«Прощена неділя»: війна на сході на сцені Молодіжного

2019-11-19 08:17

У Чернігівському молодіжному театрі знову прем’єра – вистава за книгою Лілії Бондаревич-Черненко «Прощена неділя». 

У фойє театру грається з іграшками трирічний білявий хлопчик Святомир, усі співробітники ним опікуються, бо мама на репетиції, вона ставить виставу. Мама – молода режисерка Олена Гапєєва, котра вчилася режисурі спочатку в Харкові в Державній академії культури (курс Володимира Гориславця), потім у Москві в Магістратурі Центру Мейєрхольда і Школи-студії МХАТ, закінчила Школу сценаристів і журналістів телеканалу СТБ. Працювала режисером та актрисою в Харківському авторському театрі «Котелок» при Харківському будинку актора. Напередодні прем’єри ми поспілкувалися з Оленою.

– Пані Олено, цікаво, як ви опинилися в Чернігові й саме в Молодіжному театрі?

– Я багато чула про Молодіжний театр від свого викладача Володимира Гориславця. І так сталося, що чоловіка (він військовий) відкомандирували до Десни, що під Черніговом, а я якраз шукала підробіток. Зателефонувала до театру, мене запросили. Все гарно склалося, тим більше, що тема війни на Донбасі мені дуже близька, оскільки мій чоловік – військовий і зараз саме там він перебуває…

Тому ця постановка для мене не тільки робота, але й певна місія. Нашим завданням стало дослідження того, як саме почалася ця війна і затяглася в міцний вузол. Ми намагалися скласти для себе пазл із фактів – як розвивалися події і що призвело до болючої рани на тілі України. В основі вистави живі голоси учасників подій на Майдані та війні, зібрані у книзі Лілії Бондаревич-Черненко. Вони лягли в основу сценічної версії вистави. Спектакль породжує запитання, адже саме правильно зартикульоване запитання веде до пошуку відповіді.

– Скажіть, Олено, як вам працювалося з нашими акторами? До речі, хто задіяний у виставі?

– Чудово працювалося, бо склалася гарна команда, всі підтримують одне одного. Дуже допомагає мені Роман Покровський, котрий у нашій виставі виконує роль своєрідного провідника. Він  пояснює певні історичні факти, які призвели до того, що зараз ми з вами маємо на сході країни. Також у виставі беруть участь Дмитро Грищенко, Валентин Макар, Микола Пономаренко, Борис Седякін, Мирослава Витриховська та Інна Атрощенко. Всі вони – пречудові артисти, і сподіваюся, що вистава стане подією.

Алла ПУШКІНА
Фото Зоряни ВИЧКАНЬ

Українська й білоруська письменниця Лілія Черненко-Бондаревич із Прилук – добре знана не тільки в літературних колах, і не тільки в її рідних Україні та Білорусі. Вона з тих письменниць, яких люблять, читають і захоплюються. 17 книжок, котрі вийшли з-під пера пані Лілії, – це цікаві подорожі в різні долі, світи, країни, душі…

А «Прощена неділя» – книга про війну на сході нашої України – також занурення в долі, душі, час і простір, які залишаться завжди з нами… 

На початку Майдану та війни, до речі, існувала думка, що писати про це потрібно потім, коли все завершиться й уляжеться у свідомості правильно. Але – по-перше, закінчення чекаємо вже понад 5 років… А по-друге, Лілія спростувала думку про передчасність таких книг на початку розвитку трагічних подій…

– Ліліє, як почалася ця книга?

– Тоді ніщо й не віщувало про її написання. Я лікувалася в санаторії Конча-Заспа. Це – 2014 рік. І там були  на реабілітації поранені прикордонники, які прийняли перший  бій, а потім для них розпочався справжній фронт… Ми спілкувалися, вони розповідали мені свої історії на війні, своє бачення ситуації в країні…  Наступного року я поїхала до санаторію знову. Там були вже просякнуті війною бійці. Поранені, контужені, інваліди… Практично всі – добробатівці, добровольці тобто.  З Правого сектору, Азову… Дехто й досі не має документів, що воював в АТО. І все ж я й тоді ще не думала, що з тих розповідей вийде книга. Гадала, що її має писати людина, котра все те бачила на власні очі… Матеріалу більшало. Я думала про білоруську письменницю, нобелівську лауреатку  Світлану Алексієвич, котру вважаю своєю вчителькою: її «Цинкові хлопчики», «Чорнобильська молитва» і «У війни не жіноче обличчя» – все це монологи. Композиційно і жанрово. І я наважилася…

– Лілю, монологи з книги – абсолютно відверті?

