Голод, який змінив країну

2019-11-22 09:10

У суботу, 23 листопада, наша країна згадуватиме одну з найстрашніших подій у своїй історії – відбудеться День пам’яті жертв Голодомору. Про страшні 1932-1933 роки (а тільки Чернігівщина за цей період втратила чверть мільйона людей) ми поговорили з кандидатом історичних наук, співробітником Українського інституту національної пам’яті Сергієм Горобцем. 

Геноцид

– Розкажіть, що таке Голодомор та чому це саме геноцид українців, а не просто загальнонаціональна політика Сталіна? 

– Мабуть, це найбільший злочин радянської влади проти українців. За більш-менш притомними розрахунками, це 4 мільйони жертв в Україні. Проста цифра для порівняння: жертвами Голодомору 1932-1933 років на Чернігівщині стали 260 тисяч людей: це стільки ж, скільки загинуло на фронті та в окупації. Тільки Голодомор – це рік, а Друга світова війна – 6 років. До того ж мова про державу, яка проводить індустріалізацію, будує заводи, де через 2 роки співатимуть: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек»…

Голодомор – це знищення людей голодом. Запитують, геноцид це чи ні. Звичайно – геноцид. Навіть найбільшим скептикам я кажу: «Добре, припустимо, що були неврожай, посуха. Мільйони людей голодують. Що робить влада? Під час голоду 1921-1923 років у газетах, у Чернігові зокрема, були спеціальні рубрики: там стільки померло, там надана така-то допомога. Весь світ знав, увесь світ допомагав. Беремо 1932-1933 роки – жодного повідомлення у ЗМІ. Якщо люди голодують, влада не допомагає, а лише забирає останнє, якщо люди вмирають, а керівники держави не звертають на це уваги, якщо втекти кудись у кращі місця не можна – то це геноцид».

– Під час Голодомору СРСР, як відомо, продовжував експортувати зерно. Чому для керівників радянської країни чужі громадяни були важливішими за власних?

– Вони експортували хліб не для громадян, а для валюти. У 20-ті роки  країна приходила до тями після шокової політики військового комунізму. Проголосили НЕП, до того ж помер Ленін, «нагорі» тривала боротьба за владу, і в цей час людям дихалося дещо вільніше. А далі все різко змінюється. Сталін починає боротьбу за світове панування з імперіалізмом: соціалізм має бути в усьому світі. Доводиться починати з нуля, будувати промисловість. Держава працює у три зміни щодня. Робітників треба годувати, Сталін не хоче цього робити цивілізовано й заганяє людей у колгоспи, де-факто перетворюючи селян на рабів. Того хліба, який вивезли в 1933 році, з головою вистачало для того, щоби прогодувати селян. Аби хтось хотів це робити… До того ж Сталін мислив глобальними категоріями: на кону доля планети, й кілька мільйонів померлих селян з майже 200-мільйонного населення СРСР для нього нічого не значили.

– Вважається, що Голодоморів було три. Перший із них – у 1921-1923 роках, тобто фактично відразу після завоювання Української Народної Республіки. Чи пов’язаний цей перший Голодомор з боротьбою українців за Незалежність?

– Швидше, це пов’язано з розрухою та політикою військового комунізму. Принаймні тоді влада хоч якось про це говорила і надавала допомогу. Звичайно, українці тоді постраждали доволі сильно, в тому числі й за спротив, який вони вчинили радянській владі. Наприклад, Махна заганяли в голодуючі райони, де його не могли прогодувати місцеві. Хоча порівняти голод 1921-1923 та 1932-1933 років неможливо.

Вбивство за кілька буряків

– Як Голодомор торкнувся Чернігівщини та як змінив її?

