Олег Купрієнко: «Вірю, настане ера розумних фахівців, котрі працюватимуть на благо народу й отримуватимуть слова вдячності».

2020-04-02 09:49

Сьогодні наша розмова — з народним депутатом України восьмого скликання Олегом Купрієнком. І говоритимемо ми про те, наскільки затребувані сьогодні в політиці, у владі фахівці, професіонали. Тобто, що можуть і наскільки оцінені люди, котрі мають знання та досвід і які чимало зробили для нашої держави. 

— Олегу Васильовичу, ви людина багатогранних знань і досвіду. Маєте фізико-математичну й педагогічно освіту – а це логічне мислення й ази психології. Далі — опановували ведення бізнесу. Отримали юридичну університетську освіту, працювали адвокатом. А також були на вершині політичних процесів після обрання народним депутатом, працюючи в парламенті...

— Нещодавно я забрав із архіву нашого Національного університету „Чернігівський колегіум” свою залікову книжку. Вона унікальна, там за п’ять років навчання на фізико-математичному факультеті немає жодної четвірки. Отож онукам показуватиму, аби вони брали приклад, як треба навчатися (усміхається). 

— Ви обрали собі серйозний факультет після школи. Це вже пізніше найпопулярнішими факультетами стали юридичний та економічний...

— У нас у сім’ї  всі — педагоги. Покійний батько спочатку працював у сільському господарстві, потім був учителем. Мати закінчила фізмат Чернігівського педінституту, так само й мої старша сестра та молодший брат. Ця професія мені завжди подобалася, я 8 років відпрацював учителем у школі, зробив повний випуск будучи класним керівником. До цього часу спілкуюся зі своїми учнями. Але у так званих „лихих 90-х” життя змусило піти у бізнес, бо треба було забезпечувати сім’ю. А юриспруденція також була вимогою життя. Бо  треба було захищати свій бізнес, у тому числі й від податкової. До речі, я подав один з перших позовів до цієї служби. Це для того часу виявилося справжньою дивиною... Мої друзі спонукали мене отримати вищу юридичну освіту і я заочно закінчив Київський міжнародний університет за спеціальністю „правознавство”. Відтак займався захистом прав громадян, далі став адвокатом, доріс до голови Ради адвокатів області. Паралельно займався політикою. Потрапив у команду Олега Ляшка, став народним депутатом. 

— Вам подобалася ця політична сила? Ви поділяли її погляди?

— Це була та політична сила, з допомогою якої я міг реалізувати свої прагнення зробити щось для своєї країни, аби  не соромно було дітям в очі дивитися. Бо мій син якось мене спитав: „А що ти зробив, щоб я хотів жити тут?” Тому  зараз можу впевнено сказати, що зробив у політиці не тільки те, що планував, а навіть набагато більше. 

— Олегу Васильовичу, можете сказати, чому ви відійшли від Радикальної партії?

— Працюючи з цією політичною силою, я побачив, як то кажуть, усі її підводні течії і внутрішню сутність. Але щиро сподівався, що багато що можу зробити, будучи народним депутатом. І так воно й вийшло. Але кожен партійний лідер обирає  свій шлях. Я ж досі переконаний, що у нас немає справжніх політичних партій, а є хіба що політичні проєкти. І готовий це довести. Давайте почнемо з Помаранчевої революції, коли до влади прийшла політична команда, котрій вірили й очікували від неї кардинальних змін.  Політична сила, прийшовши до влади переходить партійним офісом до владних кабінетів, і кожний знає, що робити на тій посаді, на яку його готувала партія. Але  так не буває в Україні. Після перемоги будь-якої політсили вона починає судомно шукати людей які б могли реалізувати державну політику і, як правило, це не партійці. Партійці мають забезпечити виборчий процес, і то до Верховної Ради. А місцеві, як казав мій колишній лідер, «мені по барабану» 

Загалом, багато в чому керування державою лежить на плечах лідерів політичних партій. Але, дорвавшись до влади, вони дуже часто думають зовсім про інше — даруйте, як добратися до „провладного корита”... Для цього використовуються різні методи — від банального підкупу до обіцянок виборцям, котрі потім не виконуються. Радикальна партія Олега Ляшка працювала нормально. Я, до речі, вважаю радикалізм не найгіршою політичною стратегією. Але те, що сталося потім... Олег Ляшко перед виборами зібрав офіс, осіб 15, і назвав це з’їздом партії. А мені сказали, що я усунувся від політичної агітації, хоча в той час у мене було по три-чотири прямі ефіри зранку і до пізньої ночі, де я ратував за наші ідеї та політичну команду. Та ви самі все чули і бачили. Нехай це буде на совісті Ляшка. Але я вдячний, що він свого часу взяв мене в команду і я став народним депутатом. Вважаю, я багато зробив, будучи народним обранцем.

