Анімаційні театралізовані екскурсії в Чернігові – ЩО ЦЕ?

2019-06-27 12:07

Чернігів – місто туристичне. Ця теза останні кілька років припинила бути лише словами, й до нашого обласного центру потяглися каравани туристичних автобусів.

Хай це й гіперболізовано, проте гостей об’єктивно стало значно більше. У нас можна просто погуляти містом, насолодитися його атмосферою у вихідні, можна замовити екскурсію, а можна відвідати й безкоштовні анімаційні театралізовані екскурсії. Хтось із чернігівців давно знає про них, хтось тільки чув про те, що у нас у місті є така цікава альтернатива простому туристичному дозвіллю. Вірогідно, знайдуться й ті, хто прочитає про це вперше. Проте беззаперечним лишається факт, що такий різновид туристичного дозвілля набув значної популярності..

Аби дізнатися детальніше й розповісти про те, що собою являють анімаційні театралізовані екскурсії Чернігова, автор цих рядків зустрівся з їх незмінним ведучим. Ним виявився доброзичливий молодий чоловік із незвичними для нашого краю ім’ям та прізвищем – Ервін Міден. Говорити про екскурсії й туристичні особливості краще у відповідних місцях. Тож зустрілися ми з Ервіном в історичному центрі Чернігова та, прогулюючись Валом, розпочали бесіду.

– Доброго дня, Ервіне! По-перше, розкажіть трохи про себе. Як ви стали екскурсоводом, чи давно цим займаєтеся?

– Доброго дня! Перша фраза про себе завжди така: я – німець по крові, українець по духу. Це, власне, пояснення, чому таке незвичне для нашого краю ім’я. 

Так склалося, що вже з п’яти років я почав проводити екскурсії, бо в дитинстві жив у Седневі просто біля старовинної дерев’яної Георгіївської церкви. І до неї вело два шляхи: один – той, що нині є офіційним під’їздом до пам’ятки (його до реставрації було важко знайти між дворами), інший – через наш город. Цією стежиною я і проводив туристів, що заблукали й питали дорогу. 

Моя мама – історик, тож удома було достатньо відповідної літератури. А я з дитинства почав цікавитися історією тієї ж Георгіївської церкви, далі – історією Седнева, Чернігова, Чернігівщини, історією України, всесвітньою історією. Також мені завжди подобалося спілкуватися з людьми. Тож усе так і складалося, що просто з дитинства я водив екскурсії. Один із центральних телеканалів, коли мені було п’ять років, так і підписав мене – «маленький екскурсовод». Тоді я і зрозумів – це моє. (Сміється). 

Потім, навчаючись у Чернігові у школі, організовував екскурсії для всіх охочих. Відповідно в одинадцять років мене вже добре знали як спеціаліста в цій справі. Доводилося взаємодіяти з чиновниками, іноземцями, митцями, різного роду людьми, що мали певні зв’язки та вплив. І хтось із них порадив мене одній із чернігівських туристичних фірм. Так в одинадцять років усе стало дуже серйозно. Хоча плати за свою працю до завершення школи я взагалі не брав. А офіційний сертифікат екскурсовода отримав одразу після школи, пройшовши відповідну підготовку.

– Тобто коли справа дійшла до анімаційних театралізованих екскурсій, у вас уже був великий досвід. Розкажіть, а як узагалі виникла ідея створити це?

