Ренат Мочуляк: студент із Прем’єр-ліги

2019-11-15 10:48

Найближчої неділі, 17 листопада, відзначатиметься Міжнародний день студента. Напередодні цього свята ми поговорили з гравцем чернігівської «Десни» Ренатом Мочуляком. Про те, як до 21 року встигнути дебютувати у Прем’єр-лізі, пограти за юнацьку збірну країни та повернутися з «відрядження» до Греції. І, звісно, про навчання…

Однокласник Циганкова

– Ви народилися 1998 року в Одесі. Розкажіть про свою родину та про те, як і чому прийшли у футбол. 

– Я народився у спортивній сім’ї. Мама займалася гандболом, тато – колишній професійний футболіст, який грав на досить високому рівні. Двоюрідний брат Артур теж займався футболом. Тільки-но я почав ходити, бігати, мені одразу дали в ноги м’яч. Тому обирати не доводилося. З дитинства розумів, що гратиму у футбол.

– У 2012-му, в 14 років, ви переїхали до Києва, до школи столичного «Динамо». Наскільки складно в такому юному віці їхати з дому? 

– Це не стало проблемою. Я завжди був достатньо самостійним. Років із 10 сам ходив до школи, на тренування… Проблема була у плані футболу: школа «Динамо» – це зовсім інший рівень, на якому набагато важче. На щастя, тренер у мене повірив і через рік мене вже викликали до юнацької збірної України.

– У динамівській структурі ви провели 5 років. З ким удалося пограти? 

– Із тих, хто нині в «Динамо», ми вчилися в одному класі з Циганковим та Шапоренком. Шепелєв, Миколенко – з цими футболістами разом мешкали й навчалися в академії. Команда U-19 тренувалася разом з U-21, тому грали з Романом Яремчуком, Олександром Андрієвським…

Острів Крит

– У 2016 році ви перейшли до грецького «Платаніасу». Що це за клуб та чим футбол у Греції відрізняється від українського? 

– Це клуб з легендарного острова Крит. Греція – зовсім інша футбольна країна. Я перейшов туди після «Динамо», і якщо порівнювати з киянами, це невеличкий клуб, там не було таких умов. Усе дуже скромно, але те, що потрібно, було: кілька полів, тренажерна зала, зала для тактичних занять. На той момент «Платаніас» зайняв 6-те місце в чемпіонаті Греції, а це дуже високий рівень. У головній команді клубу мені не довелося зіграти, але вболівальники там шалено люблять футбол. Ідеш вулицею й бачиш: у всіх барах, кафе… будь-де дивляться футбол. Це мене вразило.

У першій команді грало багато бразильців, іспанців, Віталій Приндета, який нині грає за «Десну», тоді теж був у «Платаніасі». Спілкувалися ми переважно англійською. Спочатку було важкувато, але з часом я адаптувався та вже вільно розмовляв англійською, а наприкінці вивчив і всі футбольні терміни грецькою. Поїхав із Греції через проблеми, які почалися в команді: вона покинули дивізіон найсильніших, я був наймолодшим із легіонерів, тому шансів пробитися в основу виявилося небагато. 

Чернігівець

– У 2019 році ви перейшли в «Десну» з одеського «Чорноморця». Чому обрали Чернігів? 

– Мені зателефонували, запропонували приїхати на перегляд. Чесно кажучи, я не дуже знав «Десну» та її гравців. Зрозуміло, чув про історію 2017 року, коли «Десна» виграла «срібло» Першої ліги, але її не пустили до Прем’єр-ліги – про це було відомо всій країні. Але загалом про клуб та Чернігів фактично нічого не знав. Я просто хотів грати у футбол. 

– За майже рік у нашому місті чи встигли ви стати місцевим? І де любите гуляти? 

– Незважаючи на те, що я народився в Одесі, Чернігів мені дуже подобається: затишний, маленький, з гарними дорогами. Немає метушні, за 5-10 хвилин можеш доїхати куди треба. Люблю погуляти в центрі, посидіти в кафе, походити Валом. 

– В українській Прем’єр-лізі та в основному складі «Десни» ви дебютували в останньому матчі сезону 2018/19 проти одеського «Чорноморця» – вашого рідного клубу. Що відчували? 

