Дует сестер Чабан: унікальне «Аlter еgo»

2019-12-26 10:00

Дует авторської пісні сестер Інни і Тетяни Чабан — особливий та унікальний. Вони сестри-близнята. Обидві за фахом медики. В обох чоловіки — лікарі. Разом пишуть пісні, грають на гітарах та співають найвищим жіночим голосом — сопрано.

Багатогранність і творчість цих чарівних жінок вражає. Інна – завідувачка централізованої імунологічної лабораторії КНП «Чернігівський протитуберкульозний диспансер». Тетяна – завідувачка клініко-діагностичної лабораторії КНП «Чернігівська обласна лікарня», головний експерт із клінічної лабораторної діагностики Управління охорони здоров’я Чернігівської облдержадміністрації. Їхні кохані – теж медики. Чоловік Інни Ігор Лютницький – лікар-офтальмолог відділення мікрохірургії ока обласної лікарні. Чоловік Тетяни Андрій Жиденко – генеральний директор КНП «Чернігівська обласна лікарня».

На перший погляд може скластися враження, що зі співачками можна говорити тільки про високе і серйозне. Та, зустрівшись із Тетяною Чабан у нашій редакції напередодні Новорічних свят, ми спілкувалися про різне. Говорили про особливі та особисті моменти їхнього з сестрою життя. І про високу творчість дуету, і про звичайні, близькі кожному з нас, життєві речі. Адже жінки відбулися і у своїй професії, творчості, і як люблячі дружини та мами. Розмова була цікавою і приємною.

Про творчість, сучасну українську музику та плани на майбутнє

– Тетяно, ваш із сестрою зірковий дует особливий. Ви дуже творчі люди. Співаєте, пишете пісні, граєте на гітарах. Творити для вас – це щоденна потреба?

– Я хотіла би, щоб це було щодня. Але робота, сім’я забирають багато часу. Творчість для мене – незабутня емоція, яку хочеться вкласти в пісню і музику. Емоція, яка тебе дуже вразила і ти хочеш нею поділитися з іншими. Щоб інші теж відчули її та пройнялися нею. Медицина – це теж своєрідна надважка творчість. І саме музика, поезія переключають тебе зовсім на інший лад. Робота над новою піснею відволікає від повсякденного. Ми з сестрою не уявляємо свого життя без творчості.

– Ви з Інною на сцені, можна сказати, все своє життя. У шкільні роки співали в дівчачому ансамблі «Ассоль». У студентські роки займалися в Народній консерваторії при консерваторії імені Чайковського. Як змінювалася ваша творчість?

– Ми з сестрою завжди тяжіли до класики. Нам подобалася класична музика. Будучи школярками, виконували серйозні речі. Наприклад, полонез Огінського. В інституті, коли займалися в Народній консерваторії, був оперний спів. Нині виконуємо авторські пісні, романси Булата Окуджави, поезію Пабло Неруди, Ліну Костенко, Лесю Українку, Гарсію Лорку, Тараса Шевченка…

– А як оцінюєте зміни в українській музиці за останні роки?

– На жаль, класика, оперний спів – це такий жанр, який не має такої шаленої популярності, як, скажімо, естрадні пісні. В Україні дуже рідко популяризується класична музика. На телебаченні її взагалі нема. По радіо класику можна почути зрідка. І це дуже прикро. До нас у філармонію приїздила виступати видатна співачка Ольга Чубарева. Із чудовою програмою. І прикро, що в залі було дуже мало людей. Ми не чуємо й не бачимо по-справжньому видатних виконавців. Ні по радіо, ні на телебаченні. Хотілося би чогось більш цікавого, не такого примітивного й простого. Українська культура дуже багата сама по собі.

– Минулий рік був для вас знаменним. Ви відзначили 25 років вашої творчої діяльності. У філармонії виступили з новою ювілейною концертною програмою «ALTER EGO». Цього року стали лауреатками двох міжнародних літературних премій – імені Миколи Гоголя «Тріумф» та імені Василя Симоненка. Із чим вас і вітаємо.

– Дякуємо. У нас із сестрою справді було багато творчих вечорів. Не кожен професіонал може похвалитися такою кількістю сольних концертів. Кожну концертну програму ми продумуємо, постійно оновлюємо репертуар. Обов’язково співаємо класичні твори (Шуберта, «Аве Марію»), авторські пісні і деяких видатних сучасних авторів. Обидві премії – важлива оцінка нашої творчості. До речі, «Аlter еgo» – це друге «я». Ми з сестрою одна для одної – аlter еgo. І творчість є нашим аlter еgo.

– Ваш дует відомий як в Україні, так і за кордоном. Вам неодноразово влаштовували овації у столичному палаці «Україна», Національній спілці письменників. Найближчим часом плануєте поїхати кудись із виступом?

– Свого часу ми багато їздили країнами СНД. Брали участь у різних конкурсах, фестивалях. Гарними були конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича, сімейний фестиваль «Мелодія двох сердець» Світлани й Віталія Білоножків. Великі сподівання покладалися на «Червону руту». Для нас то був гарний досвід. Ми тоді познайомилися з Олександром Пономарьовим, Віктором Павликом, Марією Бурмакою, «Піккардійською Терцією». В той час українська культура була на висоті. Всі хотіли слухати саме українських виконавців, бачити нові обличчя на українській сцені. Тепер усе якось змінилося, затихло.

– А «Голос країни», «Х-фактор»?

– Я більше їх не дивлюся, бо там усе прогнозовано. І виграють не завжди найкращі виконавці. Тому мені вони не цікаві. 

– Майдан став пробудженням української нації. Як він вплинув на вашу творчість?

