Почесні громадяни Чернігова: хто, як і за що?

2019-09-21 06:05

У перше звання «Почесний громадянин міста Чернігова» було присвоєно в 1967 році. Право присвоєння цього звання належить виключно Чернігівській міській раді. Це звання – найвища відзнака територіальної громади обласного центру. Ще донедавна Чернігів мав лише 20 почесних громадян. У серпні цього року їх стало 23. Хто ж усі ці люди та за які заслуги отримують звання? Що ми про них знаємо?

Процедурні моменти

Відповідно до Положення про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Чернігова», затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 27 жовтня 2016 року № 12/VII-17, це звання присвоюється громадянам України й інших держав, які своєю професійною та громадською діяльністю зробили вагомий внесок у розвиток міста, що сприяло піднесенню його авторитету як на державному, так і на міжнародному рівнях. Пропозиції, пов’язані з присвоєнням такого звання, розглядаються спеціально утвореною Комісією, після чого міський голова вносить це питання на розгляд депутатів міської ради.

Церемонія вручення відзнак «Почесний громадянин міста Чернігова» відбувається щорічно під час святкування Дня міста Чернігова. Особам, яким присвоюється це звання, вручаються Диплом почесного громадянина міста Чернігова та нагрудний знак «Почесний громадянин міста Чернігова», а також надається одноразова грошова винагорода в розмірі десяти мінімальних заробітних плат, встановлених нормативно-правовими актами станом на 1 січня року, в якому присвоєно звання. У разі посмертного присвоєння одноразова грошова винагорода надається спадкоємцям.

Хто ці люди? 

Наразі в місті Чернігові 23 почесних громадян. Серед них:
- шість Героїв Радянського Союзу (це, зокрема, генерал-майор Олександр Кирсанов, начальник Чернігівського обласного штабу партизанського руху Олександр Федоров, льотчик-космонавт Петро Климук; генерал-лейтенант у відставці Олександр Молодчий, маршал авіації Сергій Руденко, полковник у відставці Віктор Башкіров);
- Герой Соціалістичної праці, почесний директор Інституту археології СРСР, академік АН СРСР Борис Рибаков;
- ветеран Великої Вітчизняної війни і крає­знавець Герард Кузнєцов;
- два заслужені художники України – Володимир Ємець та Анатолій Шкурко;
- заслужений працівник фізичної культури і спорту України, заслужений тренер СРСР та України Олександр Риков;
- митрополит Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій;
- секретар Чернігівського міськкому КПУ (1943-1956) Федір Коротков;
- Чернігівський міський голова (1992-2001) Віталій Косих (посмертно);
- два заслужені лікарі України – Сергій Богдан (посмертно) та Василь Пасічник;
- два заслужені діячі мистецтв України –Любомир Боднарук та Микола Сукач;
- відомий у місті педагог, викладач ЧНПУ ім. Т. Г. Шевченка Олександр Норов (посмертно);
- керівник Чернігівського радіоприладного заводу з багаторічним стажем (1967-1990 роки) Леонід Безверхий (посмертно).

Хто новенький? 

Рішенням 44-ї сесії Чернігівської міської ради 7-го скликання 29 серпня цього року присвоєні чергові звання «Почесний громадянин міста Чернігова». 

Цієї честі удостоєний Валерій Сарана (посмертно) за видатні заслуги в галузі культури, укріплення демократії та захисту прав людини і громадянина. Валерій Сарана був першим головою чернігівського РУХу. Багатотисячні мітинги, які часто вів Валерій Сарана, розбудили Чернігів до нового життя. 

За видатні заслуги в галузі науки та освіти, сприяння просуванню позитивного іміджу міста Чернігова в Україні та за кордоном звання «Почесний громадянин міста Чернігова» (посмертно) присвоєно Володимирові Коваленку, кандидатові історичних наук, археологу, заслуженому працівникові народної освіти України.