– Тут усе просто: кілька років тому, одного чудового дня, телефонує мені одна народна депутатка й одразу каже: «Ервіне, ти будеш привидом… монаха. Робимо нічну екскурсію на зразок «Празького скелета»… (Усміхається). Відтак мені дали опис образу, який потрібно створити, домовилися, що екскурсія має бути містичною, а в іншому: як її проводити, на чому акцентувати – повний карт-бланш. У визначений час приїхав на місце, мені вручили балахон, гасовий ліхтар, із собою у мене ще були дзвіночки, щоби за допомогою звуків доповнити атмосферу. Коли мене вдягли, я взяв в обидві руки свій реквізит і попрямував до групи туристів, що очікувала в іншому місці. Ішов поміж дерев (бо який це привид ходить мощеними доріжками, замість того, аби пройти навпростець?) – і це стало моєю веселою помилкою. Справа в тім, що від мого тупотіння балахон спав мені на очі, а, як уже сказав, обидві руки у мене були зайняті реквізитом, тож усе, що я бачив, – свої ноги та кілька сантиметрів навколо них. Тож поки йшов, думки були більше не про екскурсію, а про те, як лишитися неушкодженим. Отак, побоюючись пройти крізь дерево, наче справжній привид, я й дістався до групи слухачів. І тут збагнув: якщо зараз у такому вигляді спробую робити щось містичне, себто «лякати» людей, то це явно не пройде й екскурсія на цьому завершиться. Тож вирішив пожартувати і представився першим ім’ям, що спало на думку, – Онуфрій, та промовив дивним голосом: «Шановні гості, сьогодні вам проводить екскурсію раб божий Онуфрячка» (нагадаю, що відігравався образ монаха. – Авт.) Після того образ прижився. 

– Однак це разовий момент. Як усе переросло у проєкт, що триває вже кілька років?

Згодом зі мною зв’язалася Олена Костирко – нині моя добра подруга. Тоді вона працювала в одному з туристичних бюро, була пов’язана з відділом туризму Чернігівської міської ради. Олена запропонувала провести велику нічну анімаційну екскурсію, як це роблять у Європі, на одне з міських свят. Ми зібралися на нараду: я відповідав за добір акторів, Олена – за костюми, загальну організацію. Відтак розробили першу структуру: що і як має відбуватися, хто де мусить стояти, що робити й казати. Все мало бути з гумором і цікаво, проте історично достовірно. Так, у нас упир із чернігівської легенди Дунін-Борковський замість чорної карети під’їжджав до історичного музею на чорному мерседесі. Машину шукали по знайомих та друзях акторів. Так часто робимо, коли немає простої можливості дістати потрібний реквізит. 

– Як чернігівці зустріли ваш проєкт? І загалом, яку інформацію ви подаєте?

– О-о-о! Перші такі екскурсії викликали справжній фурор, адже це було щось новеньке для нашого міста. Вони проводилися у вечірній час, а найбільше, напевно, людям сподобався саме формат. Адже «анімаційні» означає, що актори не просто відіграють свої ролі, а ще й активно взаємодіють із глядачем, втягують його у процес.

Перший час ми відігравали лише концепцію «Чернігів містичний» із екскурсоводом в образі монаха, таким чином ознайомлюючи туристів із легендами міста. Але з кожним роком поставала потреба презентувати щось нове. Також виявили, що не всім людям зручно ходити на екскурсії увечері. Як наслідок – ми перенесли їх на більш ранній час і розпочинаємо тепер зазвичай близько 17-ї години. Розширилися й теми. Тепер у нас в арсеналі ще є «Чернігів козацький», «Чернігів літературний», одна з останніх – «Чернігів революційний» (про події кінця ХІХ століття, ледь зачіпаючи початок ХХ). Ми ознайомлюємо екскурсантів більше з невідомим Черніговом, із подіями, що не набули широкого розголосу та є напівміфічними. Навіть якщо ми розповідаємо про визначні персоналії, відомі всім, то обов’язково мова заходить і про їхнє менш відоме оточення. Також характерною особливістю нашої подачі інформації є те, що вона заохочує глядача зацікавитися, звернутися до джерел і самому перевірити: що легенда, а що – історично достовірний факт.

Тобто ми більше робимо ставку не на саму історію, а на її популяризацію. Цьому сприяють ігрова форма та жартівливість подачі. Людина має замислитися, де ж правда, а де вигадка. 

– Тут виникає закономірне запитання: а хто ваш основний глядач та звідки він? І як люди дізнаються про екскурсії?

