"Ми трималися, бо думали про людей і працювали для громади"

2022-07-20 08:34

Всі ми знаємо, як складно сьогодні живеться прикордонним громадам Чернігівщини. Зокрема, Новгород-Сіверській ТГ, де постійні обстріли, а ще – ракетні удари.

Про життя в окупації та непросте сьогодення – розмова з головою Новгород-Сіверської громади Людмилою Ткаченко, котра з початку війни була разом зі своїми жителями й нині налагоджує таке складне нібито мирне життя.

– Пані Людмило, як для вас почалося 24 лютого? Адже кордон поруч...

– 24 лютого розпочалося для мене о пів на п’яту ранку з телефонного дзвінка мого заступника. А далі почали дзвонити люди з прикордонних сіл нашої громади – Грем’яча, Михальчиної Слободи. Вони плакали, бо не знали, що робити. Адже тисячі одиниць російської техніки вже йшли повз села. Сприймати це було важко. І хоч у країні вже оголосили спочатку надзвичайний стан, а потім, перед самою війною – воєнний, все одно не вірилося... Новгород-Сіверський за п’ять кілометрів від траси. Але шум і гуркіт, коли йшли колони окупантів, стояв неймовірний. Звісно, було страшно. Бо та вся техніка йшла вбивати українців. Першими ми побачили й літаки-бомбардувальники...

– У Новгороді-Сіверському довго були окупанти?

– Вони спочатку заїжджали на околиці танками та БТРами. І це було тоді, коли йшли їхні колони. У місто окупанти не заходили. А в навколишніх селах  шастали. Вривалися в  будинки. Але, Богу дякувати, такого, як у Бородянці чи Бучі, у нас не було. Вони стояли кілька діб на очисних спорудах, розуміючи, що там їм безпечно, адже туди не стрілятимуть, бо місту буде непереливки. Це недалеко від мого дому, тому бачила їх практично зблизька. Також були й їхні блок-пости. Вони контролювали трасу. Тому спочатку ми не могли передати в Грем’яч та Михальчину Слободу ні ліки, ні хліб... Навіть "швидку допомогу", коли в селі дитині було погано, ці зайди не пропускали. Вигнали фельдшерів з машини й стріляли в них над головами. Забрали мобільні телефони, одного вдарили прикладом по голові... До села  "швидка" таки доїхала. Але коли медики повернулися, то їм самим треба було надавати допомогу... Потім наші хлопці-добровольці перевдягалися в білі халати й сідали за кермо  "швидкої" та їздили з медиками на виклики. Таким способом ми викручувалися й навіть доставляли хліб та продукти в села. А коли один підприємець їхав із Грем’яча до Новгорода-Сіверського за продуктами й медикаментами, то росіяни розстріляли його машину. Чоловік був пораненим. Наша "швидка" поїхала, аби доставити постраждалого до лікарні, то машину ледве пропустили до Грем’яча. Слава Богу, чоловіка вилікували... А нашу 60-річну старосту з Грем’яча Ганну Гавриліну окупанти вивезли й 19 днів протримали в курському СІЗО. Потім її повернули назад у дуже важкому стані. Обміном пані Ганни на російських військових займалася Віцепрем’єр міністр Ірина Верещук.

– Новгород-Сіверська громада велика?

– Місто й 85 населених пунктів. Це весь колишній Новгород-Сіверський район.

– У вас був мобільний звязок, інтернет, світло, газ?

– Коли зникав зв’язок, то ми швидко переходили на іншого оператора. А світло й газ не зникали, ми цим займалися щодня. Працівники комунальних служб були просто героями, бо працювали в неймовірно важких умовах. Електрики, газовики, комунальники, які опікувалися водою, каналізацією, завжди були на посту й підтримували життєдіяльність міста. Чимало магазинів були відчиненими. Пекарня 24 години на добу випікала хліб. Його ми також постачали з Шосткинської та Семенівської громад і потім розвозили в села своєї громади. Наші старости теж точно були героями, коли їхали за хлібом та з інших потреб до міста, коли привозили пальне та медикаменти з Полтавської області. Бо щоразу ризикували життям. Голови громад району поводилися гідно й дбали про свої громади, всіляко підтримуючи населення. Загалом, можна сказати, всі ми працювали 24/7. Спала я з телефоном. Як і всі, хто опікувався різними службами.

– Найбільшою бідою міста було ракетне попадання в гімназію імені Ушинського та школу №2?

– Після виведення військ окупантів обстріли у нас практично щодня. А ще до нас прилетіло чотири ракети. Три влучило в два навчальні заклади – державну гімназію імені Ушинського та ЗОШ №2. Було багато загиблих і важкопоранених військових. А загалом 200 сімей теж  постаждало від цих ракетних ударів. Є серйозно пошкоджені багатоквартирні та приватні будинки, де повиносило вікна й двері, попровалювалися дахи... Ми оперативно допомогли людям, чим могли. І фінансово, з бюджету, також надали техніку.

