Ринок землі: не хаос, а цивілізованість

2019-11-26 12:29

«Ухвалення Верховною Радою законопроєкту про вільний ринок землі – наразі лише у першому читанні – вкрай наелектризувало політичну ситуацію в країні». 

«Прихильники скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення вважають, що це відновить справедливість власників земельних паїв, противники ж вважають, що це рішення стане катастрофою. У таборі противників опинилося і багато фермерів, які безпосередньо працюють на землі». 

«Після довгих дискусій та численних акцій протесту депутати Верховної Ради таки дали добро у першому читанні на продаж сільськогосподарських земель. Наразі ж ми залишаємося єдиною країною у Європі, де вже 18 років діє мораторій на продаж землі. Тож власники, які не можуть чи не хочуть обробляти свої паї, можуть хіба здавати їх в оренду – якщо є кому. Європейський суд таку заборону вже навіть назвав порушенням прав людини, однак українці на таку ідею реагують дуже по-різному».

«Одні певні: якщо землю можна буде продати, то власники зможуть заробляти більше на оренді, а господарства, які придбають паї, будуть краще про них дбати. Натомість інші кажуть: це знищить малі та середні підприємства, які ведуть діяльність на орендованих гектарах. А ще – дозволить іноземцям скупити весь український чорнозем».

Ось такими думками заповнені преса, радіо- та телепростір, Інтернет.

«ДП» також продовжує свою постійну тему ринку землі.

Валерій Куліч, депутат обласної ради:

– На цьому історичному етапі розвитку України, вважаю, вводити ринок землі недоцільно. Сприятливі умови були наприкінці 90-х років минулого століття, коли тільки почалося розпаювання землі. Але той етап країна пропустила.  Нині ж треба створювати відповідні економічні умови, аби український аграрій був готовим до ринку. Але не бігти, даруйте, попереду паровоза. Поясню, чому.

По-перше, сьогодні, за оцінкою фахівців, у разі введення в Україні ринку землі, її гектар коштуватиме від тисячі до 2 тисяч доларів – у залежності від того, пісок це чи чорнозем. Така попередня інформація. Так само фахівці говорять, що наразі українська земля дуже недооцінена. Повністю із цим погоджуюся. Бо в тій же Європі зовсім інша вартість – 5-10 тисяч євро за гектар.  Плюс – у них фермер на кожний гектар отримує щорічно в середньому 500 євро дотації. А у нас, фактично, – нуль. Тобто навіть нічого не робивши на землі, за 10 років європейський  фермер поверне свої кошти просто за рахунок держави. По-друге, якщо український громадянин захоче купити в будь-якій європейській країні хоча би гектар землі, то його просто ніхто не продасть. Із продажем землі іноземцям у нас узагалі незрозуміле питання. Президент, щоправда, оголосив, що готується  референдум, на якому українські громадяни вирішуватимуть, чи продавати землю закордонним громадянам. Я ж наведу простий приклад. Скажімо, юридично буде заборонено іноземцям мати земельну власність у себе. Але проста ситуація: українська компанія, де власник землі українець, залучає в іноземця кошти під заставу для купівлі землі. З ним не розраховується. Застава буде в іноземця через 2-3 роки. У вигляді тої ж землі. І подібних оборудок можна провести дуже багато. Тому запитань тут більше, ніж здорового глузду. І фундаментально вони досить чутливі. 

Тому після прийняття закону про ринок землі в першому читанні треба проводити масштабні обговорення. І в жодному разі не можна вводити ринок землі, доки ми не розумітимемо кінцеву його модель та як це все функціонуватиме в державі! Треба абсолютно підготуватися, зрозуміти, що ми в підсумку отримаємо. Ще застереження, яке досить важливе: Україна за останні роки налагодила достатньо серйозне виробництво за обсягами зерна. Але це за рахунок того, що у нас великий розмір – десь 150 гектарів середня площа поля. І от – фермер матиме першочергове право викупу землі після торгів. Він дає 2000 доларів за гектар. А той, хто займається спекуляцією, запропонує 5 тисяч доларів…  Першочергове ж право виникає, коли можливості рівні. Далі – фермер, навіть придбавши землю і маючи відтак кредитну заборгованість, не зможе обробляти ці землі високотехнологічною технікою, бо на неї теж потрібні кошти. У підсумку це призведе до втрат врожаю та робочих місць.
Якщо ж говорити про кредити, то спочатку міністр економіки заявляв: фермерам даватимуть кошти під 13%, зараз кажуть – під 3-5%. А якщо треба 100 мільярдів доларів? Хто ж візьме таку суму навіть під 3 чи 5 відсотків? І як загалом це функціонуватиме? Тому, маючи такий багаж запитань, поспішати нам аж ніяк не можна.

Марк Ейвін, інвестор із Естонії:

– Найголовніше питання: коли ми говоримо про ринок землі, то мусимо розуміти, яка земля у продажу – та, що у приватній власності, чи та, що в державній, чи – в муніципальній. Адже землю в Естонії можуть продавати й купувати місцеве самоврядування, держава та приватні власники – фірми й фізичні особи. 

