Валерій КУЛІЧ: «Балотуюсь не від політичних партій, а від громади Чернігова

2019-07-04 13:15

Валерій Куліч виграв вибори-2014 і став народним депутатом по 205-му округу в Чернігові. Але задля того, аби його рідна область, котру тоді звикли називати депресивною, розвивалася й рухалася вперед, він склав мандат народного депутата та очолив Чернігівську обласну державну адміністрацію.

Ті, хто починає говорити, що влада завжди бездіяльна, мусять довіряти фактам. Рейтингу новостворених ОТГ в області (ми завжди були в лідерах), а це не що інше, як розвиток територій. Тому, як просувалася вперед медична галузь: переобладнання обласної лікарні, неймовірне втілення мрії лікарів і пацієнтів онкологічного центру – лінійний прискорювач; успіхам аграріїв – адже всі проблеми та плюси розвитку сільського господарства області Валерієві Кулічу відомі із власного досвіду. Тобто перераховувати немає потреби – все зафіксовано ЗМІ, варто лише пошукати на сайтах і у виданнях.

Журналісти рік тому запитували у Валерія Петровича, чи побачать його ще у великій політиці. Він відповів: «Після того, як я став на політичний шлях, зарікатися від цього не буду. Але про таке рано говорити. Давайте переживемо президентську кампанію, а потім побачимо, яким буде формат майбутньої Верховної Ради, за якими правилами відбуватимуться вибори в парламент, чи збережеться мажоритарна система, чи залишаться тільки відкриті списки. Загалом, ситуація в політиці дуже швидко змінюється…»

І ось цей час настав. Валерій Куліч – кандидат у народні депутати. Він іде у Верховну Раду самостійно, не довіряючи партіям, мажоритарно. Адже із власного досвіду добре знає, що потрібно й Чернігову, і нашій Сіверщині, та й загалом Україні. 
Золоті слова – «Обирай свого». Бо людина, котра народилася в цьому краї, тут живе і працює, розвиваючи виробництво, соціальну, медичну, освітянську, спортивну сфери, знаючи до найменших дрібниць потреби мешканців свого регіону, працюватиме з високою віддачею і не тільки. Адже це буде політик, котрого всі знають, з ким віталися на міських вулицях, не раз спілкувалися, ішли по допомогу і сприяння – від чиновників, представників бізнесу, фахівців культури, медицини, освіти до звичайних громадян. І завжди отримували розуміння від людини, котра не звикла кидати слів на вітер.

Адміністративна реформа завжди була і є у пріоритеті

Три роки тому у Валерія Куліча запитували, над чим, на його думку, нашій Чернігівщині треба в першу чергу працювати, аби її, хоч вона такою й не є, не називали депресивним регіоном. І почули у відповідь: «Нашій області перш за все потрібна грамотна адміністративна реформа. Бо ми дуже багато говоримо про те, що у нас малочисельний регіон, хоча він другий за територією в Україні, але з 1991 року ми втратили майже 50 відсотків населення. Відповідно, адміністративно-територіальний устрій існує ще з радянських часів, і мережа й освітніх, і медичних закладів – також. І вона сьогодні не відповідає ні чисельності населення, ні вимогам суспільства до якості надання послуг». 

І що маємо наразі?

Чернігівщина – друга в рейтингу областей за результатами моніторингу процесу децентралізації влади й реформування місцевого самоврядування за інформацією Міністерства регіо­нального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. І перша за кількістю районів, на території яких створені ОТГ. Наразі в області не залишилося жодного адміністративного району, де не функціонують об’єднані громади. Вклад Валерія Куліча в цей процес – без перебільшення, глобальний.

Державна служба

За словами Валерія Куліча, попрацювавши головою ОДА, він зрозумів, яку колосальну роботу часто виконують чиновники. І це при тому, що їхня зарплата невелика, а слово «чиновник» часто використовують у негативному значенні. Але! «Мене напружує інертність системи, – підкреслив Валерій Петрович. – Бо я все життя працював у бізнесі. А інертність системи і швидкість прийняття рішення – речі, що відповідають за рух та ефективність того чи іншого керівного процесу. У державній же службі ще багато бюрократичних питань, обмежень рамками законів, котрі унеможливлюють швидкий рух уперед. До того ж на державній службі, отримавши завдання, маєш його виконати. І нікого не цікавить, чи є у тебе інструменти для виконання цієї роботи. Вимагається тільки результат. Буває, треба відповідати за те, що від тебе навіть не залежить. Однак для того ми й працюємо, аби щось змінювати. Знаючи такі питання зсередини, розумієш, як це треба зробити». 