– Якихось особливих почуттів до «Чорноморця» у мене не виникало: я хотів вийти й допомогти команді добитися позитивного результату. Проти кого, в якому місті і де я граю – було другорядним. 

– Ваш батько Олег Мочуляк у 1993-1994 роках грав за збірну України. Чи відчуваєте, що й від вас очікують не меншого та чи тисне це очікування? 

– Мабуть, у дитинстві у школі «Чорноморця» чи «Динамо» був невеличкий тиск: тато футболіст, і мені треба не впасти обличчям у багнюку. Але нині я виріс, став більш досвідченим та самостійним. Мені просто потрібно виконувати свою роботу і прагнути до найвищих цілей. 

Студент із власною позицією

– Як давно та на кого вчитеся? 

– Я навчаюся в Національному університеті фізичного виховання і спорту України в Києві на футбольного тренера. Наразі на магістратурі, п’ятий курс. Щоправда, я на заочному навчанні, адже надто часто ходити на заняття не виходить. У моїй групі Євгеній Смирний із «Колоса», Владислав Дубинчак та Артем Козак із «Карпат»…  Приїжджаю раз на півроку, складаю всі «хвости», сесію і їду. На щастя, в університеті йдуть назустріч. Попереду у мене дві останні сесії студентського життя… 

– Чому для спортсменів, у принципі, важливо мати вищу освіту? Та наскільки складно поєднувати професійний спорт і навчання? 

– Мені здається, це не так уже й важко. Головне – бажання. Нині людина не обов’язково має працювати за спеціальністю, але треба здобути вищу освіту, щоби мати більше шансів реалізуватися, щоби рідні тобою пишалися. До універу, знову ж таки, я приїжджаю раз на півроку, на пари щодня не ходжу. Тому, вважаю, мені не так складно, як студентам-очникам.

– На ваш погляд, не тільки студенти, а молодь узагалі має бути активною та небайдужою? 

– Звичайно. Вважаю, що кожна людина повинна мати свою позицію: не нав’язану, а ту, до якої дійшла самостійно. 

– «Десна» цього сезону займає поточне 3-тє місце й, напевно, дивує всіх. У чому секрет такого успіху та чи зможе «Десна» претендувати, скажімо, на потрапляння до Ліги Чемпіонів за підсумками цього сезону? 

– Наше завдання перед початком сезону було – зробити те, що не вийшло рік тому: потрапити до першої шістки й боротися за найвищі місця. Ми в команді не вважаємо, що поточний результат несподіваний. Ми до цього йшли, цілеспрямовано готувалися. Таємниця успіху – єдність. Навіть ті, хто не грає, один за одного. Ніхто не ображається, всі виконують свою роботу. В кожній грі ми маємо перемагати. Про потрапляння до Ліги Чемпіонів поки не чув. Просто намагаємося в кожному матчі вигравати. Ось і все.

– Поточного сезону ви поки що виступаєте за дубль – команду U-21. У свою чергу дублюючий склад виступає не надто вдало (під час нашої розмови команда займала 8-му сходинку з 11-ти команд. – Прим). Чи є шанс у «Десни» U-21 потрапити до першої шістки за підсумками першого етапу та чи є у вас шанси потрапити в основний склад деснянців?

– Стосовно U-21, ми в кожній грі намагаємося досягти позитивного результату, адже захищаємо гідність клубу, цю емблему, й зобов’язані в кожному матчі віддавати на полі всього себе. Думаю, маємо непогані шанси потрапити до першої шістки й у нас це вийде. Стосовно першої команди, то моя справа – тренуватися та виконувати свою роботу. Далі все залежить від рішення тренерів: якщо мені нададуть шанс, я зобов’язаний його використати. Не засмучуюся непотраплянням до основного складу, розумію, що «Десна» зараз упевнено виступає, тому я маю демонструвати свою кращу гру за  дубль та чекати на свій шанс. 

Інтерв’ю підготував Сергій КАРАСЬ
Фото з особистого архіву Рената Мочуляка

Інші новини:


Мена прикрашається

Місцевий художник Володимир Лавський розмальовує своєю творчістю рідне місто.

2020-09-25 12:14