Корюківський міський голова Ратан Ахмедов – про ринок землі та бюджети громад наступного року

2019-11-22 10:16

– Ратане Ратановичу, закон про ринок землі вже прийнято в першому читанні. При цьому немало сільгоспвиробників, і не тільки, проти багатьох його пунктів. Хоча мають певну надію на вдосконалення цього закону у вигляді поправок.

– Треба бути чесними. Ринок землі сьогодні вже є. І легальний у тому числі. Наприклад, це землі господарського призначення, виділені під особисте селянське господарство, так звані 2 гектари – їх можна придбати легально. Те саме стосується й 49 років оренди землі. Наприклад, у компанії сконцентровані договори оренди на 50 років, потім ця компанія продається. Це, фактично, і продаж землі. Ще один механізм: обмін, коли сотку обмінюють, приміром, на тригектарний пай. Іще – успадкування: заповітом паї переписуються на конкретну людину після смерті пайовика.

Що стосується закону, то він, по суті, формалізує цей ринок і відкриває можливість продажу в першу чергу паїв. 

Чому така реакція спротиву в аграріїв? Вони вкладають у цю землю ресурси, і це нормально, коли є обережність, що на готову землю зайде великий капітал, із яким важко змагатися. Є ймовірність, що розпочнеться юридична війна за право користування землями і так звані «шахматки» та інше.

Зауважу: сьогодні є своєрідний баланс інтересів. Аграрій орендує землю – хай то кілька сотень гектарів чи компанія на тисячі гектарів. І для того, щоби мати лояльність пайовиків, вкладаються кошти в інфраструктуру. Створюються робочі місця, котрі часто цьому аграрному підприємству, особливо великому, не потрібні. Наприклад, я працював у досить крупній аграрній компанії. У нас були тваринницькі ферми, і млини з пилорамами, і багато іншого. Насправді, економічної доцільності в них не було, набагато вигідніше сіяти зернові, ніж годувати корів. Але ми створювали робочі місця, надавали людям послуги. І, відповідно, був баланс: ви – паї, а ми вам – так званий «соціальний», неприбутковий для нас бізнес. За дії нового закону ефективність уже власників землі, звісно, зросте, тому непрофільні напрями просто зникнуть.

У 90-х роках минулого століття, щоби обробляти 1 тисячу гектарів землі, потрібно було 10 комбайнів «Нива» й більше десяти тракторів та механізмів різного класу. Нині це робиться одним комбайном і кількома  тракторами. Тому додаткові робочі місця в селі під великим питанням.

– Тобто ринок – шкода для села? Чи ж можна обійтися без нього?

– Ринок повинен легалізуватись, і люди мають отримати повноцінне право розпоряджатися своєю власністю. Але сільські території – це не лише власники паїв. Тому, крім інтересів власників, також маємо врахувати інтереси сільських територій і чинних землекористувачів. У багатьох країнах, навіть сусідніх, землекористувачі мали право першочергового викупу землі. Фермери, які живуть і працюють у селі, мають преференції по відношенню до агрохолдингів, мають стимул від держави та від громад.

– Але фермери кажуть, що у них таких коштів немає. 

– По-перше, я сподіваюся, що бажаючих продати буде не так багато, як очікується. По-друге, ринок оренди існуватиме й надалі, а купівля землі розтягується на певний період. До другого читання потрібно врахувати, що аграріям треба років 5-10 на те, щоби сформувати прийнятний для бізнесу земельний банк. Поточні землекористувачі мають отримати й доступ до дешевих кредитних ресурсів, і можливість придбати в першу чергу землю, яку обробляють. Як і громади, міста. У нас, наприклад, є навколо Корюківки паї, котрі для суспільних потреб, розвитку міста в майбутньому необхідні. Це ті ж промислові зони, об’їзна дорога, зони перспективної забудови тощо.

Що стосується надходжень до бюджету, скажу, що місцевий аграрій платить набагато більше в місцевий бюджет, ніж «чужий» великий агрохолдинг. Кілька років тому в Корюківському районі на зміну агрохолдингу з кількома сотнями тисяч гектарів прийшов місцевий аграрій. Власник компанії живе в нашій громаді, його діти ходять до наших шкіл, його підприємство створило декілька сотень нових робочих місць. Надходження до бюджету в розрахунку на один гектар зросли в кілька разів. 
В Інтернеті бачив, що, мовляв, виробники 18 тисяч гривень не доплачують людям орендної плати за гектар. Звідки взяли ці цифри і хто їх рахував? Це відверта маніпуляція! Скажу, що 18 тисяч гривень прибутку з гектара – це успіх. Оскільки  кредитування у нас, по суті, немає, то з прибутку будуються елеватори, купується техніка, вкладаються інвестиції в інфраструктуру, дороги. Соціальна складова також закладена у прибутку. 

– А як продавати землю іноземцям? В Ізраїлі, наприклад, 90% земель належить державі. Чому б у нас державі не бути господаркою? За кордоном часто й свої громадяни не купують землю, бо податок на нерухомість і землю у власності дуже великі?