Тому велику надію на зміни у владі Валерій Куліч покладає на завершальну стадію адмінреформи – коли не стане двовладдя у районах, утворяться виконкоми з відповідними функціями, чотири повіти замість розгалужених районів, а громади повноцінно працюватимуть, не боячись повноважень, передбачених їм законом, та міцно тримаючи в руках кермо своєї ОТГ.

Бізнес рухається вперед

Того, що він – підприємець, Валерій Петрович ніколи не приховував, як і того, що в бізнесі йому працюється легко, бо перспективи швидко стають реальністю пропор­ційно вкладеній праці. 

«Наш комплекс аграрних підприємств в Ічнянському районі потужно розвивається. На цей рік заплановано серйозні інвестиційні програми з розбудови елеваторного комплексу. Також в одному з підприємств маємо півтори тисячі голів дійного стада. Наразі упорядковуємо питання з реалізацією проєктів побудови нових тваринницьких комплексів. Бо вбачаємо в цьому перспективу. Також у нас дуже чітка загальна інвестиційна програма на найближчі три роки. Це, зокрема, розбудова заводу «Сідко Україна». Адже таке підприємство – єдине й унікальне для Чернігівщини. Задоволений, що у нас потужна виробнича команда, на яку в усьому можна покластися. Це завжди – частина успішної роботи».

У передвиборчій кампанії людям завжди цікаво, що ж за людина кандидат у народні депутати. Отож – і тут начистоту й без ремарок.

Син Чернігівщини

Валерій Куліч – чернігівець. Але коріння – і з красивої лісистої Коропщини. Село Жовтневе для нього – друга Батьківщина. 

До п’ятого класу Валерій навчався у школі №28, а потім – у школі №11. Було у нього ще захоплення – заняття швидкісним підводним плаванням. Щодня двічі ходив до басейну ДТСААФ. Перше тренування на 6.45 ранку (їздив першим тролейбусом-«четвіркою» разом із робітниками «Хімволокна», котрі поспішали на зміну). А оскільки плавали спортсмени в моноластах, то він із цією ластою за спиною ішов на заняття. Однокласники прозвали його за це Дельфінчиком… А вечірнє тренування було о 17.00. Юнак досить активно тренувався, став кандидатом у майстри спорту. Щоправда, четверту шкільну чверть проводив на зборах та всеукраїнських змаганнях Тому відмінником не був. Але вступив до льотного училища в рідному Чернігові, котре гриміло на всю країну, бо з нього вийшла ціла когорта космонавтів. «Маю сказати, – продовжує розповідати Валерій Петрович, – вдячний долі, що навчався в «льотці», бо формування характеру і ставлення до життя почалося саме там. Це й самостій-ність, і відчуття дружнього плеча, колективу… Навчатися тут було цікаво, адже училище – з колосальним досвідом, традиціями, зірковими випускниками. Наш курс був останнім випуском училища. І курсанти розлетілися по всьому Союзу. Наприклад, Мурат Гелижов із Туркменістану – це третій льотчик в історії своєї країни... Цікавий був час – змін…
Але будувати військову кар’єру в період розпаду Радянського Союзу не мало сенсу й перспективи. І закінчував я вже інститут економіки і управління, який тоді тільки-но організувався (нині він входить до складу Чернігівського технологічного університету). Отримав червоний диплом та економічну освіту. А оскільки хлопець я був самостійний, то батьки до часу не знали про те, що я поміняв вуз. Навчався на вечірньому відділенні. Платно. Навчання на той час коштувало 20 доларів. Це була середня зарплата в Чернігові. Тому кошти ми з приятелями заробляли самі. Паралельно я намагався працювати у фінансовій сфері, аби мати досвід і вміння. Разом із друзями ми організували страхову компанію. І перший запис у моїй трудовій – віцепрезидент страхової компанії. Грошей ми там не заробили, але для навчання й досвіду це було добре».