– Нині місто й громада працюють у штатному режимі. Підприємства також відновили роботу?

– ПАТ "Новгород-Сіверський сирзавод" працював і під час окупації. Тож купити сир та вершкове масло люди могли без проблем. Два наші підприємства – ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор" та ПП "Новгород-Сіверські аграрні інвестиції" теж усю окупацію працювали. І допомагали громаді й технікою, й паливом. Спільно з мешканцями міста, які добровільно погодилися на ризик, дуже багато людей перевезли з Чернігова до Новгорода-Сіверського, рятуючи їх від бомбардувань. За Березною, після переправи через річку, біженців чекали наші автобуси. На жаль, за весь час четверо людей загинуло в першу евакуацію, хоча всі чітко знали, куди кому йти і в який час де бути. Але вони відстали від групи. І їх окупанти просто розстріляли на полі – 20-річного хлопця, студента, однокласника мого сина, 17-річну дівчину з Мени, 13-річного хлопчину з Корюківки і жінку... Я розумію: якщо війна і воюють військові – це одне. Вони – Герої, і слава їхнім мужності й хоробрості. А якщо обстрілюють населені пункти, вбивають мирних людей – то це взагалі не по-людськи. Яка в тому логіка? Який сенс?.. Ось нещодавно загинули мирні жителі, діти від ракетних ударів у Вінниці, Дніпрі... Страшно та неймовірно шкода невинних людей...

– Пані Людмило, які нині найбільші проблеми вашої громади, окрім, зрозуміло, обстрілів територій?

– Від ракетних ударів у місті відбулася детонація землі. А ґрунти в Новгороді-Сіверському дуже м’які. Місцевість нерівна, багато пагорбів та низин. І почалися обвали, в тому числі й на центральних вулицях, і ця проблема набирає мастштабності. А відтак ще й практично всю зливову систему доведеться міняти...

Друге – після руйнування навчальних закладів нам потрібно замінити в уцілілих класах вікна, думати, як розмістити дітей. Приміщення потребують повної відбудови. Аби зберегти навчальний процес у школі №2, батьки згодилися, щоб уроки для всіх класів відбувалися в будівлі початкової школи, яка збереглася. Поки що іншого виходу немає. А в гімназії імені Ушинського, де для дітей був повний пансіон, тепер спальні кімнати переобладнуватимуть у навчальні.

Загалом же, зроблено багато. Маємо продукти, медикаменти, відновлено автобусне сполучення по селах і до Чернігова. Працює лікарня. Є готівка.

– Аграрії трудяться повноцінно? Поля засіяні?

– Так. Але засіяно 70% від колишніх площ. Адже на тому боці громади, де прильоти й обстріли, обробляти землю сьогодні неможливо. Та якби й виросло зерно, то його би могли просто спопелити. А ще ми боїмося, що можуть добратися до лісів та палитимуть їх.  У нас два лісгоспи. І ми маємо від них прибутки в громаду. Вони теж працювали в окупацію і теж дуже допомагали.

– Пані Людмило, ви така тендітна, інтелігентна, жіночна, до якої війна, здається, абсолютно не може бути дотичною. Але були відважною і сміливою.

– Сама не знаю, звідки й бралася та хоробрість... Але майже два місяці окупації  я взагалі, здається, нічого не боялася. Ми давали самі собі установку – треба сьогодні зробити це, і ні кроку назад від поставленого завдання. А все решта вже було неважливим. Треба було втриматися. А потім, через два місяці, з’явився якийсь страх... Мабуть, стреси далися взнаки. Отож сміливість та хоробрість – це добре. Але головне – відповідальність. Я розуміла, що без неї все зупиниться. Тому ми й трималися, бо думали про людей і працювали задля громади.

– Дякуємо за розмову. Гарних вам днів, спокійних і тихих ночей. А всім нам – переможного миру

Інші новини:


Красивий бізнес, який не здався, першим відкрився після активної фази бойових дій, навчає своїх та надихає жінок Чернігова

П’ять років тому відкрився відомий чернігівський магазин жіночого одягу, взуття та аксесуарів "KriStal" (проспект Перемоги, 119А). За цей час його вподобало багато чернігівок (і не тільки!). І ось воно, свято першого ювілею. На ньому побували давні й нові друзі, прихильниці магазину, бізнес-пані й панянки, котрі постійно приходять сюди за стильними речами, привітним та професійним обслуговуванням, консультаціями й обов’язково – за гарним настроєм.

2022-08-16 08:55