Григорій Ткаченко: "Ми переможемо. І відродимо і виробництво, і село, і нашу Україну"

2022-05-10 09:45

Григорій Ткаченко – керівник фермерського господарства "Напорівське" в селі Лукашівці Чернігівського району, депутат обласної ради. У нелегкі часи, коли почалися бойові дії на Чернігівщині, він показав себе справжнім патріотом України. Допомагав ЗСУ, людям і своєї громади, й Чернігова. Власне, таким Григорій Михайлович був завжди – щирим, людяним, готовим прийти на допомогу. І нині він переконаний – все налагодиться, Україна відродиться. Села будуть заможними, а люди – патріотами своєї землі.

– Григорію Михайловичу, 24 лютого стало для вас точкою відліку біди, як і для всіх жителів нашої країни. Але саме на Чернігівщині люди мали оговтатися швидко. Адже ми – північний кордон держави. І саме до нас уже цього дня зайшла ворожа армія...

– Саме так і було. Війна для мене почалася о 6-ій ранку. Син подзвонив, що область обстрілюють і вони їдуть із Чернігова до нас у Лукашівку. Звісно, всі ми сприйняли цю страшну новину із жахом. Але швидко оговталися. Через пару годин мені зателефонували з райдержадміністрації. Попрохали надати вантажівку для перевезення озброєння на передову для воїнів-захисників. Якраз приїхали на роботу наші працівники. І почали заправляти техніку та розвозити її по периметру підприємства, аби не стояла купою. А ми з водієм поїхали до Чернігова доставляти боєприпаси. О 15.00 звільнилися, повернулися в Лукашівку, а під вечір почули перші залпи.

На нашій території розташувалася Перша танкова бригада "Артдивізіон". Вони стояли між Лукашівкою та Анисовом і націлювали стволи в бік Десни, де вже були вороги. Я займався забезпеченням цього підрозділу – їжею, теплим одягом, ми надали станцію для підзарядки рацій і телефонів, сприяли з ремонтом техніки. Також допомагав блокпосту в Количівці, де стояла Нацгвардія.

Практично з початку військових дій господарські роботи на підприємстві ми не вели, окрім обслуговування ферми – працівники годували худобу та доїли корів. Через два дні зникло світло. Ми увімкнули генератор. Молоко роздавали мешканцям навколишніх сіл. Приїздили до нас із Пісок, Количівки, Іванівки, Ягідного... Молока доїли понад дві тонни. Населенню це було забагато. Тоді зв’язалися з Червоним Хрестом через депутатку Чернігівської міської ради Регіну Гусак. Вона організувала логістику. І працівники Червоного Хреста приїздили до нас, забирали молоко, картоплю й доставляли продукти до Чернігова. Відтак допомогу від нашого фермерського господарства "Напорівське" отримували лікарні, інші заклади, населення. А 8 березня після 18.00 наше ФГ було цілеспрямовано обстріляне російськими "Градами". Впало до 60 ракет. Дивом ми всі вціліли. Біля моєї дружини за 5 метрів розірвалася ракета. Але дружина встигла заскочити в господарське приміщення. Вбереглися й працівники ферми. Ми будували на совість, тому товсті стіни врятували від потужного обстрілу та осколків. Одна ракета потрапила в холодильне обладнання, інша пробила дах над доїльним залом та пошкодила доїльне устаткування.

Ніч була дуже страшною. Постійні обстріли нашого села не давали людям заснути. А на ранок ми вирішили доїти корів руками, хоча би тих, котрі нещодавно розтелилися. Люди вже їхали на роботу. Але почався новий обстріл, і ми повернули працівників додому. Бо не могли ризикувати людськими життями. Як з’ясувалося, тоді почався новий штурм села Лукашівки. Оборона села тривала три дні, до 9 березня, коли о 10.00 наші воїни були змушені відступити. Вони трималися мужньо й віддано. І були справжніми героями. Але сили виявилися нерівними. На превеликий жаль, серед наших оборонців є загиблі. Серед них мешканець Анисова Дмитро Малий. Його тіло ми знайшли пізніше... Також полягли брати Леонід та Роман Бутусіни. Це етнічні росіяни. Вони 2014 року переселилися на Прикарпаття, в Івано-Франківську область. На війну пішли добровольцями й захищали нашу Лукашівку. Ми заприязнилися з перших днів оборони. Спілкувалися. Я допомагав оборонцям харчуванням. У хлопців Бутусіних був мій номер телефону. І коли ворожа армія опинилася під Лукашівкою, один із братів зателефонував мені й сказав: "Григорію Михайловичу, їдьте, бо ми село не втримаємо..." На тому звязок обірвався... Це була наша остання розмова. Тоді ми з дружиною сіли в автівку і вирушили до своїх друзів, де перебували весь період окупації. Коли село звільнили, приїхав до Лукашівки батько братів-героїв Олег Бутусін, котрий теж воював. Всі три тижні окупації ми з ним спілкувалися. А потім у Лукашівці ми знайшли братів мертвими на Зеленій вулиці...

– Ваша родина врятувалася?