–  Ми дуже тяжко переживали події Майдану. Скільки людей тоді загинуло за Україну… Скільки тепер гине вояків у війні на Донбасі… Перші два роки після Революції гідності (2014-2015 роки) ми взагалі не співали. Через душевний біль. Хотілося б, аби кожен із нас не втратив Україну. Як казав філософ і культуролог Сергій Кримський, «Нації виходять із кризи завдяки культурі, релігії, ідеї державності та національних інтересів».

– З ким із сучасних артистів хотіли би заспівати?

– Важко відповісти на це запитання. Мені подобається голос Тіни Кароль. Вона цікава, талановита, мила, ніжна. У неї красивий голос. Але останнім часом стала якоюсь одноманітною. Заспівати хотілося б усе ж таки з кимось із оперних співаків. Поки що важко сказати, з ким саме.

– А коли ж вийдуть довгоочікуваний компакт-диск та збірка віршів і пісень із нотами?

– Ми працюємо над цим. Думаю, це буде ідеальний компакт-диск. За 25 років назбиралося дуже багато цікавого матеріалу.   

Про особисте та особливе

– Тетяно, ви з сестрою такі творчі, піднесені. Певно, й чоловіків надихаєте на творчість?

– Чоловік моє сестри Ігор Лютницький пише вірші, співає. У нього прекрасний баритон. Мій Андрій Михайлович не співає. Хіба що в родинному колі. Але він першим оцінює мої нові пісні та вірші. 

– Як підтримуєте ніжність і романтику у стосунках? 

– Нині стало популярним давати поради стосовно зміцнення сімейних стосунків, збереження любові. Та мені здається, що ніжність, романтика, любов – усе це або є, або його нема. Все залежить від того, кого ти обрав собі на все життя. У чоловіка й жінки мають бути приблизно однаковий інтелектуальний рівень, спільні інтереси, вподобання. Щоби їм було цікаво разом. Про романтику. Квітами чоловіки нас балують постійно. Не тільки на свята. Ми присвячуємо коханим пісні та вірші. А взагалі, в наш час втрачено родинні стосунки, які були у наших прадідів. Коли за родинним столом збиралася велика родина на чолі з найстаршими батьками. Втрачено увагу й підтримку старих батьків. А для міцних сімейних стосунків дуже важливо чоловікові і дружині підтримувати родини одне одного. Оце і є справжнє будівництво сім’ї.

– Ваші діти такі ж творчі, як і ви з сестрою?

– У Інни старший син Богдан і донька Валерія закінчили музичну школу по класу фортепіано. Мої сини теж закінчили музичну школу. Ярослав – по класу фортепіано, а Назарчик – по класах фортепіано і труби. І це було вперше в історії музичної школи №1 імені С. Вільконського. Всі наші діти – відмінники. Відмінниками свого часу були й ми з сестрою, і наші чоловіки. Всі закінчили школу з медалями.

– Новий рік і Різдво плануєте зустріти однією великою родиною? Чи ваші діти зустрічають ці свята зі своїми сім’ями?

– Наші діти із задоволенням приїжджають до нас на свята, і ми відзначаємо їх усі разом. Разом із нами завжди наша мама – Ольга Петрівна Чабан. Без неї не відбувається жодне свято. Тата, на жаль, більше нема з нами.

– Як готуєтеся до свята? Як плануєте меню? Добираєте святковий одяг?

– У нас усе дуже просто. Разом із сестрою готуємо звичайні традиційні святкові страви. Родзинка нашого святкового столу – її домашній торт. Усі чекають його з нетерпінням. Разом обдумуємо, що вдягнути на свято.

– Чоловіки допомагають готуватися?

– Так, але під нашим керівництвом. Ми й дітей своїх виховуємо так, щоб вони все вміли робити самостійно. І допомагали своїм дружинам. Я привчаю своїх синів до того, що вони повинні вміти самі готувати їсти, прибирати в домі, прасувати собі сорочки, складати одяг у шафі.

– Які подарунки робите одне одному?

– Різні. Дітям зазвичай даруємо іграшки та книги. Я сама дуже люблю читати і дітей до цього привчила.

– Ваші побажання чернігівцям та Чернігову напередодні Нового року.

– Наше місто розквітає. Це приємно. Але хочеться чути більше української мови. Тож бажаю, щоб Чернігів заговорив українською. І щоб кожен із нас не втратив свою країну і всі її надбання. Зичу, щоб наші мрії про справжню міцну українську державу здійснилися.

– Кажуть, новорічні свята сповнені дива. А ви вірите в дива?

– Я вірю в те, що людина може досягти своєї мети. Якщо ти ставиш перед собою великі високі цілі, дуже мрієш про щось, то воно обов’язково здійсниться. У Лесі Українки є такі чудові слова: «Я маю в серці те, що не вмирає». Це – любов. Любов, яка творить дива. Треба, щоб у світі було більше любові. Адже любов здатна змінити і врятувати світ. Ми багато співаємо про це високе почуття й тим самим наповнюємо ним людські серця.

– Дякуємо за цікаву розмову. Зичимо вашому дуетові творчих злетів, успіху. Вашим родинам – любові та сімейного затишку. І щоб у новому році вийшов ваш довгоочікуваний компакт-диск і з’явилася збірка віршів та авторських пісень.

– Дякуємо.

Валентина НАУМЕНКО
Фото із сімейного архіву Тетяни та Інни Чабан

Інші новини:


Сніданок від шеф-кухаря у ліжко, або Як працюють чернігівські ресторани під час карантину

Уже декілька тижнів у Чернігові зачинено ресторани. Більшість закладів повністю припинили роботу. Інші ж почали працювати у форматі нового режиму — тієї ж доставки та замовлень на винос.

2020-04-03 10:05