Якщо з батьками складно...

2019-11-13 09:26

Напевно, одна з найскладніших тем – це «Батьки і діти».

Коли не складаються стосунки з батьками, ми дуже вразливі й це може відбитися на всьому нашому житті. 

Як знайти свій шлях, стати такими, якими ми хочемо?

Перше, з чого потрібно почати, – думка про себе, самооцінка. А вона формується в дитинстві. Як наші батьки будували стосунки, як ставилися до нас, що говорили, коли ми, наприклад, помилялися, або, навпаки, досягали успіхів, як ми почувалися тоді, як сприймали те, що відбувається. Саме ці реакції й породжують думки: «Я ніколи не буду такою...», «Я ставитимуся до своїх дітей по-іншому», «Я ніколи не каратиму свою дитину...»

Такі думки заважають нам зрозуміти себе, знайти свій шлях у житті, тому що наша свідомість пам’ятає всі образи, біль, претензії до батьків, що вони чогось не дали нам у дитинстві, не захистили, не забезпечили, не застерегли, та й самі прожили життя не таке, яке могли (на нашу думку). На жаль, багато людей з такою установкою дорослішають.

Важливо зрозуміти, що батьки відіграють дуже велику роль у нашому житті. І коли ми відсторонюємося від них («Я так не робитиму», «Вони жахливо поводяться»), то відсторонюємося від самих себе. В такому випадку ми, заперечуючи або засуджуючи те, що роблять наші батьки, позбавляємо себе тієї основи, на якій усе будується.

А тут найголовніше – повага до їхнього життя й долі. Інакше ми потрапляємо у глибокий внутрішній конфлікт – між своїм неприйняттям і безумовним прийняттям своїх батьків, тих людей, які дали нам життя й ресурси будувати його по-своєму, дали безмежні можливості для нашого зростання і розвитку. А цей конфлікт не дозволяє нам зрозуміти себе, хто ми та які ми.

Випадок із життя. Дівчинка в дитинстві часто засуджувала свою матір: доньці не подобалося, як мама поводиться по відношенню до своїх дітей і чоловіка. Донька постійно повторювала: «Я ніколи не буду такою, як мати». Подорослішавши, вона вийшла заміж. А через рік після заміжжя почула від чоловіка такі ж самі звинувачення на свою адресу – в тому, в чому колись вона звинувачувала свою матір. Чому це сталось? Адже вона хотіла бути іншою... Вона ж усе робила по-іншому...

Коли виникає якась претензія або образа, людина підсвідомо хоче довести, що вона буде іншою, вона буде хорошою дружиною/чоловіком, мамою/татом.

Для того, щоб усвідомити себе, необхідно перш за все зрозуміти і прийняти те, що батьки жили й живуть так, як можуть, як уміють. І ми не маємо права судити, правильно це чи ні, погано або добре.

У прийнятті рішень дитина завжди орієнтується на те, завдають їй болю батьки чи ні. І якщо дитині боляче, то вона вирішує ще в дитинстві, що батьки – погані й вона так робити не буде.

Але любов до батьків не можна відкинути, бо вона тотальна. Тому єдине, що ми можемо зробити, – це прийняти й не судити їх. А просто сказати: «Так, мамо (тату), у тебе своє життя. Я поважаю твій вибір».

І для того, щоби зрозуміти себе, почати жити своїм життям та нічого не доводити своїм батькам, потрібно перестати засуджувати, мстити або жаліти батьків, намагаючись переробити їхню долю.

Таким чином, приймаючи батьків такими, якими вони є, ми вчимося приймати самих себе. І якщо ми з повагою ставимося до батьків та їхніх помилок, тоді у нас усе виходить, так, як ми хочемо.

Практичний психолог
Єременко Кристина Олександрівна
Tel: (093) 309-33-43
Instagram: kristennn100
E-mail: sarzhankris@icloud.com; kristinasarjan@rambler.ru

Інші новини:


Валерій Куліч: «Чернігівщина має створювати спеціальні території розвитку»

Україна нині переживає дуже напружений час. Попри військові дії на сході країни, ми маємо ще кілька проблем котрі потребують не просто швидких, а й дуже компетентних висновків, а, можливо, й правок. Це реформа децентралізації, котра, практично, добігла кінця

2020-08-07 14:46