоча  залюбки на прохання онука залишаюся часом у них ночувати. Тимофію 10 років. Ми з ним великі друзі насамперед, тому він називає мене не бабуся, а Таня. У нас  активні стосунки. Ми їздимо на „тарілці” взимку з гірки, катаємося на гіроборді, б’ємося на мечах, граємо в футбол.  Він любить, коли я готую „з приколом”. Наприклад, одягаю на шпажки усе смачне й оригінальне, але вирізаю, аби було схоже, наприклад, на роботів. 

— Любите мандрувати?

— Дуже! Ми часто подорожуємо родиною. Тимофій — із двох з половиною років. Люблю Італію. Особливо їхні термальні джерела Абано-Терме. А поруч Падуя, Генуя, Венеція. Ми завжди беремо автівку в оренду. Півдня у воді, а півдня подорожуємо. В Турції подобається Мармарис. У Єгипті гарно пірнати. Це мій маленький дайвінг.

— Ви дуже стильна й елегантна жінка.

— А у мене є власний стиліст. Це моя донька. Вона ж і дрес-контроль. Це, звісно, трохи жарт. Але у Лариси дуже розвинений смак. Загалом, вона знає, що потрібно мені, а я можу порекомендувати щось і їй. 

— Зрозуміло, що зі спортом дружите.

— Я дуже люблю волейбол. Раніше взагалі гарно грала. Коли з донькою їздили до батьків — то був найкращий відпочинок. Допомагали вдома. А на пляжі не лежали, а грали у волейбол. І ніколи потім узимку не хворіли. 

— Що вас надихає?

— Моя творча робота. І краса! Я люблю все красиве. Людей. Мистецтво. Речі. У мене в кімнаті 8 картин. Це для того, щоб очі раділи. Тоді з’являється натхнення і гарний настрій. Люблю весну. Просто неймовірно. Шкода, що карантин, і багато не можна ходити  вулицями. А Чернігів же просто заквітчане місто з такою історією, втіленою в архітектурі, мистецтві...

— Цікаво, яке у такої різнобічно освіченої, ерудованої і вродливої жінки життєве кредо?

— Робити  все по максимуму!

— „Деснянська правда” вітає пані Тетяну з днем народження (26 квітня) і бажає їй любові, творчості,  поступу вперед і розвитку,  натхнення, гармонії та нових вершин!

Спілкувалася Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото надані респонденткою

Інші новини:


Голова Чернігівської ОДА і керівник Нацполіції перевірили посилений захист кордону з Білоруссю

Голова Національної поліції України Ігор Клименко 23 листопада перебував із робочою поїздкою на Чернігівщині — у пункті пропуску «Нові Яриловичі» через державний кордон України з Республікою Білорусь.

2021-11-26 15:30