Церемонія нагородження орденом «Лицарський Хрест Добровольця»

2019-10-20 16:12

12 жовтня в Чернігівському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка відбувся благодійний патріотично-виховний захід з ушанування й нагородження добровольців Чернігівщини народною нагородою – орденом «Лицарський Хрест Добровольця». Церемонія організована ГО «Жіноча сотня самооборони Чернігівщини», а започаткована 2016 року волонтерками Ланою Корольовою та Оксаною Тунік-Фриз.

У повній залі зібралися люди, аби подякувати тим, хто за покликом серця першим пішов захищати країну, тим, завдяки кому над нашими головами мирне небо, ‒ добровольцям. Цього дня удостоєні народної нагороди 20 найгідніших синів чернігівської землі, серед яких двоє бійців, що не повернулися з фронту. Крім вручення нагород і вшанування добровольців захід має просвітницьку та виховну мету, адже жоден герой і подвиг не мають бути забутими! 

«Ми хочемо не тільки вшанувати добровольців від імені громади й народу України,  а й розказати людям про тих героїчних, найкращих, найгідніших людей, які взяли на себе відповідальність за державу», ‒ зазначила одна з організаторів, ведуча Оксана Тунік-Фриз.

Розпочали захід хвилиною мовчання на знак ушанування загиблих воїнів – тих, що кров’ю боронили своїх рідних і близьких… Першими в залі згадують імена бійців, які вже ніколи цього не почують, проте спомини про цих Народних Героїв – Добровольців мають закарбуватися в людській пам’яті назавжди. Серед них ‒ Леонід Москотін, один із героїчних учасників Революції гідності, який 11 липня 2015 року під час бойового чергування на позиції під селищем Опитним у районі Донецького аеропорту внаслідок обстрілу з гранатомета зазнав травм, несумісних із життям. Нагороджений медаллю «За жертовність та любов до України» (посмертно), орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), на його честь встановлено меморіальну дошку на будівлі Ніжинської ЗОШ №1.

«Мене весь час питають: «Чому він не всидів удома біля дружини та дітей і у свої 59 поїхав на війну?». Просто його треба було добре знати. Його дід по материнській лінії пройшов із Другої світової в чині майора, мав сотню нагород, а вже через два роки, в 47, почав мотати строк за український націоналізм.  Його інші предки теж були не абихто: воювали у складі УНР і у Симона Петлюри. Та, як кажуть, генетика ‒ велика наука. Було би дивно, щоб такий, як він, став іншим. Про те, як він жив та працював на Далекій Півночі за часів Радянського Союзу, треба писати окремо, то були би смішні та трагічні оповідки, але вперше жовто-блакитний прапор на півострові Чукотка замайорів завдяки моєму Леонідові. Потім – життя вже у вільній Україні з усіма негараздами та радощами... У 2013 році, а саме у грудні, він уже був на Майдані – і до кінця.  Для всіх, хто його знав, Леонід залишився в пам’яті як людина, що не була здатна на підлість. Це була людина, пам’ять про яку я нестиму до останнього дня», ‒ згадує дружина Ольга.

Олександр Уткін з початку російської агресії вступив до лав добровольчого батальйону «Донбас». 20 серпня 2014 року під час пекельних боїв під Іловайськом Олександр із побратимами вивозив поранених, у машині їх було дев’ятеро: 8 бійців батальйону «Донбас» і молодий солдат Збройних сил України. Вони не здогадалися, що кільце навколо міста вже замкнулося і два взводи російських десантників улаштували засідку. Коли машина з бійцями під’їхала, ворог відкрив шквальний вогонь зі стрілецької зброї та гранатометів. Саме в цьому нерівному бою від кулі снайпера і загинув Олександр. Він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), нагрудним знаком «Іловайськ-2014» (посмертно), відзнакою «За участь в антитерористичній операції» (посмертно). На честь Героя відкриті меморіальні дошки в селі Киселівці, містах Мені, Славутичі, Городні та Чернігові. Посмертно Олександрові Уткіну присвоєно звання почесного громадянина міст Мени та Славутича, він посмертно зарахований до лав Національної гвардії України.

«Усе своє життя Сашко намагався допомагати людям, був великодушним і щирим. Він був моєю гордістю. Його енергія і душевна сила немов зігрівали, поряд із ним завжди було спокійно. Сашко мене оберігав, мабуть, тому спочатку й не сказав, що пішов на війну. Лише згодом він розповів і про батальйон «Донбас», і про Національну гвардію, про те, що він – старший розвідник і його позивний «Колдун». Якось Сашка запитали: «Ти впевнений, що це твій шлях?», і він відповів: «Я не хочу, щоб різна сволота  топтала нашу землю». Заборонив йому дзвонити, а коли телефонував сам, то казав, що у нього все добре. Коли Сашко загинув, разом із ним обірвалася й частина мене, навіки залишивши сум душі. Але, кажуть, вічна та людина, яку пам’ятають, і я вірю, що мій любий братик навіки залишиться в наших серцях світлою пам’яттю, ‒ згадує про Олександра сестра Ірина. 

Щоби підтримати чернігівську церемонію та висловити свою вдячність і шану Героям, приїхали представники влади, волонтери, добровольці, громадські активісти з різних куточків України: Тернопільщини, Луганщини, Львівщини, Буковини, Київщини й Вінниці.

За традицією, під оплески і стоячи, всіх тих, кого нагороджено «Лицарським Хрестом Добровольця», згадали поіменно й заслухали доблесні історії життя Героїв під час коротких відеороликів. Не звиклі до уваги, скромно, але з трепетом і сльозами на очах піднімалися на сцену по свою нагороду сіверські бійці, які першими прийняли виклик ворога й пішли на фронт за власним бажанням. Не всі змогли приїхати, адже й нині захищають нашу територіальну цілісність від навали ворога, тому отримати нагороду мали честь батьки, рідні та побратими воїнів. Більшість добровольців сьогодні веде активне громадське життя, продовжує службу, займається волонтерською діяльністю та бере участь у патріотичному вихованні майбутніх поколінь. 
Приємно, що до такої трепетної й водночас болючої події долучилися почесні гості: український політик, правозахисник  Степан Хмара; письменник, політичний діяч Василь Шкляр, від якого кожен із нагороджених отримав новий роман «Характерник»; народний художник України Анатолій Гайдамака; народна артистка України Марина Гончаренко;  настоятель храму Святої великомучениці Катерини Православної Церкви України отець Роман.

Своїм співом вітав Героїв заслужений артист України, майданівець і доброволець Ян Птаха, а українськими танцями ‒ талановитий колектив «Слов’яни». Також на знак шани було представлено відеоролик про те, як розуміють «добровольство» старшокласники.

Закінчили захід спільним виконанням пісні «Родинне коло», що лунає на кожній церемонії нагородження «Лицарський Хрест Добровольця». Завіса традиційно опустилася, а ми сподіваємося, що абсурдна, болюча, гірка війна закінчиться нашою перемогою.

Аня ІЛЛЕНКО
Фото авторки

Інші новини:


«Край неба»

В обласному театрі ляльок імені Олександра Довженка з аншлагом відбулася чергова прем’єра юних акторів Творчої експериментальної майстерні.

2020-02-24 11:43