Що пропагують ідеологи ринку землі й чого бояться українці

2019-12-16 14:23

Нагадаємо: запустити ринок землі в нашій країні вже намагалися. Зокрема, угіддями можна було вільно торгувати від 1998-го до 2001 року. 2001-го з’явився перший мораторій, який потім подовжували дев’ять разів. Нова влада почала виконувати свої передвиборні обіцянки: відкрити ринок землі знову.

Битва за землю стала найзапеклішою в новому парламенті. Це питання не тільки розділило парламент, але й ледь не вивело з ладу монобільшість. Провладні депутати виступили «за», а решта розгніваної зали була проти. Але у депутатів та українців інтереси не завжди збігаються.

Поки уряди й парламентарі кількох скликань розробляли «неповторний» (унікальний) дизайн українського ринку земель, цей ринок давно склався сам собою. Не допоміг навіть 18-річний мораторій. Навпаки, ця заборона на продаж суттєво викривила модель. Закон про обіг землі ухвалили ще 1992 року, коли треба було щось робити з колгоспами. Тож поки їхні землі розпайовували серед селян – ринок заморозили на шість років. Наразі ринок землі виглядає так: повністю сіренький, зі схемами й чорними плямами рейдерства, з роздутою справжньою і фіктивною орендою та цвинтарним хрестом на горизонті. Тобто наш парламент не створив ринок, а детінізував його. Україна володіє 43-ма мільйонами гектарів сільськогосподарської землі. За площею чорноземів – четверте місце у світі після Росії, США та Китаю. Більше половини – це паї. Із семи мільйонів землевласників – півтора вже померли, так і не передавши землю у спадок; більше мільйона гектарів віддано в оренду на 49 років, що фактично означає – продано назавжди. Але це робилося за сірими схемами й нижчою ціною, ніж це було би за відкритого ринку землі.

На селі конкуренція за землю вкрай серйозна. Проте ця ситуація не позначається на ринковій вартості гектарів. За пай людям платять якихось 12 тисяч гривень (у середньому). Або взагалі зерном… Власники землі та фермери обурені можливим продажем землі. І ці голоси заглушають докази того, що відкритий ринок не забере у селян землю.

Нині, практично, цілі галузі аграрної економіки не розвиваються нормально. Це ставлення можна порівняти з тим, що люди не роблять суттєвого ремонту у квартирі, яка в оренді.

Для того, щоби придбати землю стало врешті можливим, депутати запропонували конкретний варіант: по-перше, після скасування мораторію кожен українець, територіальна громада чи українська компанія зможуть торгувати сільгоспземлею через електронні аукціони. Якщо пайовик або громада захочуть продати землю, в першу чергу мають запропонувати орендареві лише після закінчення строку оренди. Натомість головні страхи противників зводяться до трьох коротких слів: гроші, концентрація та іноземці.

Насправді іноземний капітал уже є в Україні. 1300 агропідприємств створені людьми з паспортами інших країн – і мораторій аж ніяк не завадив їм отримати землю в Україні. Тепер же в законі чітко прописано: навіть якщо земля дістанеться громадянинові іншої країни у спадок – він мусить її продати протягом року. З фірмами буде складніше. Підприємство, де засновник – іноземець, не зможе купувати до 2024 року. Президент Володимир Зеленський уже пообіцяв, що це питання винесуть на референдум. Коли це станеться – наразі невідомо, бо закону немає. Хоча Верховна Рада вже над цим працює.

Ще одна лякалка: українську землю масово скуповуватимуть грошовиті корпорації. Справедливості заради, ніхто не може спрогнозувати, скільки чорноземів опиниться в їхніх руках. Закон передбачає обмеження: не більше 35% територій громад, 8% областей та піввідсотка країни має бути в одних руках. І от проти такої концентрації й повстали аграрні асоціації. Справді: уявіть собі ситуацію: якщо ці підприємства між собою афілійовані (тісно пов’язані). Тобто у них – одна компанія, але є «дочки», і, фактично, вони можуть претендувати на більшу частку території України.

Втім, за законом, кожне таке підприємство проходитиме перевірку й на кінцевого власника. Будь-які махінації не пройдуть – запевняють нас депутати.

І ось тут випливає ще один страх. Чи не виснажать українську землю власники латифундій, яких цікавлять лише прибутки? Крім якихось окремих випадків, земля в Україні не виснажується. З однієї причини – це невигідно ні тому, хто обробляє 100 га, ні тому, хто 1000 га, ні тому, хто 100 тисяч га. Бо логіка аграрія проста: погана земля не приносить урожаю, а відповідно – і грошей.

Особисто виступаю за те, аби державна земля зовсім не продавалася. А продавалося лише право на оренду цієї землі. Не більше, ніж на 15 років. І з наджорстким щорічним контролем якості землі. З величезними штрафами, якщо якість погіршується. І всі ці кошти треба направляти на відновлення якості землі, що її держава або має, або може купувати у селян чи фермерів за ринковими цінами.

Як вам така модель ринку землі?

Підготував Олександр ШИЛО
Фото з Інтернету

Інші новини:


Свято спорту

12 вересня в Україні відзначили День фізкультури та спорту.

2020-09-18 12:33