Італійська українка Марина Селівоненко: «Віримо, що Італія знову буде радісною і щасливою»

2020-03-28 19:03

Італія нині переживає не кращі часи. Неповторно прекрасна країна опинилася в європейському епіцентрі коронавірусу. Понад двадцять років у мальовничому невеликому місті Фонді провінції Латина, між Римом і Неаполем, поблизу моря і гір, мешкає родина Селівоненків – подружжя Марина і Сергій та  донька Катерина. А ще їхня мама і бабуся пані Надія. Про них нам розповіла знана в Чернігові бізнес-вумен Наталія Кохан, адже це її родина. Вона ж і попрохала сестру Марину розповісти «ДП», як нині почуваються в Італії мешканці цієї країни.

Маю сказати, що в Італії в медичній допомозі нікому ніколи не відмовляли. Навіть тим, хто нелегально працює. Тому нині всі захищені. 

– Пані Марино, у Фонді, під самим Римом, виникло справжнє вогнище коронавірусу, так звана «червона зона».  Як так вийшло?

– Так сталося, що 25 лютого, за традицією, пенсіонери святкувати карнавал, так у нас називається традиційна вечірка для літніх людей.  А до них приїхали родичі, в тому числі з півночі Італії… Сьогодні у нас 60 заражених на 40 тисяч населення. І чотири чи п’ять померлих. Кількість зменшувалася, а сьогодні (вівторок, 23 березня) знову четверо інфікованих. Довгий інкубаційний період дається взнаки. Але, крім того карнавалу, у нас іще 8 березня останні потяги з італійцями з Північної Італії поїхали на південь. Тобто, хто працював на півночі, кинулися рятуватися вдома. А з ними поїхав і коронавірус. Тому 9 березня вже були перекритими дороги у всій Італії. Поліція прохала всіх, хто приїхав із півночі, зареєструватися. Але мало хто приніс декларації.  Південь не був готовим до епідемії. Але її нам привезли. І ми не були обережними...

– Найпроблемніше, коли хворіють літні люди?

– Хворіють усі. Нещодавно померло двоє людей 45 і 34 років. Проблема, коли є хронічні захворювання. Також помер солідного віку дідусь. Він уже почав одужувати. І раптом рецидив... Дуже важко пережити це родичам. Вони навіть не можуть попрощатися. Померлих відправляють на кремацію. Рідним віддають тільки прах. Виходить, що багато людей востаннє бачаться зі своїми близькими, коли тих забирає швидка допомога. Під час хвороби  раз на день лікарі повідомляють про стан здоров’я захворілого.  Дзвонити, здається, не можна. Інколи медперсонал дає свій телефон, аби невиліковні хворі попрощалися зі своїми рідними... Тяжко, що всі практично помирають при свідомості...  Кажуть, що людей, у яких на 70% вражені легені, лікувати немає сенсу... У нас настільки серйозна медицина,  дуже багато апаратів штучної вентиляції легенів, але і їх не вистачає. На півночі вже вибирають, кого в першу чергу інтубувати... Тому у нас постійно говорять всім: «Залишайтеся вдома!» Гроші заробляться,  все повернеться, а життя? Ми вже два тижні сидимо вдома. І ще два тижні будемо в ізоляції точно. Бо у нас „червона зона”. Нас повністю закрито. Всі потяги курсують без зупинок. З міста можуть виїхати лише медпрацівники. 

– Ви в квартирі утрьох. Так уже два тижні. Нелегко, мабуть, сидіти в чотирьох стінах?

– Так, вийти на вулицю дуже хочеться. Але люди бояться. Я виходжу, бо йду на роботу. В мене офіційний контракт. Я доглядаю за 92-річним дідусем. Чоловік працює сезонно, в готелі на узбережжі. Шість місяців у нього робота, а шість він отримує допомогу з безробіття. Тому він удома. Донька навчається в Неапольському університеті, вивчає мови, у неї випускний курс. Займається дистанційно. З професором онлайн обговорили всі нюанси по диплому. Тепер треба замовляти книги. Але невідомо, чи принесуть посилку кур’єри. Напевно, й останній іспит доведеться складати онлайн.

– А хто ходить до магазину?

– Я. Була там двічі, аби купити хліб і молоко. Полиці заповнені продуктами. Усе є. Запускають до торгової зали по 10 покупців. Усі практично зі списками. Ніхто не розглядає товар, наче на екскурсії. Швидко скуповуються. П’ятеро виходять, інші п’ять осіб заходять. Усі в масках і рукавичках. І покупці, й продавці. Всі дотримуються дистанції. Італійці загалом люблять, вітаючись, обійматися, цілуватися. Тепер же відстань між усіма  не менше ніж метр. І навіть за руки не вітаються.  

– Якщо підприємство не працює на період карантину, чи отримують люди зарплату?

