Дмитро Жабинський: яскрава зірка легенди

2019-07-04 12:00

Щедра наша рідна Чернігівська земля на хліб і до хліба, а ще щедріша на своїх синів і дочок, які тут народилися та виросли й пішли захищати нас усіх – ціною власного життя. Наш земляк Дмитро Іванович Жабинський – яскрава зірка, уславлений пілот…

У Тита Макаренка із Хмільниці була велика сім’я: п’ятеро синів та донька. Михайло, Кузьма, Харитон, Нестор, Іван і Таїсія. Одружилися сини, пішла заміж і Таїсія – за Івана Жабинського з Рябців. Третього лютого 1920 р. народився тут Дмитро, 1927-го – дочка Олександра, 1941 р. – син Микола (вже в Чернігові). Часто жив Митя (так його звали домашні) у Хмільниці, у діда Тита. Батько Іван працював телефонним майстром у Чернігові, одержав квартиру в маленькому домі (тепер це район магазину «Прогрес»). Сім’я переїхала із села до міста.

У голодні 1930-1933 роки Дмитро часто бував у Хмільниці у своїх дядьків – Михайла й Харитона Макаренків. Русявий, худенький, розумний, спокійний, терплячий хлопчина (його всі любили в родині, дівчат було дев’ятеро, хлопців – двоє: Дмитро та Олексій). Одного разу сталася така історія. На Великдень приїхав Митя до дядька Михайла в село (було у дядька три доньки). Гостя нагодували, поклали в торбинку пасочку, яєчок, насипа-ли картоплі, провели на дорогу. Але не довіз він торбину додому, відібрав її чоловік, який працював на залізниці (розповіла про це двоюрідна сестра Дмитра Ніна Михайлівна, що живе у Хмільниці. Олександри та Марії вже нема).

Закінчив Дмитро сім класів і деякий час працював учнем телефоніста на станції разом із батьком. Навчався у вечірній школі. Була у нього дівчина на ім’я Надія. Доля її невідома. А Дмитро так і зостався неодруженим. У 1939 р. юнака призвали до армії, 1940 р. він закінчив Вольське авіаційно-технічне училище і приїхав у відпустку до рідних у Чернігів. Це була остання зустріч Дмитра з батьком Іваном, мамою Таїсією, сестрою Олександрою (Шурою), востаннє пройшов хлопець рідними вулицями. Провели родичі Митю до вокзалу, поїхав юнак служити в Мінськ, у Білорусь.

У вересні 1941 р. брат Харитон зумів вивезти з Чернігова сестру Таїсію з дітьми Шурою та Миколою в село. Тільки-но доїхали до Котів, місто почали бомбити. У їхній будинок влучила бомба, він згорів. Усю оку-пацію сім’я жила у Хмільниці.
З 22 червня 1941-го Дмитро – учасник бойових дій. Йому 21 рік, навкруги палає війна, ворог напав на Батьківщину, її треба захищати. За високу майстерність підготовки літаків до вильоту перший у полку (з техніків) він одержав бойовий орден Червоної Зірки. А душа прагнула в небо. Дмитро писав рапорти й домігся свого: в 1942 р. його направили на навчання. Спочатку літав на навчальному ПО-2, потім був штурмовик ІЛ-2 – «Ілюша», як ласкаво його називали. 

Воював Дмитро Жабинський на різних фронтах: Західному, Північно-Західному, Сталінградському, Південному, а з вересня1943-го – на четвертому Українському, шоста повітряна армія. Під Сталінградом ІЛ-2 став двомі-сним, броньованим (таким собі «летючим танком»). Старший лейтенант, 100 бойових вильотів. Це була дуже витримана, скромна, хоробра людина, пілот, який керував своїм «летючим танком», буквально злившись з ним в одне ціле. Траплялося так, що робив по 5-8 заходів на ціль. Бої в районі Єлизаветівки, Криничної, підбито два танки, артилерійська і зенітна батареї з обслугою, відбив атаку німецького МЕ-109. І таких епізодів – безліч. 

Жовтень 1943 року. У складі 6 літаків ІЛ-2 пішли на штурм противника в районі Розенталя. Шість заходів над ворожим об’єктом зробив капітан Жабинський, знищив батарею. Горіло все, навіть земля. Почав робити сьо-мий захід і потрапив під зенітку. Був поранений осколками у груди, шию, праву руку, та свій літак посадив. Відтак – госпіталь, повернення у стрій.
Полк був гвардійський, 20 бійців стали героями, 4 – двічі героями. Літали на штурм по чотири рази на день. 184 бойові вильоти за роки війни на рахунку у капітана Жабинського. 

