Раніше на шпальтах «Деснянської правди» ми вже писали про ситуацію навколо одного з бюджетоутворюючих заводів Чернігівської області – спеціалізованого машинобудівного підприємства ТОВ «Пожмашина», розташованого в селищі Ладані неподалік Прилук. 

Основний напрям його діяльності – виготовлення пожежної та аварійно-рятувальної техніки. Цьогоріч держава закуповує на цьому підприємстві пожежну техніку на 600 мільйонів гривень, що дає роботу дев’ятистам співробітникам, наповнює місцевий бюджет податками й загалом стимулює розвиток виробництва в різних областях. Та наступного року завод можуть закрити – мова про те, що Верховна Рада та уряд можуть не внести до державного бюджету на 2020 рік статтю на закупівлю пожежної техніки.

З цього приводу минулого номера ми публікували невелике інтерв’ю із власником та акціонером компанії «Пожмашина» Олегом Авер’яновим. Цього ж разу вирішили дослідити тему детальніше, дізнатися про дії обласної влади для захисту інтересів Чернігівщини. Також ми поспілкувалися і з представниками керівництва заводу, й зі звичайними його працівниками. Спитали їхню думку з цього приводу та про подальші дії, якщо завод усе ж доведеться закривати.

Також ми ще раз звернулися в телефонному режимі до Олега Авер’янова за більш детальною інформацією про те, як відреагувало керівництво області на його звернення. Адже минулого тижня він мав розмову з Андрієм Прокопенком, новопризначеним головою Чернігівської обласної державної адміністрації, і зробив акценти на ситуації навколо державного замовлення для заводу «Пожмашина».

– Олеже В’ячеславовичу, розкажіть, про що говорили з очільником ОДА?

– Доброго дня! Так, я дзвонив Андрієві Прокопенку минулого тижня, після того як ми з ним розмовляли і він пообіцяв допомогти. Ще раз акцентував, що проблема нагальна та що йому слід негайно втручатися в цю ситуацію, виступити на підтримку Ладанської компанії «Пожмашина». Оскільки ситуація кричуща і проблема може стати реальною катастрофою наступного року.

– Які перспективи? Завод може зупинитися одразу чи ще якийсь час працюватиме?

– Якщо не буде замовлення від держави, завод зупиниться приблизно з березня. Нині у Верховній Раді проєкт бюджету на 2020 рік у другому читанні. До кінця листопада за нього мають проголосувати. А коли це станеться, то будь-що змінити вже буде неможливо. Відповідно, реагувати потрібно просто зараз. Я голові ОДА ще раз це пояснив.

– І якою була реакція? Якихось заходів уже вжито?

– Очільник області мені відповів, що надіслав два листи – до  МВС і до Мінфіну. У свою чергу я його попросив також відправити лист від обласної адміністрації до бюджетного комітету. Голова ОДА сказав, що подивиться, чи можна це робити за процедурою. Але тут варто підкреслити: якщо завод закриється, то це відбудеться не за процедурою! 

Взагалі, якось кволо відстоюються робочі місця та бюджето­утворююче підприємство області. Оскільки очільник ОДА наче й декларує свою допомогу в цій справі, та все, що зроблено, – це направлено два листи… Хіба цього достатньо? Якщо зупиниться завод  і підуть на вулицю 900 співробітників, то, мабуть, потрібно робити трохи більше, ніж два листи.

На думку Олега Авер’янова, керівник області в такій ситуації має їхати до Києва, до Адміністрації президента, до бюджетного комітету. Можливо, виступити на ньому. Оскільки якщо зараз не приймуть у бюджеті виділення коштів на протипожежну техніку, то це буде результат роботи вже нинішнього голови ОДА – мінус один завод у Чернігівській області.

– Якщо так ставитися до виконання своїх обов’язків, так підтримувати внутрішню обласну промисловість, то через 5 років не лишиться заводів, – додає Олег Авер’янов, – Голові ОДА слід як представнику виконавчої влади їхати до Києва, виступити на засіданні бюджетного комітету, зустрітися з міністром фінансів – він має на це повноваження. Навіть для того, щоби зустрітися  з прем’єр-міністром, вони є. Оце буде вже щось! Зустрітися в Адміністрації президента – пояснити цю проблему.