– Якщо казати про етнічний склад, то він значним чином не змінився – тут більше постраждали регіони Донбасу. З іншого боку – людей просто зламали об коліно. І до цього нищили інтелігенцію, людей, які чинили спротив або могли очолити протестний рух… Іще довго потім люди ховали сухарі, не могли повірити, що все буде гаразд. Іще така особливість: улітку 1933 року люди не знали, що все скінчилося, не могли в це повірити, тож у колгоспах до нового врожаю ставилися безвідповідально – він загнивав, пропадав: ніхто не вірив, що цей урожай не відберуть, і, відповідно, не зберігав його. Це було схоже на бенкет під час чуми. І голод справді продовжувався в 1934-му: в північно-східних регіонах Чернігівщини фіксують як масову смертність від голоду, так і випадки канібалізму. Оживати все почало тільки у другій половині 1934 року. Це можна прослідкувати навіть за спортивними змаганнями: у 1932-1933 роках спорту не було. Якісь колгоспні спартакіади –все це з’явиться лише наприкінці 1934-го, а чемпіонати області з футболу, шахів, інших видів спорту розпочнуть проводити ще пізніше. Хоча область, нагадаю, утворена в 1932 році…

– Ви вивчаєте Голодомор в архівах. Що найбільше вжахнуло в цих документах?

– Там багато страшних речей, які часто нагадують період нацистської окупації, бо саме його в СРСР змальовували як найбільше жахіття. Для того, щоби виконати норму хлібоздачі, чого тільки не робили: людей підвішували на гаках, обливали водою на морозі, припікали тіло свічками та сірниками, зачиняли в хаті й пускали в неї дим, знущалися над дітьми на очах у батьків… Усе це – щоб люди виказали, де сховали хліб (хоча не у всіх було що видавати). Мене вразила ситуація в Рижиках Чернігівського району – там навесні 1933 року, тільки-но посіяли, люди одразу почали викопувати картоплю, буряк. І 24 травня розлючені активісти провели облаву, намітили сімох одноосібників – молодих хлопців 20-24 років. Шість із яких були бідняками, але ж уникали вступу до колгоспу, що в тих умовах робило їх людьми «другого ґатунку». Під час самовільних обшуків лише у одного знайшли трохи картоплі, але затримали всіх. А потім оці горе-активісти просто забили затриманих залізними прутами на смерть: спершу п’ятьох, бо двоє встигли по дорозі втекти, а коли другого дня їх упіймали, то також не пощадили. На жаль, таких жахіть тоді було багато.

Недаремно населення масово здавало нацистам радянських активістів і комуністів, їх страчували німці, а в СРСР визнавали героями-мучениками. Але коли читаєш документи, виявляється, що ці «мученики» добряче забруднили руки під час Голодомору.

До того ж будь-який голод – це завжди канібалізм. Це типова історія: коли людина вмирає від голоду, вона втрачає людську подобу. Стандартна ситуація – людина десь щось підробила в сусідньому селі й була проблема – донести це до дому, бо в ярах, лісах, рівчаках перебували люди, які просто вмирали від голоду й готові були на все. Аби заволодіти шматком хліба, чимось їстівним, могли запросто вбити Це був жах, але треба пам’ятати, що це було наслідком державної політики СРСР.

– Чи були якісь повстання на Чернігівщині під час Голодомору?

– Повстання мали місце раніше, особливо в 1930-1931 роках – коли селян насильно зганяли в колгоспи, а люди опиралися перетворенню їх на рабів. Але будь-який спротив влада нещадно придушувала, в тому числі й за допомогою військових загонів. Заколотників та активістів безжально і масово страчували. Можемо згадати масштабне повстання 1931 року на Городнянщині Якима Рябченка, загін якого кілька місяців боровся з радянським режимом. А весь жах Голодомору в тому, що влада чинила цей неймовірний злочин уже коли спротив було придушено, коли нікому було боронитися. У 1932-1933 роках ми вже не бачимо ні загонів, ні організованого опору. Максимум – відмовлялися працювати, малювали карикатури на Сталіна та складали антирадянські вірші. Ну ще можна згадати поодинокі вбивства активістів, котрі найбільше допікали.

Чи робили би таке свої?..

– Всі знають про норми хліба у блокадному Ленінграді (500 грамів на день для працюючих, 300 – для дітей). Чи було щось подібне під час Голодомору?

– Так, за рахунок Голодомору влада вирішила ще кілька своїх питань, зокрема остаточно загнала всіх до колгоспів: до 1932 року в них було від 30 до 50 відсотків селян. Але під час Голодомору вижити можна було лише в колгоспі, адже там давали хоч якусь баланду (вода з буряком). Щоправда, її сьогоднішні в’язні не стали би їсти. Але – хоча би це. Решта ж залишалася навіть без цієї баланди, яка просто давала сили не впасти під час роботи.

