Андрій СОКОЛОВ: «Життя – це прямий ефір»

2020-04-23 09:10

Герой нашого інтерв’ю вважає, що радіоведучий повинен бути господарем прямого ефіру та з повагою ставитися до кожного гостя. Про безмежну любов до радіо ми поговорили з Андрієм Соколовим – ведучим шоу “Ранні пташки” на «Українському радіо: Чернігівська хвиля».

– Коли я закінчував школу в 1997 році, у Чернігові з’явилась перша радіостанція – радіо “Дизель”. І саме в цей момент зародилася моя мрія бути радіоведучим. До радіо “Дизель” я іноді слухав київські радіостанції, але їх радіохвилі досягали Чернігова вкрай рідко. Вплив на мене як на радіоведучого також здійснила радіостанція “Промінь”. І той “Промінь” зразка 1995-1996 років був для мене еталоном музичної радіостанції. Особливо передача “Гарячий компот”, із ведучим якої, Максимом Яковенком, я нещодавно познайомився. Зараз Максим займає посаду шеф-продюсера радіо “Промінь”. Мені було дуже приємно побачити людину, яка багато років тому на мене, 15-річного хлопчика, справила потужний вплив. Радіоведучим я мріяв стати, але оскільки на радіоведучих у Чернігові не вчать, я пішов здобувати освіту менеджера підприємств та організацій до Чернігівського державного інституту економіки і управління

– Хто з ведучих вам тоді імпонував на радіо “Дизелі”?

– Звичайно, я не можу не згадати Сергія Фігляра, у якого перейняв деякі професійні навички. Згодом Леся Федоренко навчала мене бути господарем ефіру – тобто ведучий в ефірі – головний. Це було 2003 року, коли я прийшов влаштовуватися на радіо ведучим. Зазначу, що в 2001 році я вже приходив до радіостанції, але тоді на посаду диктора реклами, чим я займаюся й дотепер. Також я вдячний за допомогу Сергію Галамазі – відомому чернігівському музиканту і звукорежисерові та Світлані Фір, яка навчала мене тонкощам і азам професії диктора реклами. Власне, професії диктора реклами та радіоведучого споріднені, але все ж таки відрізняються подачею, тому згодом Леся Федоренко мене навчала специфіці саме ведучого радіоефіру.

Вперше я сів за мікрофон як радіоведучий програми “Контакт” на радіостанції “KISS FM” 13 вересня 2003 року. У 2005-му, десь пів року, працював на радіостанції “Хіт FM”, допоки не було згорнуто мовлення місцевих студій, тому що вони були частиною всеукраїнської мережі. Потім я повернувся на “KISS FM”, де вже пропрацював до початку 2008 року.
На деякий час у Чернігові з’явилося “L-радіо”, де ми з Лесею Федоренко вели “Кадриль” – інтерактивну програму замовлення пісень. Відколи там теж припинилисяґ місцеві включення, я більше не працював в ефірі радіоведучим до лютого 2018 року.

– Вам не вистачало ефірів? Бо перерва була майже 10 років...

– Не вистачало. Радіо мені дуже часто снилося: як я запізнююся на ефір (хоча я ніколи не запізнювався) або щось не можу сказати в ефірі, чи знайти потрібну пісню. Неможливо бути колишнім радійником.

– Із напарником вести ефір легше, чи краще самостійно?

– Краще доповнювати одне одного. Звичайно, все залежить від того, що саме ти ведеш – програму на замовлення та ранкове шоу, як на радіо “Чернігівська хвиля”, в парі вести краще. Відповідальність у цьому випадку розподілена – не ти один будеш винуватий, коли щось піде не так.

Також якщо ти жартуєш, то дуже добре, коли є поруч людина, котра може разом із тобою посміятися. І навіть якщо жарт не надто вдалий, вона хоча би усміхнеться. Коли ж ти працюєш наодинці, тоді не відчуваєш реакції аудиторії. Якщо в ефірі береш інтерв’ю у гостя, тоді теж дві голови, як то кажуть, краще. Твій колега може поставити таке запитання, до якого б, можливо, ти не додумався і яке може розкрити гостя з іншого боку. Якщо ми говоримо про класичне ранкове шоу, то його зазвичай ведуть, як мінімум, двоє людей.

– Як ви відпрацьовували свою дикцію і мовлення?

– Найпростіший рецепт – щодня проговорювати скоромовки для того, щоб язик був прилаштований вимовляти різні слова. По-друге, треба працювати над своєю інтонацією. Молоді ведучі дуже часто з нею працювати не вміють і не можуть читати написаний текст. Коми, двокрапки, дужки абсолютно по-різному звучать в ефірі. Інтонація повинна падати вже наприкінці речення – там, де крапка. Звичайно, треба працювати над своїм диханням, бо коли ти читаєш великі тексти, його має вистачати. Треба дихати не ротом, а носом. І робити це потрібно робити животом, а не легенями. Тоді людина не матиме проблем з нестачею повітря в легенях. Треба читати якомога частіше різні тексти вголос. І, якщо ти хочеш розвиватися як ведучий, потрібно читати один і той самий текст різними інтонаціями: як рекламу, як новини, як розважальний текст тощо.

– Що ви любити читати?

– Я люблю класичну літературу – Ремарка, Маркеса, Оруела, Хемінгуея...

– Чи кожного можна навчити бути радіоведучим?

– Більше так, ніж ні. Насамперед, потрібно, аби було неймовірно велике бажання працювати саме на радіо. Ви маєте щиро любити цю роботу.

– Ведучий повинен бути всебічно розвиненим, чи не так? Адже в студії бувають гості з різних сфер життя і з ними потрібно знаходити спільну мову.

