Жертви насильства часто вважають своє життя нормою

2019-12-03 08:43

Людмила (ім’я дівчини змінене) потрапила до цього центру на восьмому місяці вагітності. Їй було лише 15 років.

Дівчина жила в селі з матір’ю-інвалідом. Батькові дитини – 46, бажання турбуватися про вагітну подругу у нього не було.
Людмила народила здорового хлопчика й наразі з допомогою соціальних педагогів та психологів вчиться опікуватися
маленьким, бути йому гарною мамою, а також – господинею. Повертатися додому, до матері, вона не збирається – умов
для нормального життя там немає. Батько дитини жодної участі в житті сина не бере. Молода мама мешкатиме в цьому
закладі, доки малюкові не виповниться півтора року.

На жаль, це типова історія, яку я почула під час візиту до Центру соціально-психологічної допомоги.

А ось іще одна життєва драма: дорослі сини, один із яких повернувся з АТО, часто ображали свою матір, навіть били.
В один «прекрасний» момент літня жінка-пенсіонерка опинилася на вулиці. Юридично квартира, де жила родина,
була оформлена на одного з синів, довести якісь права на житло матері не вдалося. Отож на деякий час ця жертва
домашнього насильства знайшла притулок у Центрі соціально-психологічної допомоги. Жінці пропонували переїхати до
геріатричного пансіонату, але пані Т. відмовилася. Врешті-решт вона налагодила стосунки з рідною сестрою та переїхала
жити до неї.

Про будні Центру соціально-психологічної допомоги в Чернігові розповідає його директорка Олена Тилькун.

Держава подбала про тимчасовий прихисток

Нині заклад, який очолює Олена Тилькун, надає допомогу і жертвам домашнього насильства, й постраждалим від торгівлі людьми, і вагітним жінкам, які не мають де жити, й людям, які потрапили у складні життєві обставини: втратили житло, не можуть знайти порозуміння з родичами, вийшли зі стін шкіл-інтернатів, але ще не визначилися зі своїм майбутнім тощо. Варто зауважити, що Центр соціально-психологічної допомоги функціонує в нашій області з 2006 року. У 2017-му він поєднаний з центром «Батьки й дитина разом». Завдяки цьому спектр послуг розширився: допомогу отримують як мами з немовлятами, так і пенсіонери. Все – на безоплатній основі.

– Наразі у нас перебувають 22 особи: 11 мам і 11 дітей. Є також вагітна жінка, котра народжуватиме на початку січня. Її житло непридатне для проживання з дитиною – хата дісталася у спадок від прабабусі, там несправне пічне опалення. Таких випадків чимало, – продовжує розповідь директорка центру. – Наші клієнти живуть в окремих кімнатах. На кожному поверсі є побутові кімнати й кімнати відпочинку, обладнані кухні, є холодильники для зберігання продуктів, посуд. Крім того ми пропонуємо їм різні варіанти харчування: відвідувати їдальню (це заклад громадського харчування, що виграв тендер на організацію харчування для мешканців нашого центру) або брати продукти й готувати самостійно (на суму від 72 до 84 гривень на добу залежно від віку особи). Молодим мамам рекомендуємо брати продукти і вчитися готувати. Буває, в силу певних життєвих обставин деякі жінки не мають елементарних навичок ведення побуту, не вміють раціонально планувати бюджет, доглядати за собою, за дитиною. В цьому їм допомагають соціальні педагоги.

Особи, які потрапили у складні життєві обставини, в тому числі жертви  домашнього насильства, можуть жити в Центрі соціально-психологічної допомоги до трьох місяців. «Спільними зусиллями ми вирішуємо проблеми клієнтів і відпускаємо їх у «самостійне плавання», – розповідає моя співрозмовниця. – Зазвичай, відновивши свій психоемоційний стан, жінки знаходять роботу, винаймають житло, де живуть разом із дітками подалі від кривдника, або на заощаджені кошти можуть підремонтувати старе житло, погасити борги за комунальні послуги тощо. Частіше буває, що жінки знаходять спільну мову зі своїми кривдниками  (батьками, родичами, чоловіком) та повертаються до них».

Чернігівський обласний центр соціально-психологічної допомоги працює в режимі цілодобового стаціонару. Персонал закладу – це 17 працівників, серед яких 3 соціальні педагоги, 2 психологи, 4 чергові адміністратори, обслуговуючий персонал. Вони допомагають у відновленні втрачених зв’язків з родичами, оформленні документів, державної соціальної допомоги, медичному лікуванні, за потреби – в реєстрації народження дитини тощо. Звернення надходять із усіх районів області, але щоб отримати прихисток і послуги фахівців, треба дотриматися певної процедури. По-перше – написати заяву, по-друге – надати медичну довідку або виписку з медичної картки, по-третє – мати письмове направлення від органів виконавчої влади (ОТГ, селищної ради, РДА тощо).