— Розкажіть про свою роботу в Верховній Раді.

— За свою діяльність народного депутата я був автором та співавтором 226 законопроєктів. 41 із них набув чинності. Багато законопроєктів було прийнято тільки в першому читанні. Але не дійшли до прийняття тільки тому, що відбулися дочасні вибори. Один із перших законопроєктів, хоч і невеличкий, але важливий. Ним було повернуто право єгерям мисливських господарств фіксувати порушення та складати  адміністративні протоколи за порушення правил полювання, зберігання флори та фауни, спалювання сухої трави та ін.  Цей законопроєкт  направлений проти браконьєрства та знищення природи.  До цього один із народних депутатів від Партії регіонів у 2010 році був спійманий на браконьєрстві єгерями СМПТ Придеснянське, а потім вніс законопроект, за яким єгері не мали права складати протоколи на таких порушників. Я відновив справедливість. 

Так само я розробляв закон про медичну реформу. Він був грамотно й чітко прописаним. На жаль, при прийнятті його «порізали» більше, ніж на 60 відсотків. Але все ж перша ланка запрацювала! Тепер у нас є ціла система сімейної медицини. І я особисто задоволений, що воно так гарно пішло. Але якби все нами продумане втілилося в життя, то впевнений, у нас сьогодні б не було таких проблем і такого страху перед коронавірусом. До речі, ви пам’ятаєте про введення воєнного стану?

— Звісно.

— І хто не дав ввести воєнний стан у тому вигляді, як пропонував Порошенко? Так, Олег Ляшко. А хто переконав Ляшка? Саме я був тією людиною. І це зробило свою справу. Воєнний стан було введено лише в кількох областях і то на місяць. Тому історія пішла іншим шляхом. Відбулися вибори. Помінялася влада. Я голосував проти Порошенка й не приховую цього. Бо ту систему влади треба було ламати. Нехай прийшли зелені, молоді й недосвідчені. Але немає тієї повальної корупції, роттердамів плюс... Це очевидні речі. Все рухається ніби в напрямку того, що треба. Але... Нефаховість і думки, що всі „попередники” нікчемні, ні до чого доброго не приведе. У Ющенка теж була фраза про те, що „всіх колишніх — геть”. І говорилося це насамперед про державну службу. Однак же фахові й досвідчені чиновники — не політики. І посади їхні не політичні. Вони роблять свою справу і чесно служать державі! Міняти треба політичні фігури. Що з того, що сьогодні міняють міністрів, як рукавички? Тимчасові люди  не можуть повести країну за собою. Шкода, що навколо Президента гуртуються ті, хто більше думає про гроші, ніж про країну. Світ рухають особистості, але особистості повинні мати ідею державності. А політик, котрий цього не має, перетворюється на політикана. Лише державник залишає слід в історії. Але поки що таких не густо. І немає лідера, навколо якого сьогодні можна об’єднатися. Я переконаний, що Зеленський не планував стати президентом. Це була афера Коломойського, яка мала привести до влади Юлію Тимошенко... Якби в другий тур вийшли Зеленський та Тимошенко і «стадіон так стадіон», то все точно було б інакше. 

— Пане Олегу, найближче до вас судова реформа. Здається, вона триває від нашої незалежності....