– Якщо казати про персоналії: хто відповідав за Голодомор на Чернігівщині та чи були, скажімо так, «вершники Голодомору»?

– Коли читаєш тогочасні документи, там стільки різних посланців із міста було в кожному селі – немов нашестя саранчі… Причому їм жорстко наказували: не можна повертатися, поки не виконаєш план. Усі керівні посади – голів сільради, колгоспу чи парторганізації – могли займати приїжджі. Їх постійно тасували, змінювали. Але головна команда йшла «зверху». На місцях же у владі залишалися мерзотники, бо сама ситуація робила таку селекцію: люди адекватні, притомні, людяні не могли залишатися на керівних посадах. Приходили алкоголіки, ґвалтівники чи просто люди, не обтяжені совістю та співчуттям, які, звичайно, залишали й собі те, що відбирали в інших, і фактично виживали за рахунок смертей односельців. Серед подібних постатей запам’яталася така собі Наталія Макарівна Марусик – радянська «господарка» Хмільниці і Клочкова. Арештовувала кого хотіла, недолюблювала й переслідувала вчителів, привласнювала відібране у селян, у декого навіть стріляла у приміщенні сільради. Влада на все це заплющувала очі, але ж плани не виконувалися, от і викликали Марусик «на килим». А вона їм і каже: «Відносно брутального порушення революційної законності, то, наскільки я пам’ятаю, мені здається, що жодних порушень не було. Відносно п’янки, то я не скажу, що зовсім горілки не п’ю, я п’ю, як і всі комуністи». У матеріалах партколегії доповнення: п’є, як і всі комуністи, з якими жила, – і далі чотири прізвища. А далі про цю Марусик згадують у чернігівській газеті «Українське Полісся» в 1942 році: «Особливою ж жорстокістю уславилася комуністка Марусик – голова Клочківської сільради. Незважаючи на голод, вона з бригадою ходила по хатах і вимітала останню зернину, виводила з хліва корову – єдину підтримку вкрай виснажених людей. У результаті її жорстокості в одному тільки Клочкові від голоду померло понад 200 осіб. А тим часом у хаті цієї Марусик щоночі влаштовувалися бенкети з музикою, співами й танцями».

Коли в селі Петрушині, в розпал Голодомору, молотили хліб, цим займалася спеціальна бригада, в яку набирали молодих дівчат. Так от, молотили, як правило, вночі. Й у документах написано: «Час від часу робота зупинялася й починалися «качання» в соломі». Писали це не тому, що аморальна поведінка та з дівчатами розважалися, а лише тому, що батьки припиняли відпускати дівчат на роботу і плани не виконувалися. Виконували би план – з дівчатами можна було би займатися чим завгодно і скільки хочеш.

Голодомор – це найбільш важкий період історії. І через жертви, й через те, як було влаштоване тогочасне життя.

– Чому про Голодомор важливо пам’ятати зараз, у 2019 році?

– Бо зараз знову постає питання Незалежності. Триває війна з Росією, й багато хто каже: «Краще мир будь-якою ціною, головне, щоби спокійно жилося». Не можна здаватися, треба відстоювати свою країну. У 1919 році відбулася окупація України радянською Росією. Україна того часу теж боролася за державність, Незалежність, але не змогла її відстояти. В тому числі тому, що народ не до кінця підтримав своїх захисників, багато хто повірив більшовицьким гаслам. Потім це призвело до мільйонів жертв під час Голодомору, адже українська влада не допустила би колективізації та масової загибелі селян. Тому головний висновок: треба боротися за свою свободу, Незалежність, за те, щоби свою долю ми вирішували самі.

Розмовляв Сергій КАРАСЬ
Фото з Інтернету та особистого архіву Сергія Горобця (на світлині «а бейбі аве фа»: Документ про вбивство в Рижиках)

Інші новини:


Майбутнє – за співпрацею. Розвиток – за інвестиціями

На Новгород-Сіверщині з робочим візитом побувала Латвійська делегація. Мета – налагодження культурних та економічних зв’язків, започаткування й розвиток спільних проєктів.

2020-09-22 09:15