Одна родина – два музеї. Сергій Коноваленко з Добрянки збирає речі старообрядців і колецію ляльок

2019-11-19 09:19

Про життєвий та професійний шлях жителя смт Добрянки, що на Чернігівщині, Сергія Коноваленка варто написати окрему статтю. Адже він – відомий на всю Чернігівщину кухар, почесний член Асоціації кухарів України, брав участь у міжнародних кулінарних конкурсах, де представляв нашу державу, понад 20 років працював завідувачем їдальні держлісгоспу в Добрянці. Готував і для зірок, і для міністрів. Відомий кухар пише вірші, видає книги, є членом творчих об’єднань літераторів. У житті нашого героя є ще кілька захоплень. Саме про них і піде мова.

Завдяки Сергієві Коноваленку до Добрянки почали їхати туристи з Києва, Чернігова, інших регіонів України та Білорусі, були навіть німці й поляки. Що ж їх приваблює? Власними зусиллями та коштами пан Сергій створив тут два музеї. Перший присвячений культурі й побуту старообрядців, другий вміщує тисячі дитячих іграшок, різноманітних ляльок і новорічні прикраси. Коли старовинні речі й меблі перестали вміщуватися в оселі, господар придбав для «старообрядницької колекції» окремий дерев’яний будинок.

«Старий непотріб» у приватній колекції

– Колекціонуванням я захопився ще в юності, щоправда, то були елітні алкогольні напої та цигарки, – розповідає Сергій Коноваленко. – З часом почав цікавитися раритетними речами, книгами, вишитими рушниками. Моя колекція поповнювалося, назбиралося багато речей, пов’язаних зі старовірами. Це елементи одягу, посуд, самовари, картини, культові речі. Деякі з них датовані XVII і XVIIІ століттями, але більшість – ХІХ століття. Особливе місце в колекції посідає кузнєцовська порцеляна – всі предмети оригінальні. Відрізнити їх дуже просто завдяки спеціальним клеймам.

Варто пояснити читачам, що старообрядництво, або старовірство, – релігійний рух, що виник у середині XVII ст. у відповідь на церковні реформи російського патріарха Никона. Намагаючись утекти від переслідувань із боку влади та офіційної церкви, старовіри оселилися на Лівобережній Україні. Особливо багато їх було в Добрянці. До речі, тут і досі діє старообрядницька церква. «Я не старообрядець, хоча ходжу в цю церкву, дружу зі священником», – розповідає Сергій Коноваленко. За його словами, «Музею старообрядництва» в Добрянці офіційно десь 2 роки, неофіційно – років 5. Старовинні речі власник музею шукає в антикварних магазинах, на блошиних ринках. Один із сервізів, каже, йому допоміг знайти експрезидент Віктор Ющенко.

– За самовари хочу окремо подякувати друзям із металобази в Чернігові, які знають про мене й залишають деякі речі, що люди здають, – продовжує розповідь пан Сергій. – Ми все чистимо. Назбирали десь із десяток чи навіть більше самоварів, але тут не всі виставлені. Деякі речі нам дарують місцеві жителі, напевно, хочуть таким чином залишити пам’ять про своїх близьких. В експозиції чимало світлин і навіть старовинні сімейні фотоальбоми. Деяким фото понад 100-150 років. Зі світлин на нас дивляться жителі нашого селища. Інколи навіть кажу людині: «Це цінна річ, її можна продати». А вона мені: «Хочу подарувати».

Серед книжок, які можна потримати в руках і погортати, нашу увагу привертає рукописне видання з дивними закарлюками. Виявляється, це ноти початку ХІХ століття! Старообрядці практикували «спів по крюках» – у них була своя нотна грамота. Поруч бачимо «лиственку» – у старовірів вона виконує функцію чоток. Бачимо також різноманітні оклади для ікон роботи місцевих майстрів. Є патефон у робочому стані. Можна увімкнути й послухати музику з минулого! На підлозі в одному з кутків лежить килимок розміром як маленька подушка – господар попереджає, що ставати ногами туди можна – це місце для молитви.

Аби більш професійно розбиратися в цій темі, розповідати відві­дувачам про свою колекцію, Сергій Коноваленко закінчив факультет історії та права Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя. Продовжувачем справи батька, напевно, стане його старший син Богдан, котрий навчається в магістратурі в Чернігові. Він обрав собі за спеціалізацію «оцінку історичних цінностей». А от молодший син Антон буде ветеринаром. Адже у родини є ще одне велике захоплення – німецькі вівчарки. Спочатку завели собаку для себе, а потім так захопилися, що це переросло в серйозну справу – розплідник німецької вівчарки. Нині продають щенят навіть за кордон. З однією з маленьких красунь пан Сергій позує на фото для нашого видання.

Музей ляльки – це мандрівка в дитинство

Ще одна дивовижна колекція, що справляє враження на кожного, хто її побачить, – колекція ляльок, дитячих іграшок та новорічних прикрас. Адже це справжня подорож у дитинство, що піднімає на поверхню купу спогадів – і радісних, і щемливих. Окремого приміщення для колекції поки що нема, ляльки займають частину житлового будинку, тому на полицях, під стелею та просто на підлозі, по кутках розміщені дуже-дуже щільно. Треба бути обережним, аби не зачепити якусь фігурку! Дивує також, що цим захоплюється чоловік.