Також під час розмови наш співбесідник згадав і такий момент: коли Андрія Прокопенка представляли в Чернігові, він розповідав, що зробить пропозицію компанії «Фольксваген» відкрити у нас завод (начебто скасовано рішення відкривати завод у Туреччині, натомість розглядаються варіанти в Болгарії та Африці). Олег Авер’янов із цього приводу зазначив, що є реальна проблема – завод в області під загрозою закриття. То слід спочатку докласти зусиль і зробити так, щоби цього не сталося, а потім уже запрошувати тих, хто до нас і не збирався. І ще, на його думку, такі питання, як «Пожмашина», взагалі мають бути на щоденному контролі голови ОДА. 

В ході роботи над цією статтею ми також мали змогу поспілкуватися з директором з маркетингу та продажів ТОВ «Пожмашина» Ігорем Неживенком. Він розповів, що обсяг державного замовлення в обсязі валової виручки підприємства становить понад 70%. Тобто якщо брати за основу близько 900 млн грн загальних надходжень, близько 630 млн із них – це надходження від бюджетного замовлення. Звісно, ми поцікавилися, чому така велика частка саме від держави. 

– Справа в тому, що кінцевий споживач продукції нашого підприємства – це  саме бюджетні установи, – пояснює Ігор Неживенко, – Це пожежно-рятувальна техніка, яка перебуває у власності і фінансується за рахунок державного бюджету. Та й історично так склалося, що виробничі цикли у нас заточені тільки під виробництво пожежно-рятувальної техніки. Тобто всі цикли виробництва, починаючи від ливарного, закінчуючи механоскладальним, переважно розраховані саме на цю продукцію.

Не так давно, близько п’яти років тому, підприємство почало освоювати й інші напрями, які вони називають «техніка для сільського господарства». Це автопоїзди-самоскиди, зерновози тощо. Одначе це ж не основні напрями діяльності заводу «Пожмашина». Адже завдяки державним замовленням пожежної техніки останніх років завод зробив суттєвий крок уперед. І за рівнем виробництва, і за якістю, і за конструктивним рішенням, що, за словами Ігоря Неживенка, фактично наблизило завод до східноєвропейських виробників пожежно-рятувальної техніки – польських, угорських. Протягом останніх чотирьох років близько 200 мільйонів гривень було вкладено в модернізацію виробництва. Нині проводиться фактично переоснащення виробництва, створення виробничих ліній.

– Ігорю Васильовичу, до чого може призвести відсутність державного замовлення у заводу?

– До краху підприємства! Це повернення в те існування, що, фактично, було у нас до 2014 року. Тоді близько 60% становили експортні надходження. Тобто ми фактично виживали за рахунок поставок до Росії, Середньої Азії –  Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, а також – Азербайджану. Наразі повернутися на ці ринки для нас дуже складно.

– Можете виділити головні причини неможливості повернення на ринок Середньої Азії?

– По-перше, Росія нам повністю перекрила транзит такого типу вантажів через свою територію. Тобто у нас логістика вже не складається. Якщо це поставка в Узбекистан, Туркменістан, Казахстан, то ми повинні перевезти їх через два моря. Шлях такий: Чорне море, Грузія, Азербайджан, Каспійське море й тоді вже потрапляємо до Середньої Азії. А така доставка коштуватиме понад 10 тисяч доларів за одиницю, що значно підвищить ціну. Ми на цьому втрачаємо ті конкурентні переваги, які були у нас до 2014 року, – ціна стає неактуальною для споживача. По-друге, якщо ми працювали на ринку до 2014 року, поставляли їм продукцію, то вони знайшли за ці 5 років шляхи заміщення такої продукції.

– З огляду на ситуацію виникає питання: невже Україна забезпечена повною мірою такою спецтехнікою, що може на якийсь час відмовитися від поповнення парку?

– Звісно, ні! Щоби ви розуміли: ми ж відслідковуємо стан техніки у нас у державі. І парк ДСНСів зношений майже на 90% в Україні. Ми готові забезпечити потреби на 101%. Якщо брати зрозуміліші цифри, потреба в такій техніці сьогодні становить близько трьох тисяч одиниць автоцистерн пожежних (це дані ДСНС). Мається на увазі та техніка, яка відслужила вже понад 20 років. А є такі, що вже по 40 і 50. А якщо брати щорічно по 120 чи 100 автомобілів, то ви ж розумієте, на скільки років розтягнеться переоснащення. Якщо  в сусідній Білорусі після 1991 року триває вже друга хвиля переоснащення підрозділів МНС (ДСНС Білорусі). Тобто вони оновили парк і знову по новій це роблять, оскільки норма служби таких машин – 10-15 років. А ми в Україні за 4 роки (маються на увазі роки, відколи йдуть внутрішні суттєві  держзамовлення. – Авт.) навіть на 10% не оновили парк пожежних автомобілів.