Терпець уривається, коли є загроза життю

– Ми приймаємо всіх, кому потрібна наша допомога, але жертви насильства, на жаль, терплять до останньої краплі й часто звертаються лише тоді, коли усвідомлюють: наступним кроком буде вбивство, – ділиться своїми спостереженнями Олена Тилькун. – Терплять, буває, роками – і фізичне насильство, й сексуальне. І нікому не скаржаться, не звертаються до поліції. Запитуємо: «А чому не прийшли до нас раніше?» Багато хто відповідає: «Не можу покинути господарство, худобу, бо чоловік усе проп’є». Кажуть, що терплять заради дітей. Не знають, куди йти. Не розуміють, що з ними буде далі. На мій погляд, якби кривдників позбавляли волі й жінки знали, що вони будуть у безпеці, доки триває слідство, то зверталися би набагато частіше. Варто задуматися, як можна захистити жертву на все її подальше життя.

Олена Василівна наводить іще один приклад. Улітку в центрі перебувала жінка, що терпіла життя з чоловіком-кривдником не один рік. Це було переважно сексуальне насильство. Дуже часто таке відбувалося на очах у неповнолітньої дитини. Кривдник, як з’ясувалося, – психічно хвора людина. Він підпалював хати людей у селі. Після розгляду справи суд призначив чоловікові покарання – півроку примусового лікування. Тобто за півроку на нього чекає перекомісія. І якщо визнають, що лікування пройшло успішно, чоловіка переведуть у поліклініку на амбулаторний нагляд. Навіть не до стаціонару. Тож, напевно, він повернеться у свою хату. Жінці порекомендували розлучитися. Але чи буде це гарантією, що колишній чоловік перестане тероризувати рідних? «Коли ми починаємо розбиратися, то бачимо дуже багато проблем, а от варіанти вирішення – на жаль, знаходити дуже складно», – каже директорка центру.

Напевно, саме тому по допомогу до державних органів насправді звертається дуже мало жертв насильства. Маємо статистику центру в Чернігові: 2017 року жертвами насильства були 11 осіб – 4 мами та 7 дітей; у 2018-му – 7 мам і з ними 14 дітей; цьогоріч – 22 особи (в т. ч. літня жінка, про яку згадувалося вище, 9 мам і з ними 12 дітей). Тепер тут чекають на багатодітну маму з трьома дітками, які наразі перебувають у лікарні. Це також жертви насильства.

– Я переконана, що ці цифри не відображають реального стану речей, насправді таких випадків у десятки разів більше, – коментує статистику Олена Тилькун. – Дуже поширена ситуація: нам телефонують із ОТГ чи центру соціальних служб у районі, запитують про місця, кажуть, що привезуть маму з дітками. Ми чекаємо, готуємо кімнату, хвилюємося, аби там чогось не трапилося. Але в 90% випадків вони не приїздять, повертаються в родину, де чоловік нібито отямився та просить вибачення в сотий раз. Мені дуже хочеться, аби люди не відмовлялися від можливостей, які надає наш центр – єдиний подібний заклад в області, і щоб обирали для себе нормальний життєвий шлях, турбувалися про дітей, які щодня страждають через побої чи образи. Для цього треба робити певні кроки.

Дорогу подолає той, хто йде

За словами Олени Василівни, якщо ситуація в родині стає неконтрольованою, загрожує здоров’ю чи життю жінки, дітей, не варто терпіти, треба одразу ж звертатися в будь-який орган виконавчої влади, в РДА, у службу в справах дітей, у центр соціальних служб чи в поліцію. «Але це стається, як я вже згадувала, у крайньому випадку, – підсумовує моя співрозмовниця. – Жінки психологічно звикають жити в такій атмосфері, для них це стає нормою. Вони ще й виправдовують дії кривдника. Побив – так це ж він з любові, може, приревнував, може, в чомусь не догодила, сама винна. Такі парадокси бувають. Звичайно, нормальній людині важко зрозуміти, чому жертви насильства можуть так жити роками й нікуди не звертатися, нікому не розповідати. Не кажуть навіть близьким друзям, родичам. Теоретично жертвою насильства може бути й чоловік. Але поки що чоловіки до нас не зверталися».

Тому в ситуаціях домашнього насильства (а це можуть бути не лише побої чи погрози, це також приниження людської гідності, знецінення, примус до сексу тощо) не варто залишатися сам-на-сам зі своїми проблемами. Шукайте тих, кому можете довіритися! Звертайтеся по допомогу! Дорогу подужає той, хто йде. І нехай вас надихають позитивні приклади людей, які вийшли зі стін Центру соціально-психологічної допомоги з твердим бажанням та наміром змінити своє життя на краще!

Вікторія СИДОРОВА
Фото надано Центром соціально-психологічної допомоги

Інші новини:


Сніданок від шеф-кухаря у ліжко, або Як працюють чернігівські ресторани під час карантину

Уже декілька тижнів у Чернігові зачинено ресторани. Більшість закладів повністю припинили роботу. Інші ж почали працювати у форматі нового режиму — тієї ж доставки та замовлень на винос.

2020-04-03 10:05