– Земля у нас є і в державній власності. Але я вважаю, що чим більше держава чимось розпоряджається, а це – чиновник, – тим більше негативу для ринку та виробників. Це й корупціогенні фактори, і бюрократія. Ідеальна держава – це чіткі правила та мінімум власності. Ринок повинен бути мобільним. Земля – не панацея. Якщо подивитися, які технології пішли, то вже штучне м’ясо виробляють. Тваринні білки у пробірці вирощують... Тепличне господарство, по суті, витісняє традиційне овочівництво. До того ж жодна успішна країна не є суто аграрною. Потужна і аграрна – це різні речі. Тож якщо велика компанія стане власником землі, люди там їй не будуть потрібні. І ми плавно рухатимемося до того, що в селі житиме менше 10% населення.

– Але ж на противагу децентралізація мала би стати розвитком громад.

– В ОТГ, тобто практично в усіх громад в Україні, наступного року – складна фінансова ситуація. Це найгірший рік у фінансовому плані з початку реформи. Маємо скорочення фінансування делегованих повноважень і разом із тим – збільшення навантаження на місцеві бюджети без компенсатора. За нашими розрахунками, в усіх громадах – 15-20% бюджету. 
Якщо врахувати, що у більшості громад 80% бюджету – це захищені статті (зарплата й енергоносії), то ми стаємо, власне, касою з виплат зарплати бюджетникам.

В уряді кажуть: вашим компенсатором буде земля – продавайте її, здавайте в оренду. І компенсуватимете втрати.

– А наступного року що продаватимете?

– У тому-то і справа, що земля – ресурс, який не збільшується й не відновлюється. Вичерпний ресурс. Тому на продажі землі громади і бюджети в розвитку не піднімуться. Можливо, на перший час вистачить залатати дірки. А стратегічно – ні. В Корюківській ОТГ майже 30 тисяч гектарів орної землі. Більшість – паї, що здаються в оренду агрокомпаніям. А є приклади, коли все село – одноосібники, власники 5-6 гектарів, де вирощують продукт на продаж. Наприклад, в Авдіївці Сосницького району люди землю не здають, а обробляють самі. Що ринок відкриває для них – доступ до фінансування, можливість розширити бізнес. Що це дає для бюджету села – там повноцінні школа та садочок, є стоматолог, багато торгівлі.

Риторика, що земля стане джерелом надходжень до бюджету, на мій погляд, хибна. Джерелом бюджетних надходжень є саме люди, які працюють на землі. Й чим більше таких людей, тим більше податків, а відповідно, більші можливості для розвитку громади.

– А як холдинги ставляться до землі… Можливо, це упереджена думка, що вони, вирощуючи соняшник чи кукурудзу, виснажують ґрунт до неможливості? Тож чи берегтимуть вони землю?

– Це більше вигадка. Наприклад, у США, Канаді є компанії, котрі десятиліттями вирощують монокультури. І в Україні такі є, і на Чернігівщині. Й урожайність збільшується. І земля не страждає. Агрономія – це наука. А в кукурудзи взагалі багато відходів залишається на полі. Тобто виходить органічне добриво. Тому це міф про виснаження.

– Тож – продавати чи не продавати?

– Ринок землі, повторюю, є. Отож у питанні ринку землі треба чесно йти до людей. Земля не належить народові, вона сьогодні належить окремим фізичним особам. Одним із них надано право вільно розпоряджатися, а іншим – ні. Також потрібно врахувати людей, котрі на цій землі працюють і живуть. Якщо говорити про мале фермерство, то маємо думати про їхні інтереси через збільшення дотацій, або податкові преференції. Закладених у бюджеті чотирьох мільярдів недостатньо, якщо порівнювати, наприклад, обсяги підтримки Польщі. Плюс – першочергове право на придбання землі. Як би там не було, орендарі вкладають кошти в землю: наприклад, розкорчувати гектар самосійки коштує 200-300 доларів. І тоді виробник лише через 3-5 років виходить на віддачу від землі. До того він інвестує, і ці інвестиції мають бути захищеними. Також потрібно бути чесним, що великі аграрні компанії – це плюс для економіки, це білі зарплати, інвестиції, але це мінус для конкретних сільських територій і для конкретних бюджетів сільських громад. 

– Як же в умовах куцого бюджету випливатиме громада?

– Вперше за свою каденцію ми не плануємо на наступний рік жодних значних капітальних видатків за рахунок бюджету громади. Залишаються перехідні проєкти і співфінансування державних субвенцій. Ми розуміємо, що державний бюджет перевантажений боргами, але це було завжди й завжди була золота середина. На жаль, наступного року Корюківська громада, і будь-яка інша, втрачають понад 12% бюджету. Дуже сподіваюся, що це не своєрідний стимул до продажу землі з метою латання дірок у бюджеті. Хочу також нагадати про зношені інженерні мережі. Якщо перестати їх хоча б утримувати, процеси будуть незворотні. Сподіваюся, що після завершення реформи децентралізації громади базового рівня стануть основою державного устрою. Хочу, щоби децентралізація не стала банальним укрупненням та способом реалізації непопулярних реформ руками місцевого самоврядування. Розвиток – це наша спільна відповідальність – від центральних органів влади до місцевого самоврядування. 

Інтерв’ю вела Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото надано Корюківською міськрадою

Інші новини:


Чернігівщина без жіночого футболу?

Чернігівська область залишилася без останнього представника в українському професійному жіночому футболі – 18 травня портал wfpl.com.ua повідомив, що «Єдність-ШВСМ» (Плиски) надіслала до Української асоціації футболу лист, в якому повідомляє про припинення участі в чемпіонаті України.

2020-06-03 09:51