– Всі, хто на офіційній роботі, у кого є контракт, навіть дрібні підприємці, котрі утримують салони, перукарні, отримують компенсацію. Поки говорять про єдину виплату, в залежності від зони. Школи навчаються дистанційно, я чула, діти роблять уроки. Виші так само навчаються онлайн.

– Батьки, у яких є діти, на роботу не ходять?

– Якщо підприємство працює, то отримують компенсацію на послуги няні. Це має бути офіційний перевірений працівник. Наприклад, я доглядаю 92-річного дідуся. Ходжу щодня до нього. Усіх, хто на вулиці, перевіряє поліція. Показуємо декларацію, говоримо, куди йдемо, коли вийшли і коли повертаємося. Це вже четверта модель декларації на пересування. 

– Любите Італію?

– Неймовірно. Я 20 років в Італії. Це прекрасна, дуже зручна й приємна для життя країна. У нас взагалі чудова місцевість. Поруч море  і гори. Неймовірні краєвиди, повітря. Просто рай. І про всіх мешканців дуже піклуються тут. Ми, коли перший рік приїхали й були ще без документів, то також отримували медичне обслуговування, препарати. За обов’язкові для лікування медикаменти ніхто не платить. Тільки – невеличкий податок державі. Один чи півтора євро за навіть дорогий препарат. Операції теж безкоштовні. Звісно, ми маємо поліси. Мамі ось поставили протез у колінний суглоб. Теж безкоштовно. Мама отримує свою пенсію і 70% пенсії покійного чоловіка. Їй 72 роки. На пенсію у нас ідуть у 66 чи 67 років. У нас же країна довгожителів. Сусіднє містечко в горах узагалі вважається містом довгожителів.  Уявіть собі, тут апельсини й лимони падають просто на вулиці.

– Не подорожчали продукти? Так само маски, дезінфекційні засоби?

– Ні, що ви! Італійці ніколи не наживаються на своєму горі. Усе в наявності. Якщо раптом закінчуються ті ж маски, то їх швидко завозять і ми отримуємо про це сповіщення на телефон, аби ніхто не виходив зайвий раз із дому. 

– Лікарні працюють?

– Так. А з підозрою на коронавірус хворих приймають у спеціальних наметах. Але спочатку треба  подзвонити за спеціальним номером. І відповідна бригада приїде і забере. 

– Тварин можна вигулювати?

– Так, у нас мальтійська болонка, і раніше ми гуляли. Хтось один. А тепер ні. Бо постійно треба дезінфікувати лапи, а у тваринки дуже ніжна шкіра на подушечках… До речі, тварин ми не можемо заразити. Й навпаки. Нехай нікого не лякають.

– Загалом, як настрій?

– Попри все – оптимістичний. Хоча телевізор ми практично не дивимося. Я тільки увечері вмикаю, коли дають зведення про коронавірус. Дідусь, за яким доглядаю, теж телепрограм не дивиться взагалі. Бо це точно не додасть позитиву. Власне, італійці – оптимісти. Люблять спілкуватися. Але вони нині вже зрозуміли, що треба бути вдома. У нас нині краса, теплінь – до 20 градусів. Усе квітує, птахи співають. Море за 10 кілометрів. Але там нікого немає. Після восьмиберезневих прогулянок, коли назавтра закрили всю Італію… Найголовніше нині – відсидіти вдома. Є таке відео, коли поруч стоять сірники і від одного загоряються всі. Це мене, уявіть собі, переконало! Найпростіше – дуже ефективне. Мити руки, маски, дезінфекція. 

– Що робите вдома?

– Дзвонимо друзям. Я готую смаколики. Читаємо. Звісно, сидимо в Інтернеті. Чоловік постійно прибирає квартиру. Уже все блищить. Це 70 квадратів. Плюс велика тераса з квітами. У нас шестиквартирний будинок. Ми на останньому третьому поверсі. 

– Бачила відео з Італії. На вулиці саксофоніст грає чудову мелодію, а люди на балконних терасах слухають і пританцьовують.

– Перший тиждень так і було. Але коли почало помирати багато людей, то всі принишкли. Стало якось не до розваг. І всі сказали: давайте молитися… 

Я дивлюся, як в Україні, на моїй Батьківщині, люди спокійно ходять вулицями, а тих, хто приїздить із-за кордону додому, не витримують на карантині два тижні, то дуже за вас переживаю. Ситуація занадто серйозна. Іспанія ось нині дуже схожа на нас тритижневої давності. Італійці, наскільки вже комунікабельні, сидять удома й нікуди не виходять. Бояться не просто заразитися, а й заразити когось. Не повторюйте наших помилок!

Спілкувалася Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото з Фейсбуку

Інші новини:


У Чорнобилі вперше за 100 років з’явився ведмідь

Дослідники Чорнобильської зони достеменно ще не знають, звідки він прийшов та й скільки їх.

2020-09-24 11:22