Якщо ми говоримо про землю, котра у приватній власності, то в Європі й цивілізованому світі будь-яке обмеження з боку держави чи інших органів на відчуження власності вважається порушенням прав людини. Це рівнозначно тому, коли у вас, наприклад, є річ, яку ви хочете продати й не можете. Бо це насамперед впливає на добробут людей. Тому приватною власністю розпоряджається тільки її власник, і будь-які обмеження прав людини розпоряджатися приватною власністю на законних засадах неприпустимі, коли немає заборони на відчуження, накладеної в законодавчому порядку судовими органами. Якщо ми говоримо про продаж державної землі, котра не реформована, то держава сама вирішує, який обсяг землі продати, як її продавати. І тут питання не стільки у продажі, скільки в регуляції: для чого земля продається, кому і як ведеться контроль за її цільовим використанням. Це найголовніше. Потрібно мати регуляційні механізми. Наразі – про продаж землі іноземцям: може іноземець купувати землю чи ні. В Естонії зроблено все просто. Так, іноземець має право купити землю, якщо він отримає дозвіл від місцевого самоврядування. Двоє домовилися, що земля продається. А самоврядування дає добро чи ні, оцінюючи іноземного інвестора, який купує землю. Так само самоврядування розпоряджається муніципальною землею, котра йому належить. Цей механізм працює, і питань немає. 

Аби купити землю, треба знати про цільове її використання потім, а це інвестиції.  Отож тільки-но відкриється ринок землі, розпочнеться інвестування. Але інвестиції не попливуть рікою. Бо важливо, де це право купівлі буде закріпленим. У якому реєстрі, хто його веде. Іпотечне кредитування під заставу землі дозволить залучити банківське фінансування в економіку й сільське господарство. А застава землі та збільшення її ліквідності повинні привести до зниження кредитних ставок.

Однозначно, для економіки ринок землі – це позитивно загалом. Хоча у приватних випадках, яких можуть бути тисячі, все треба розбирати індивідуально. Але загалом – це позитивний фактор, який дасть розвиток і приватному підприємництву, й економіці. 

В Естонії вільний обіг землі. Приватна земля вільно відчужується. Є одне обмеження. Якщо її хоче купити іноземний інвестор як фізична особа, це розглядається на засіданні органу місцевого самоврядування. Бо у нас роль повноважень місцевого самоврядування набагато вища, ніж державна. Коли ж на території громади є державна земля, все, що пов’язане з нею, узгоджується насамперед також із місцевим самоврядуванням. 

Для державної землі свої закони: як продається, чи на відкритих аукціонах, якою кількістю. І вона, держава, як власник розпоряджається своєю землею – від оренди до продажу. 

Сергій Чубовський, депутат обласної ради, директор ТОВ «Козацьке»:

– Закон про ринок землі, прийнятий у першому читанні, нині активно обговорюється у пресі, на телеканалах, у громадах, просто людьми. З цього приводу відомий на Чернігівщині аграрій, керівник ТОВ «Земля і воля», Герой України Леонід Яковишин написав звернення до президента. Ініціюватимемо і спільне звернення аграріїв-Героїв України до глави держави також. Аби президент і його команда дослухалися до людей, які працюють на землі, ходять по землі, живуть на землі. Які створюють робочі місця й добробут у селах.  Ми надіємося, що нас почують. Також братимемо участь в обговоренні закону про ринок землі у Верховній Раді, на парламентських слуханнях. Будемо свою думку доносити до людей.

Зазначу: ми не виступаємо категорично проти ринку землі. Він буде, безперечно. Але ми проти того механізму, який нам пропонують. Люди можуть продавати свої паї, коли є така потреба. Але нехай їх найперше куплять держава чи громада. І хай потім держава розпоряджається землею – займається чи то продажем, чи орендою. І в орендарів та власників, за відповідними угодами, вимагає створення робочих місць, дотримання сівозмін, соціального захисту людей, котрі працюватимуть у сільгосппідприємствах.  Адже сьогодні без фермера держава часом навіть дороги в зимовий час не може почистити. Коли ж викупить хтось землю, з нього нічого вже не станеш вимагати. А от у договорі оренди це можна буде прописати. Соціальні  питання, якими ми сьогодні опікуємося, мають залишитися. Тільки тоді житиме село.

А наразі й інше. 210 тисяч гектарів в одні руки… Та люди з грошима все скуплять. А той, хто на цій землі трудиться, вкладає в неї, працює для громади, залишиться ні з чим. І село буде соціально обділеним. 

Тому багато функцій треба виконати, перш ніж вводити ринок землі. Аби потім не махати шашкою, коли буде вже пізно. Обговорити все з людьми, винести на всенародний референдум. Нехай люди, які ходять по цій землі, живуть з цієї землі, яких годує ця земля, котрі мають право голосу, скажуть свою думку. 240 нардепів, попри велику повагу до них, не можуть вирішувати долю всієї України, позбавляти людей останнього, що у нас залишилося. Сьогодні Україна може нагодувати пів світу.  Ми можемо стати найзатребуванішими й найбагатшими на цій родючій землі. Тому ми, аграрії,  проти необдуманого продажу землі. Особливо – проти продажу іноземцям. Нехай землю викуповує держава.

Підготувала Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото з Інтернету

Інші новини:


«Край неба»

В обласному театрі ляльок імені Олександра Довженка з аншлагом відбулася чергова прем’єра юних акторів Творчої експериментальної майстерні.

2020-02-24 11:43