Зима. Штурм поблизу Нікополя, Дмитрівки, по три вильоти на день. 1944 р. – перебазування на мис Херсонес, у Крим, визволення Криму, тяжкі бої на мисі. За 1944 рік Дмитро знищив 24 танки, 25 артилерійських батарей, 29 зенітних і мінометних установок. У небі збив більше 10 літаків. Командир ескадрильї, він здобув славу мужнього пілота. Про всі ці бої говорили його нагороди і три ордени Червоного Прапора, орден Червоної Зірки, орден Олександра Невського, два ордени Вітчизняної війни. А 26 жовтня 1944-го Дмитро Жабинський отримав Золоту Зірку Героя.

1945 рік. Штурм аеродрому Варген. Розбито 30 німецьких літаків, 15 заходів на ціль, а полк генерал-полковника Хрюкіна знищив тоді понад 100 літаків.

Дмитро одержував листи з дому й сам писав рідним. Коротенькі, по кілька слів. «Дорогі батьки! Недалекий той час, коли наша армія звільнить від фашистських гадів нашу землю, доб’ємо ворога в його барлозі, і тоді ми зустрінемося. Цей час не за горами. От і все, що можу написати про себе». Це був його останній лист.

Рідні розповідають, що сестра Олександра в 1945-му надіслала Дмитрові на день народження вишиту хустинку.
15 лютого 1945 р. Штурманові полку майорові Жабинському 25 років. Полк на території Східної Пруссії. Небо над Кенігсбергом, туман. Штурм аеродрому «месерів» під Хайлігенбайлем (після 1947 року – Мамонове) – прикордонним з Польщею містечком у Калінінградській області (РФ). Разом із Дмитром полетів кращий бортстрілець полку Микола Корнєєв (мав три ордени). До цього у Жабинського не загинув жоден бортстрілець. 

Короткий наказ, атака, розворот, захід на ціль… У мотор ІЛ-2 влучає зенітний снаряд. Літак запалав. І Дмитро направив його на позицію зенітної батареї…

Славний син українського народу Дмитро Жабинський повторив подвиг легендарного героя, сина білоруського народу Миколи Гастелло.

У Балтійському морі ходить риболовний траулер «Дмитро Жабинський». У містечку Мамоновому, де загинув наш земляк, є вулиця, названа на його честь. Є вулиця Жабинського й у Чернігові. 

Приїздили фронтові друзі Олександр Близнюк, Олександр Уманський, Олександра Чиркова-Максименко до маленького будиночка рідних Дмитра (його одержали після війни, навіть не будиночок, а половинку, нині це провулок Комунальний). Мама Таїсія Титівна прожила 90 літ (усе розповідала про сина); сестра Олександра Іванівна (працювала бухгалтером) – 72 роки. Нема їх. Нема й батька Івана. Раніше у Олександри від тяжкої хвороби померла 14-річна донька Іринка. Поховали її на старому кладовищі по вулиці Старобілоуській. Сестра їздила в Калінінград. Після поїздки на цьому ж кладовищі зробила обеліск Дмитрові (їй допомогли).

Гордий, мужній, хоробрий, скромний, спокійний, талановитий. Пілот, як кажуть, від Бога, красень-чоловік, не дожив до перемоги, не долюбив, не встиг посадити дерево, народити сина. Йому завжди 25.

Свято береже пам’ять про Дмитра Івановича і всю їхню сім’ю племінниця Любов Олексіївна Луговська.
Низький уклін від усіх земляків, які пам’ятають героя. Пам’ять жива, поки цього хоче людина. Якщо ми хочемо, то будемо пам’ятати.

Вічна пам’ять і вічне безсмертя Дмитрові Івановичу, який не схибив у тяжкі часи нелюдських страждань і втрат, вірив у перемогу над лютим ворогом і не жалів для цього свого життя, обірваного на злеті. 

Мої друзі, які літали в 1970-х роках, говорять, що ті, хто загинув у небі над Батьківщиною, стають небом над нею.

Лідія РІДКОВЕЦЬ

Інші новини:


Кондитерські штучки від Bakery_Ok

Смачно, пікантно й несподівано до неможливості!

2019-08-19 13:14