— На жаль, усі судові реформи, які були на моїй пам’яті, це намагання влади покласти під себе судову систему. І, що найцікавіше, їм усім це вдається. Згадайте закон про право на справедливий суд. Він був альтернативним законопроєктом до мого — про встановлення реальної відповідальності суддів. Коли я прийшов до ВР, то  подав свій законопроєкт і пропонував дуже просте рішення — заснувати Вищу раду правосуддя, в якій зібрати  суддів-метрів права, котрі б аналізували рішення судів. У нас, на жаль, судді не бояться виносити неправосудні рішення. Хоча відповідальність за це є в Кримінальному кодексі, але жодного суддю ще не покарали, а те, що рішення суду поламало чиюсь долю, нікого не цікавить... Судова реформа, вважаю, відбудеться тоді, коли буде реальна суддівська відповідальність. Згадайте Антикорупційний суд. Я говорив, що він нікому не потрібен. Так і сталося. Бо то був піар-хід тодішньої влади. На жаль, у нас багато чого відбувається не за фаховим підходом, а за політичним. Відданість не може замінити професіоналізм. В тому ж Інстаграмі не „відосики” треба знімати, а давати слово фахівцям. Тоді буде з кого обирати і депутатів, й інші структури влади,  й керівників господарської діяльності,  й т.п. Бо люди мають пропонувати план дій. А кум, сват,  брат відійдуть на інший план. Тоді держава стане фаховою. А інакше — який літак, такі й бомби... Сумно.

— Нинішньої ночі депутати прийняли закон про ринок землі. До цього було багато дебатів, протистоянь, демонстрацій, мітингів, перекривань доріг...  На вашу думку, який цей закон? Сільгоспвиробники ось розділилися на два фронти. І як далі? Куди йти? Тим більше, що тіньовий ринок землі давно працює...

— Землю українську почали роздавати 3 грудня 1999 року. Ще тоді Кучма видав Указ про реформування аграрного сектору економіки. Почалося розпаювання колгоспів. От скажіть,  є логіка, коли селянин пів гектара городу біля хати може продати, а за межами села півтора гектара — ні?  А чи хтось знає, скільки землі в Україні, хто її рахував? І мова не про кадастр, бо то чергова „приказка” з перелогами, пустирями й т.п.  Ніхто її вручну не мірятиме. Бо з супутника все можна водночас виміряти до сантиметра. В Україні 42,7 мільйона сільськогосподарської землі. І 24 мільйони — чистих чорноземів. Це третина земель усієї Європи, що обробляються. Ті, що розпайовані та їх можна пустити на ринок, 27 мільйонів га. І 7 мільйонів власників паїв. На мій погляд, ринок землі має бути. Його не треба боятися. Бо лише 10% власників паїв, можливо, захочуть продати землю. Це близько 2 мільйонів  гектарів. Не так уже й багато. За законом, можна купити 100 гектарів в одні руки фізичній особі. А 500-600 га (якщо люди об’єднаються) — то буде серйозне фермерське господарство.10 тис га  — то вже великий  аграрний бізнес. У нас є холдинги (4-5), котрі володіють 200-400 тис га землі кожен. Тож закон я оцінюю як правильний, котрий давно би мав бути прийнятим. Але тільки не розумію, навіщо було приймати так: уночі під час карантину. Те, що його можна опротестувати, бо прийнятий закон був на другий день, а позачергова сесія має тривати один день? Згадаєте, як ВР  розпустили? Я був представником у Конституційному суді тих народних депутатів, котрі подали позов. І той суд визнав Указ Президента законним... Що я там казав про судову систему…

— А що ви скажете про децентралізацію? Вона у нас найбільш успішно виглядає.

— Так. Це навіть видно з того, як виглядає наш Чернігів. Добре, що нині залишається чимало відсотків податків у місцевих бюджетах. Хоча має бути  гарна середина. Бо і центр повинен отримувати кошти — на армію, медицину, освіту... Місцева ж влада також повинна бути розумною, шукати інвесторів і т.д. Тому вибори в громадах мають бути виваженими, аби освітою керували освітяни, медициною —— теж фахівці. Але буває по-різному... Отож поки в нашій країні приходитимуть до влади політикани, а не державники, не буде у нас порядку. Поки до влади допускатимуться не фахівці, а кум, сват,  брат і „вірнопідданий”, до тих пір у нас буде погано. 

— А що би ви сказали про нинішній „подвійний стандарт” у газових платіжках, що перед коронавірусом був головною темою? І як із цим боротися? Справедливо, приміром, що люди мають платити за доставку газу, коли, наприклад, газ селу провели до початку населеного пункту, а далі мешканці, об’єднавшись у кооператив, самі купували труби й до труб і своїм коштом „тягли” газ у кожну оселю?