– Географія в цьому питанні дуже широка. По-перше, серед екскурсантів багато самих чернігівців: послухати про рідне місто завжди цікаво. Також багато киян, бувають гості з Вінниці (є навіть постійні – приїздили самі, потім привозили друзів), із південної частини України, із Заходу, практично вся Чернігівщина. Наприклад, із Новгорода-Сіверського приїздили великими групами, замовляли автобуси. Київська область також буває. З іноземних туристів більшість – із Білорусі, були гості і з Німеччини. 

Спочатку ми орієнтувалися переважно на дорослого глядача, однак із часом стало зрозуміло, що такі екскурсії дуже цікавлять і аудиторію молодшу, навіть дітей. Тож довелося дещо поміняти формат жартів відповідно до віку. Це спонукало мене втілити в Чернігові ще одну ідею (у світі цей досвід давно відомий) – екскурсії-квести, коли дітворі доводиться брати в них активну участь, виконувати завдання, шукати скарби тощо. За п’ять хвилин до такого заходу я пробігаю локацією, ховаю наперед заготовлені сувеніри. Далі у дітей є два варіанти, щоби здобути винагороду: або правильно відповісти на поставлене запитання, або знайти «відповідь» на місці. Не вдаватимуся в деталі, однак тут іще продумані певні правила, щоби кожна дитина під час екскурсії отримала приз. Після перших таких заходів торік наприкінці до мене почали звертатися педагоги з різних чернігівських шкіл із проханнями провести такі заходи і для їхніх класів.

Про те, як про нас дізнаються: зазвичай це рекомендації тих, хто вже побував на наших театралізованих екскурсіях – тоді люди шукають нас у мережі Facebook, наша сторінка так і називається – «Анімаційні театралізовані екскурсії в Чернігові». Також про нас бувають анонси на сайті міської ради. Відділ туризму, у принципі, рекламує нас. Є інформація й на інших порталах.

– Ми, здається, про це не згадували, та, наскільки пам’ятаю, відвідати анімаційну театралізовану екскурсію можна безкоштовно?

– Саме так. Від самого початку ми проводимо їх, не беручи плати з глядачів. У нас є певні витрати на організацію: це й оплата оренди костюмів, і невелика винагорода для учасників. Суми, здавалося би, невеликі, проте якщо додаються, то вже розумієш: загальна сума значна. Коли ми розпочали проєкт, Олена Костирко розробляла для нього грант, і ми отримали тоді кошти від британців. Потім був бюджет участі нашого міста. Це все допомагало проєктові лишатися безкоштовним для глядача. Хоч нині ми шукаємо додаткове фінансування. Проте й цьогоріч плату не братимемо – бо це одна з головних особливостей проєкту. Хіба що пізніше почнемо проводити екскурсії – думаю, наприкінці червня чи на початку липня.

– І наостанок, Ервіне. За кілька років якісь курйозні моменти, певно ж, були?

– О, звісно! У нас одне з головних правил – актори дізнаються, кого вони грають, буквально за півгодини до початку екскурсії. Хоча були спроби зарані розписати ролі, провести репетиції. Але – якось не пішло, тому ми повернулися до раптовості підходу – і він себе виправдовує. Бо у нас багато акторів (за весь час долучалося близько тридцяти людей), і всі вони зі своїм характером, зі своїм гумором. Відповідно, навіть я не знаю, що вони зроблять протягом виступу. Чи як це буде зроблено (головне – не виходити за межі). Одного разу я попросив актора, що грав упиря, під час екскурсії вдати, що він мене кусає. І що ви думаєте? Актор не просто вдав це, а впився мені в шию, коли я вів глядачів між локаціями. Це було трохи несподівано… (усміхається). Є у нас іще хороший актор, котрий грає розбійника Малея. Він може спробувати забрати гаманець чи телефон у глядачів. Звісно, одразу повертає, та це викликає море веселих емоцій у наших гостей. Загалом, було багато смішного, навіть несподіванки з боку туристів. Та це вже інші історії…

Спілкувався Дмитро ПАВЛЕНКО