– Вони були відвертішими, коли люди просто спілкувалися. А коли дізнавалися про книгу, то деякі моменти я просто відчувала. Скажу, що всі мої герої скромні. І вони з різних місць: Дрогобича, Києва, Чернігова, Івано-Франківська. Звісно, з Прилук. І – це художньо-документальна проза. Прізвища всі відмовилися вказувати у книзі…

– Ти все це пропустила через себе…

–  Я починала і припиняла писати… Книга справді написана сльозами. Фактаж весь, як є. Дебальцевський та Іловайський котли. Інші населені пункти. Час і простір зливалися в одне. Але! Це не хроніка війни, а 40 монологів людей, різних за віком та професією. Є й жінки. Одна чекає чоловіка з фронту. В іншої –  пропав безвісти. У мами загинув син… Це поліфонічний хор голосів. Книга не про війну, а про любов. До України. Це почуття й думки людини на війні. І сни… І неймовірне… Уявляєш, що я думала, коли почула: все село молилося, група вояків, де був і односелець, вийшли нормально з оточення.

Це книга й про волонтерів. І про чернігівську скрипальку, котра закінчила  музучилище. Грала в АТО. Вийшла там заміж. І загинула разом із чоловіком...

– Це так, як і написано, – жіночий погляд на війну?

– Так «Прощена неділя» або «Жіночий погляд на війну». Я дуже вдячна всім, хто відкрив мені свою душу. Зазначу: всі мої герої – з першого року війни. А тепер це вже інша війна. У вояків є форма, озброєння. Навіть за контрактом воюють. Війна змінює людей. І знімає маски… А у книзі – пам’ять про перших, найсміливіших… Хто живий і хто загинув. Є і про Майдан. І я не претендую на всебічну глибину.  Бо це й мій погляд, і моя війна теж…

Хочу сказати, що дуже вдячна прилучанину Сергієві Цибенку. Він теж був в АТО. Консультував мене, поки я писала. Познайомив зі своїми побратимами. Нині очолює ГО «Право на захист». Об’єднує ветеранів АТО/ООС. До речі, мої герої не розповідали про нагороди. А на презентацію книги у Прилуцькій міській  в міській бібліотеці прийшло20 воїнів у формі. І з багатьма-багатьма нагородами. А я про ті відзнаки навіть не знала…

А потім була  презентація у Прилуцькій районній бібліотеці. Й у Чернігові, в музеї Коцюбинського. І коли туди прийшли воїни з  Національного корпусу та брали у мене автографи, у мене від зворушення подих перехоплювало.

– Ти побачиш свою книгу вже на прем’єрі. Не страшно?

– Я довіряю акторам, режисерці.  Адже вона – дружина воїна, він нині на передовій… Це бачення їхнє і моє. Нехай буде таке поєднання  думок, почуттів. Радітиму, коли глядачі ходитимуть на виставу. Коли люди відчують усе серцем.

Хочу ще згадати мецената Василя Івановича Малика, голову Прилуцької райради. Завдяки йому ця книга вийшла. Він мій учень. Допомагав видавати ранню мою книгу «Зона грає блюз». Відтак спочатку вийшло 500 примірників «Прощеної неділі» українською мовою. Тоді 300. Василь Іванович їздить на фронт, він волонтер. Тому й моя книга поїхала на передову. А там багато російськомовних чоловіків воює. Вирішили надрукувати й російський варіант «Прощеної неділі». Але я не могла спочатку не тільки перекладати, але й думати російською, хоча українською розмовляю гірше. А потім писала ніби нову книгу. 
Велика подяка і меценатам-підприємцям: Артему Рожку, Миколі Марусенку та Олександру Морозу.

Наостанок підкреслю. «Прощена неділя – це мій біль, біль усіх українців, це трагедія країни. І найстрашніше – що все досі продовжується.

Розмовляла Людмила ПАРХОМЕНКО

Інші новини:


Валерій Куліч: «Чернігівщина має створювати спеціальні території розвитку»

Україна нині переживає дуже напружений час. Попри військові дії на сході країни, ми маємо ще кілька проблем котрі потребують не просто швидких, а й дуже компетентних висновків, а, можливо, й правок. Це реформа децентралізації, котра, практично, добігла кінця

2020-08-07 14:46