– Якщо запитати мене, що найважливіше у ведучого – голос чи голова — звичайно, краще, коли все працює в синергії. Але важливіша все ж таки голова. Ведучий має знати, що саме потрібно говорити в ефірі. Людина, яка виходить в ефір, має бути ерудованою хоча б на загальному рівні. До інтерв’ю потрібно готуватися в будь-якому випадку і знати загальну термінологію. Для того, щоби словниковий запас був більшим, треба читати не “каменти”, а книжки. Все ж таки “Українське радіо” – це радіо, на яке орієнтуються. Наприклад, на радіо BBC англійське мовлення ведучих є еталонним. Так само ми сподіваємося, що на “Українському радіо” мова ведучих буде еталоном української мови.

– Існує така думка, що журналіст або радіоведучий має почуватися з будь-яким респондентом на рівні і не хвилюватися. Чи бентежилися ви перед якимось гостем?

– Дуже хороше запитання в плані того, кого саме вважати поважним гостем. Для нас усі гості рівні, незалежно від свого статусу. З президентом та прем’єр-міністром я ще не спілкувався у прямому ефірі. Можливо, в цьому випадку я би трохи хвилювався. Треба пам’ятати, що людина прийшла до тебе на ефір, господарем якого є саме ти. І саме ти спрямовуєш розмову в потрібному напрямку, а не гість.

– Чи важко знайти цікавого гостя для ефіру?

– До карантину в Чернігові щотижня відбувалися цікаві заходи. Ми намагаємося висвітлювати все з різних сфер життя міста: культуру, спорт, музику, суспільні теми. Тому цікавих гостей завжди вистачає.

– Які курйозні випадки ви можете розказати?

– Коли я працював на “Kiss-FM”, то до Дня всіх закоханих проводили конкурс. Було потрібно, використовуючи 3 заданих слова, скласти вірш, присвятивши його коханій людині. Подзвонила дівчина і свій вірш закінчила такими словами: “Хочу сказать всего три слова – люблю Андрея Соколова”. Я не сподівався на таке і трохи впав у ступор. Ця дівчина виграла, але не через освідчення мені, а за те, що вірш справді був цікавим.

Ще з однією слухачкою я колись пожартував, сказавши: “Кукушка хвалит петуха за то, что хвалит он кукушку”. На що вона відповіла: ”Ви знаєте, Андрію, я все ж таки не зозуля, і ви, сподіваюся, не півень”. Це був другий ступор у моєму радіоефірі.

У “Ранніх пташках” подібних курйозних випадків не було, бо до того я вів розважальні програми. Все ж таки «Українське радіо: Чернігівська хвиля» – це суспільне радіо, на якому обговорюються найактуальніші теми. Люди відчувають довіру до суспільного мовлення. Ми завжди подаємо збалансовану і оперативну інформацію, яка є перевіреною.

– Я ви готуєтесь до ефіру?

– Звечора я пишу сценарій і розставляю сам собі акценти. До ефіру треба поговорити, щоби відчути і розбудити голос.

– По життю ви рання пташка?

– Так, я жайворонок, і ніколи не був сонею. Я прокидаюсь о 5.30 ранку, і для мене це комфортно.

– Ваш голос лунає у чернігівських тролейбусах, вашим голосом озвучені назви зупинок, а між зупинками пасажири слухають історію та легенди міста. Як виникла ця ідея?

– Микита Вікторов, речник ЧТУ, дуже любить тролейбуси і фанат своєї справи. Тому, коли були закуплені нові тролейбуси, у нього з’явилася ідея зробити автоінформатори. Микита зі мною зв’язався, і ми одразу знайшли спільну мову. Для мене це було інше амплуа, тому що подача інформації у транспорті має бути не такою, як у ведучого. Розповідь повинна лунати спокійно, ненав’язливо та водночас бути зрозумілою для всіх.

Іноді, коли мої друзі знайомлять мене зі своїми товаришами, вони кажуть: “Це ж голос чернігівських тролейбусів, “Андрій – 11 маршрут”. Нумо, скажи що-небудь по-тролейбусному”.

Це гарна місія – знайомити людей з історичними спорудами, подіями та цікавими місцями. Так, наприклад, пасажири дізналися, що Олександр Кістяківський, іменем родини якого названа одна з вулиць міста, котрий народився на Чернігівщині й закінчив Чернігівську духовну семінарію, був відомим українським вченим-криміналістом та істориком права.

– Чи хотіли б ви озвучувати фільми?

– Це залишається моєю мрією. Наразі я є офіційним голосом одного з yotube-каналів з футбольними новинами. Також є ще 2 канали з любительськими мультфільмами, які я також озвучую. Ці канали мають велику мільйонну аудиторію. Вони вигадують різноманітні історії, використовуючи іграшки, надсилають мені відео, а я вже його озвучую. Це також дає мені професійний досвід відчувати себе в різних ролях.

Озвучення фільмів на великому екрані залишається мрією. Наприкінці 2018 року я брав участь в одному з конкурсів акторів дубляжу. Треба було озвучити фільм, романтичний вірш та кумедного героя з мультфільму.

Я посів у цьому конкурсі шосте місце серед 230 учасників, і для себе вважаю це перемогою. Моїми конкурентами були диктори високого рівня, яких перемогти було доволі складно.

Я не втрачаю надії на те, що колись буду озвучувати кіно на великому екрані. Минулоріч я брав участь у трьох кастингах у студіях дубляжу. Мені сказали: якщо що, то зі мною зв’яжуться. Я як наївна людина чекатиму. І колись мені зателефонують.

Спілкувалася Поліна МОГІНСЬКА
Фото з архіву респондента

Інші новини:


Цікава новація

У селищі Макошиному планують створити новий осередок правоохоронного захисту — поліцейську станцію.

2020-09-30 08:56