Родина – справжній квітник

Романтичні історії завжди приваблюють… «Одружився я у 21 рік, рівно через рік після знайомства з Катериною, – розповідає Валерій Петрович. – А трапилося це в нашій школі на зустрічі з випускниками. Я відтак запросив Катю ходити зі мною на плавання до басейну. Тоді вона навчалася в педагогічному вузі. І це їй знадобилося, бо матуся в родині – справжній психолог. Знає, як налагодити стосунки між дітьми, що та як підказати. 

Старша донька Аня – випускниця Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Дарина теж уже обиратиме майбутню професію. Софійка ще школярка. А найменша – Марійка – тільки вчиться робити перші кроки у своєму житті. Нещодавно їй виповнилося 6 місяців.

Три старші доньки – професійні гімнастки, займалися на базі Чернігівської школи №19. Були виступи й на міжнародних змаганнях. І успіхи. Звісно, батьки завжди були поруч і раділи за своїх дівчаток.

«Сім’я – це дуже важливо, – говорить Валерій Петрович. – Адже де в нашому житті насамперед шукати тепло, як не у своїй коханій родині?».

Спорт – це назавжди… І він різний

Валерій Куліч очолює обласне відділення Національного олімпійського комітету України. Нещодавно всі бачили його серед легкоатлетів на Олімпійському дневі. А загалом, 2019 рік – це рік підготовки до літніх Олімпійських ігор 2020 року, які відбудуться в Токіо. «І у нас із цього приводу є достойні напрацювання й велика надія, що чернігівські спортсмени можуть потрапити на Олімпійські ігри, – упевнений Валерій Куліч. – Наприклад, ліцензія вже є у нашої стрільчині Олени Костевич. Та ми маємо ще низку талановитих спортсменів. Тому завдання Олімпійського комітету – налаштувати їх так, аби представництво чернігівців в Олімпійській національній збірній було максимальним. Серед спортсменів, які входять до списку кандидатів на Олімпіаду-2020, – зокрема легкоатлетка Юлія Лобан, важкоатлетка Валентина Кисіль, боксер Данило Жасан. Якщо ж говорити про базу зимових видів спорту, облаштовуються лижний стадіон, лижна траса. Обов’язково буде й олімпійський центр підготовки зимових видів спорту, в тому числі біатлону. А нині завершуємо реконструкцію стадіону «Юність».

Громадська робота й хобі

Також Валерій Куліч займається громадською діяльністю. Регулярно допомагає волонтерським організаціям, підтримує учасників АТО та ветеранів Другої світової. Неодноразово він долучався до заходів активістів. На наших Голубих озерах свого часу, відкриваючи сезон, з друзями допомагав чистити дно від сміття, котре залишили відпочивальники. 

Хобі Валерія Куліча – це риболовля. Жартує, що коли, засинаючи, бачить поплавок, значить, відпочив непогано і клювало гарно. Зізнається, що й рибну юшку вміє зварити зі свіжого улову знатну. А улюблені місця на Чернігівщині – Десна, Дніпро, Снов. Родина любить бувати на природі, посидіти біля вогнища. Навіть узимку не боїться морозів. Наприклад, із друзями й родинами на Стрижні у вихідні, бувало, розчищали сніг, грали в хокей, каталися на ковзанах, потім смажили ковбаски, кип’ятили чай. День на морозному повітрі – взагалі фантастика. 

Областю теж подорожують. Хоча наразі трохи припинили виїзди. Чекають, поки Марійка підросте. «Але не можна бути байдужим до прекрасного стародавнього Чернігова, красивої нашої Сіверщини. Що не район – то чудові місця, архітектура, історія. На Ічнянщині от – Тростянецький дендропарк, Качанівка, Соколиний хутір... Доньки, до речі, подорожували областю з нами, тож знають, звідки береться молоко, як росте хліб. Вони бачили і наше виробництво, й поля, і тварин на фермі».

Людмила ПАРХОМЕНКО

Інші новини:


Кондитерські штучки від Bakery_Ok

Смачно, пікантно й несподівано до неможливості!

2019-08-19 13:14