— Але ж людям точно сказали, що газ їм не підключать, поки той газопровід вони безоплатно не передадуть компанії, котра займеться його обслуговуванням. І так і сталося. І це було свідомим кроком.  Тому – чому ми такі бідні? Бо...

— Чому ж у платіжках стоїть ціна за транспортування... минулорічного газу? 

— Бо у нас країна „диковинних” можливостей.  Наприклад, скільки людям не говорять про шахраїв, котрі дзвонять уночі і кажуть про халепу, яка сталася з їхнім родичем, але з десятьох бабусь одна точно кинеться нести гроші, аби врятувати свого онука від тюрми. Кабмін ще при Гончаруку прийняв рішення, що цих платіжок не повинно бути. Сьогодні газові й електричні монополісти  розділилися на компанії постачальників та транспортувальників.  Уже є ринок газу й електроенергії. І скоро ми навчимося обирати, з ким працювати. А хвиля народного гніву може бути різною — від Майдану до несплати. Нехай на неплатників подадуть до суду. Але чи позивачі виграють справу?

— Олегу Васильовичу, наближаються місцеві вибори. Ведуться розмови й про розпуск парламенту. Чи підете знову на вибори?

— Про розпуск парламенту —  робити це для монобільшості, хоча її вже  наразі немає, який сенс? Тим більше, що фракція „Слуги народу” найбільша у ВР.

А що стосується мене — то рішення я не приймав. І вважаю, що суспільство ще не готове обирати до влади фахівців. Та й покажіть мені людину, котра щось гарне скаже про народного депутата. Їх навіть так не називають. Нардеп — та й годі.  Ви б хотіли, аби ви зробили щось важливе й корисне для народу України, а вас потім обливали брудом?

— Якщо прекрасне й корисне, то й нехай...

— Отож я  багато корисного зробив, і навіть  було, що впливав на хід історії України. І є люди, які про це знають, і ми робили це разом.  Вірю, колись настане ера розумних фахівців, котрі працюватимуть на благо народу й отримуватимуть слова вдячності. 

— Нехай так і буде. А чим ви займаєтеся сьогодні? 

— Живу й отримую задоволення від життя. Поруч сім’я. Поновив свою адвокатську діяльність. 

— Правил  карантину дотримуєтеся?

— Безперечно. І вважаю, що до тих, хто цього не робить, треба вводити жорсткі заходи і штрафи, а також обмежувати в пересуванні. Бо у багатьох менталітет дозволяє почуватися вільно, а тоді навколо — горе. Особливо це стосується тих, хто перед самим карантином їхав відпочивати на Балі, в Єгипет, Танзанію. А потім тисячами вони повертаються додому й вільно розгулюють вулицями. Те ж саме стосується й заробітчан, котрі працювали за кордоном, податки сплачували не вдома. А тепер повертаються до неньки-України і не бережуть її. Повторю — влада має вводити дуже жорсткі санкції.

— Стосовно вашої родини. У вас із дружиною Тетяною міцна ще студентська сім’я?

— Ми навчалися в одній групі. Але нині дружина не викладає. У нас невеличкий бізнес. Магазини „Біля дому”. Вони гарні, чисті по-домашньому, ми продаємо тільки якісну, перевірену продукцію. І хочемо навчити людей споживати якісну їжу.  

— Ваші сини вже дорослі?

— Так. Молодший – у сімейному бізнесі. А старший працює у великій IT-компанії „Амазон” і займається в тому числі пошуком кадрового резерву. Отож скажу, що наші програмісти нині дуже цінуються у світі. На жаль, не так багато молоді хоче отримувати базові професійні знання. Для цього немає і державної програми, і заохочення... 

— Онуки теж є?

— Дві дівчинки і хлопчик. І у нас дві щасливі бабусі й два щасливі дідусі — ми з дружиною та свати. Коли росли діти, ми працювали, були зайняті. А онуки – це велика втіха. 

— І наше традиційне запитання наостанок інтерв’ю — ваше життєве кредо?

— Живи так, щоби не було соромно дітям в очі дивитися. 

Спілкувалася Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото надані респондентом

Інші новини:


Цікава новація

У селищі Макошиному планують створити новий осередок правоохоронного захисту — поліцейську станцію.

2020-09-30 08:56