– Наших дітей та онуків на час окупації вже не було в Лукашівці. Молодший син і зять іще 24 лютого пішли в армію добровольцями та перебували на бойових позиціях у Чернігові. А ще один зять і старший син займалися евакуацією дружин та онуків, яких усіх шестеро. Скажу, що найменшій онучці, яку народила донька Олена, на той час було два з половиною тижні. А доньці молодшого сина Катрусі виповнилося 5 місяців. Богу дякувати, всі врятувалися.

31 березня, тільки-но окупація закінчилася, ми повернулися додому. Ми привезли продукти односельцям, люди нас зустріли з радістю.

Лукашівка дуже постраждала від загарбників. Є жертви й серед мирного населення. Загинуло дванадцятеро людей. Троє були розстріляними. На території нашого невеликого села нині стоять спаленими 32 одиниці ворожої техніки. Уявіть собі, скільки тут було ворогів. У селі 41 будинок зруйнований дощенту. Це майже третина осель. Не всі змогли пережити окупацію. Одна людина не витримала жахів і повісилася, в іншої розірвалося серце, коли йшла по воду. Такі трагічні смерті...

– Ваше господарство теж має великі втрати...

– За три тижні окупації у нас було вбито й зникло 150 голів великої рогатої худоби, а загалом їх було 300. На території ферми лежало 108 трупів тварин. Треба було захоронити всіх, але руки нічого спочатку не брали, тим більше, що подвір’я підприємства було замінованим. Як і наш будинок. На погребі була розтяжка. ДСНСники також знайшли розтяжки й у конторі підприємства. Зрозуміло, що все в кабінетах ФГ і в нашому будинку, і в господарстві було перевернуте догори дригом. Розстріляли й зерносушильний комплекс, на якому майорів український сино-жовтий прапор, куди цілилися окупанти. На приміщеннях підприємства знищено багато дахів, спалено велику кількість сільськогосподарської техніки. А та, що залишилася, виведена з ладу. Комп’ютери та оргтехніка теж пошкоджені.

Після такого назвати наших ворогів людьми неможливо. Це просто нелюди...

Нині ми почали потроху відновлюватися. Колектив ФГ зберігся. Загинула одна людина, а двоє на війні. Решта працюватиме далі. Хоча фінансовий стан підприємства буде вже не таким, як до війни. На превеликий жаль, зруйнована й наша красуня церква. Там росіяни організували штаб, склад боєприпасів та влаштовували пікніки. Як таке можливо було зробити? Слів не вистачає говорити про все...

– І все ж ви тримаєтеся. Які роботи зараз на часі у ФГ?

– Ми почали трохи сіяти й саджати. Але процес триває з потугами. Бо продовжується розмінування. Скрізь велика кількість зброї та вибухівки. Просто купи заліза лежать і на полях, і в селі, бо навколо велися бойові дії.

Дуже хочу подякувати міському голові Чернігова Владиславу Атрошенку та депутатові міськради Ярославу Куцу за допомогу. Зокрема, вони надали екскаватор для захоронення худоби. Адже треба було виконати всі санітарно-гігієнічні норми та вимоги.

– Фермерство не покинете?

– Навпаки, зробимо "Напорівське" ще кращим та потужнішим, аби ці нелюди знали, що нас не здолати. Ми відродимо й господарство, й інфраструктуру, які цілеспрямовано нищилися. Нині у нас люди живуть і в погребах... Треба будувати нові будинки. І ми відродимо й виробництво, й село, і всю Україну.

І в жодному разі не здамося. Всі сили та енергію покладемо на відновлення життя.

Багато знайомих, друзів знають про наші проблеми. І вже починає надходити допомога й від місцевих підприємців, і від фермерів Дніпропетровщини. Нещодавно приїздили фермери з Рівненщини. Є й гуманітарна допомога. Приємно, що люди навколо небайдужі. Ми не лишилися на самоті зі своєю бідою. Лукашівці повертаються в село, більшість уже вдома, садять городи, облаштовуються. Ми допомагаємо з оранкою та чим можемо. На державу дуже не сподіваємося. Бо зараз основні сили треба спрямовувати на завершення бойових дій, на перемогу. Хоча нам нині весь світ допомагає. Але, можливо, згодом

будуть вилучатися заморожені активи росіян для репарацій і їх надсилатимуть на відновлення України. Думаю, що все буде добре. Якщо наш народ дає потужну відсіч такому агресорові, то на економічному фронті все складеться ще успішніше. Я вірю в нашу країну. Хоча те, що ми переживаємо, жахливо.

Зичу і вам удачі у відтворенні вашого видання "Деснянська правда", радий, що нас єднає щира дружба.

– Спасибі, Григорію Михайловичу, що ви з нами. Бажаємо вам руху вперед і повного відродження.

Спілкувалася Людмила ПАРХОМЕНКО

Інші новини:


​​​​​​​Секрет високоточної зброї від стресу та відновлення жіночого здоров’я після ударів війни – від відомих лікарів Василя Отрошка й Олексія Казакова

Відомий проєкт видання "Деснянська правда"  – ДП Кава – відновився в повному форматі. І 16 червня в готелі "Придеснянський", який гостинно відчинив  свої двері для такого заходу, зібралися наші пані та панянки, успішні в багатьох сферах діяльності на Чернігівщині.

2022-06-27 12:21