– Кілька років тому я займався торгівлею, закуповував різні сувеніри, іграшки, і пара ляльок залишилася непроданою, – розповів Сергій Коноваленко. – Забрав цих дівчат додому, думав, може, комусь подаруємо. Потім гарну порцелянову ляльку нам подарували друзі. Ще одну пару в українському вбранні я примітив у магазині у Скадовську, але не купив, адже ми їхали на відпочинок. Сини це побачили й подарували мені тих ляльок. Я почав цікавитися цією темою. Нині в моїй колекції є як раритетні ляльки зі столітньою історією, так і сучасні. Внесу ясність: це задоволення не з дешевих. Кілька ляльок можуть коштувати як б/в іномарка. Однак мені неприємно, коли люди запитують про вартість цієї колекції. Для мене вона безцінна! 

Господар каже, що це захоплення для нього вже як наркотик: усюди, де буває, купує іграшки. Багато дарують друзі, знайомі підприємці, дещо – майстри, інші колекціонери. Особлива гордість Сергія Коноваленка – колекція порцелянових ляльок.

Минулого року представники Книги рекордів України були готові зафіксувати новий рекорд: колекція жителя Добрянки на той час нараховувала 1250 порцелянових ляльок. Були надані відповідні папери, мали приїхати представники Книги рекордів, але треба було викласти кругленьку суму. «Ми вирішили ці гроші витратити на більш нагальні потреби, – говорить Сергій Коноваленко. – Гадаю, побити мій рекорд навряд чи комусь нині до снаги. Завдяки друзям маю вже понад 1560 порцелянових ляльок! Добра подруга-підприємниця з Городні подарувала мені 8 ящиків з ляльками. Вона закривала свою мережу магазинів, і непродані ляльки оселилися у мене». 

Тож загалом у цій колекції тисячі ляльок. А скільки дитячих іграшок, новорічних прикрас – узагалі важко порахувати навіть приблизно. Тисячі. Є в колекції господаря музичні ляльки й музичні скриньки. Є різноманітні матрьошки. Мою увагу привертають симпатичні клоуни, старі чарівниці й молоді відьмочки з різних куточків світу, ляльки в уніформі: кухарі, пожежні, медики, поліцейські тощо. Тут можна побачити повні колекції ляльок у національному вбранні тих республік, що входили колись до складу СРСР. Є також повна колекція «Народи світу» й повна колекція «Історичні костюми» (це продукція відомої фірми з Росії). Є ляльки-мотанки не лише з України, а і з Білорусі. Є модні й популярні реборни – ляльки, один в один схожі на немовлят. До речі, прекрасний майстер, що їх виготовляє, – колишній воїн АТО родом із Остра.

– Найцінніша лялька для мене та, яку подарували діти, – продовжує розповідь Сергій Коноваленко. – А взагалі я кожну ляльку пам’ятаю. Останній мій «трофей» – лялечка-бабуся, яку ми купили під час відпочинку в Домінікані. Власник крамниці поставив на цю ляльку ціну 75 доларів, але вона мені так сподобалася, що ходив до нього три дні підряд, просив продати дешевше і нарешті вторгував за 4 долари! А на додачу за долар – «маму Хуану». Продавець із усмішкою все повторював: «Це українська мафія!» Час від часу мені пропонують гроші за колекцію чи її окремі частини. Я не погоджуюся, тому що з кожною лялькою пов’язана певна історія. Їх було непросто діставати, купувати. Це частина мого життя.

У музеї ляльки в Добрянці я, напевно, вперше в житті побачила доволі великі за розміром «лялькові будинки», в яких є мініатюрні меблі, ванна, унітаз, дзеркала, посуд! Раніше бачила подібні лише в американських фільмах. «Це теж доволі дорога річ, – пояснює господар. – Перший такий будиночок я придбав колись у нас в Україні, але він був не повною мірою укомплектований. А другий мені подарували друзі». Ще одна частинка колекції, яка особисто у мене викликає щирий захват і теплі спогади, – новорічні прикраси ще радянського періоду, навіть довоєнного та дореволюційного (поч. ХХ ст.).

– Дід Мороз і Снігуронька – це іграшки моєї мами, – пояснює господар музею. – Збереглися також деякі кульки, сріблястий дощик – потримайте в руках, він важить більше, ніж сучасний, гірлянди на ялинку, причому в робочому стані. Коли я замовляв стеклярус – таке намисто, яким раніше прикрашали ялинки, то хлопці з сайту, коли дізналися, що я колекціоную, безоплатно поклали мені в посилку півсотні кульок. Найцінніше – знайти мініатюрні вироби.

Ходити й роздивлятися кожну річ, кожну лялечку, слухати оповідки господаря, здається, можна безкінечно. І в цей час ти нібито отримуєш потужний заряд позитивної енергії, адже згадуєш дитинство, різдвяні та новорічні традиції, батьків і дідусів-бабусь, з якими колись прикрашав ялинку. Особисто у мене було саме так. А чи спрацює у вашому випадку? Варто перевірити! 

Приватні музеї в Добрянці працюють щодня, але про відвідування треба завчасно домовлятися з господарем – Сергієм Коноваленком. Туристи й екскурсанти, за його словами, в теплу пору року навідуються щотижня. Наразі господар замислив розширити площі та створити ще один музей – історії Добрянки (поки що ці експонати розміщені в будинку старообрядництва). Для цього придбав старий будинок, але селищна рада хоче відібрати цю земельну ділянку. Купив іще одну хату – без будь-яких комунікацій, навів лад у дворі, у приміщенні, вивіз звідти кілька вантажівок сміття. І знову, за словами Сергія Коноваленка, замість допомоги – палки в колеса. «Я не прошу грошей, лише одного: будь ласка, не заважайте!» – підсумовує пан Сергій. 

Вікторія СИДОРОВА, Чернігів-Добрянка-Чернігів
Фото ДП

Інші новини:


30 травня – свято поліграфістів!

Найближчої суботи, 30 травня, Україна у 21-й раз відзначить День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження.

2020-05-30 07:29