– Чи зможе завод забезпечити такий обсяг виробництва?

– Наші потужності при відповідному підході дозволяють випускати по 1000 або навіть більше 1000автівок на рік. Питання у фінансуванні. Якщо воно буде відповідним, тоді можна це все поставити на потік і швидко оновити парк такої техніки в нашій державі. 

– Натомість замовлення від держави може взагалі не бути…

– Так, тому й кажу, що відсутність державного замовлення зараз – це катастрофа. Скорочення замовлення – це скорочення обсягу випуску, що у свою чергу обернеться фактично скороченням персоналу. Адже який сенс власнику утримувати збиткове підприємство? Зараз у мене в підпорядкуванні працюють у сервісній службі  професіонали. Чудові автослюсарі, прекрасні автоелектрики, котрі, якщо тут роботи не буде, змушені будуть шукати її деінде, виїжджати з Ладана, з області або навіть із країни. Вже як чутки пішли, хлопці потроху-потроху та починають дивитися на Захід.

Для того, аби скласти повну картину про настрої на заводі, ми вирішили поспілкуватися безпосередньо з його працівниками. Відшукали двох молодих фахівців, які мають на підприємстві репутацію професіоналів високого рівня. І попросили їх також прокоментувати ситуацію.

Олександр Коваленко, водій-випробувач:

– Раніше я працював у Києві, хоча мій дім і моя сім’я, дружина з дитиною, – тут. Тоді щотижня їздив зі столиці додому. А три роки тому повернувся до Ладана та пішов на завод, адже він нормально запрацював. Радий, що повернувся й можу більше часу проводити з сім’єю. У мене і дружина тут працює.  Я спочатку пішов слюсарем працювати, тоді водієм-випробувачем на це підприємство, а тоді вже до сервісної служби перейшов, коли вона відкрилася при заводі. 

Про цю ситуацію із замовленням від держави скажу так:  якщо не виділять гроші, навіть якщо підприємство не закриється, але зменшаться обсяги, то шукатиму, куди їхати – до Києва чи Польщі. Потрібно ж сім’ю годувати. Якщо завод закриють, то й дружина без роботи залишиться. А дитину ж і вчити, й годувати, й зодягати потрібно. Тому доведеться щось шукати. А поки завод працює нормально, працюємо й ми, отримуємо гідну заробітну плату. Живемо разом із сім’єю.

Ярослав Діденко, автоелектромонтер:

– Я 2012 року прийшов на завод працювати майстром, одразу по закінченні навчання в коледжі. Тоді планував заочно здобути вищу освіту й однозначно – їхати звідси. До столиці або ще кудись, у велике місто. Однак років 4-5 тому на заводі відбулися зміни. Це були суттєві зрушення після першого великого державного замовлення. І вони почалися не лише на підприємстві, а взагалі стали помітними й у самому Ладані. Тож я вирішив тут залишитися, оскільки кудись їхати не було сенсу. Проте якщо не буде такого роду замовлень, то не буде жодного сенсу лишатися. Напевно, поїду працювати за кордон, швидше за все – до Польщі.

Зрозуміло, професіонали без роботи не залишаться, тільки працювати, платити податки вони виїдуть за кордон і, можливо, вже ніколи не повернуться в Україну. Тож чи не має керівництво області й держави приділити куди більше уваги таким гострим проблемам? Особливо в той час, коли й без того в Україні останні десятиліття прогресує тенденція виїзду громадян на заробітки?

Загалом, співробітники заводу згодні з думкою Олега Авер’янова про те, як має діяти обласна влада та що має робити голова Чернігівської ОДА: їхати до Києва, виступити на бюджетному комітеті, зустрітися з міністром фінансів, зустрітися в Адміністрації президента й відстоювати інтереси заводу, що дає робочі місця в області. Коли він цього не робитиме, то в Київ можуть поїхати 900 працівників «Пожмашини» – пікетувати й відстоювати свої інтереси. І почати свої акції вони можуть під стінами Чернігівської обласної державної адміністрації, вже потім перемістившись до Києва.

Матеріал підготував Дмитро ПАВЛЕНКО
Фото надано Олегом Авер’яновим