Також за видатні заслуги в галузі спорту та сприяння просуванню позитивного іміджу міста Чернігова в Україні й за кордоном звання «Почесний громадянин міста Чернігова» присвоєно Олені Костевич – спортсменці штатної збірної команди України з кульової стрільби, олімпійській чемпіонці 2004 року, дворазовій бронзовій призерці ХХ Олімпійських ігор 2012 року, багаторазовій чемпіонці та призерці чемпіонатів світу та Європи, заслуженому майстру спорту України.

Як живуть почесні громадяни? 

Василь Пасічник: «Хотілося б, аби людей відзначали, коли вони ще живі»

З Василем Пасічником ми зустрілися на робочому місці – в Комунальній установі «Обласний центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Відродження» Чернігівської обласної ради. Цей заклад відкрився 2006 року на базі недержавної неприбуткової організації – Центр «Відродження», де реабілітаційні послуги дітям Чернігова надаються з 1996 р.

– Щороку на нашій базі проходять реабілітацію близько 2000 дітей, – розповів Василь Іванович. – Не лише з Чернігова та області, а й із інших країн. Коли почалися бойові дії на сході України, ми приймали дітей із Луганської та Донецької областей. Щоправда, їхня реабілітація проходила за рахунок благодійників. 

Василь Іванович наразі перебуває у відпустці, але зайшов до «Відродження», тому що виникли деякі технічні проблеми під час реалізації проекту реновації будівлі центру. «Ми будуватимемо шатрову покрівлю над спальним корпусом, встановлюватимемо сонячні батареї, – пояснює директор. – Це солідний проект, що потребує значних коштів. Частина витрат фінансується з державного фонду регіонального розвитку, частина – з місцевого бюджету. Роботи мають розпочатися за тиждень-два. Експертиза проекту щойно відбулася, архітектор припустився деяких помилок, тепер їх виправляє. Тендер уже проведений». 

– Василю Івановичу, а пригадайте свої почуття й думки, коли ви дізналися, що удостоєні звання «Почесний громадянин Чернігова»?

– У зв’язку з тим, що ми першими в Україні створили центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю, держава не обійшла нагородами. Це й орден Ярослава Мудрого, і звання «Заслужений лікар України». Але, звичайно, коли мене номінували на звання почесного громадянина, це було особливе почуття. Ти відчуваєш, що насправді зробив щось важливе для свого міста, для держави. Адже це оцінка від громади.

– Пане Василю, ви корінний житель Чернігова?

– Ні, але я давно працюю в Чернігові, живу тут із 1968 року – півстоліття. Починав з ординатора дитячого відділення в обласній лікарні, а тоді вступив заочно до аспірантури, захистив кандидатську дисертацію, працював головним педіатром Чернігівської області, заступником начальника облздороввідділу з питань охорони материнства, дитинства та медичних проблем, пов’язаних із аварією на ЧАЕС. А після цього, як мені довелося піти з цієї посади – особлива тема, Україна якраз стала незалежною, і відкрилася проблема дитячої інвалідності. 

За радянської влади для дітей робилося чимало, працювали поліклініки, щороку проводилася оздоровча компанія. Але для дітей з інвалідністю не створювалося умов, вони були змушені ізольовано проживати в родині або в інтернатних закладах. Дитячі поліклініки не були розраховані на допомогу дітям з інвалідністю. Постало питання про створення реабілітаційних центрів. До того ж я знав, що після Чорнобильської катастрофи дитяча інвалідність у нашій області зросла майже у три рази. Була гостра потреба в створенні центру. Ми підготували програму, вона пройшла рецензування в міністерстві, отримала позитивні висновки, але грошей на реалізацію не було. Нам удалося встановити зв’язки з благодійними організаціями Великобританії, завдяки цій допомозі ми й почали працювати, потім підключилися благодійники із США, й ми створили цей центр. Держава підключилася пізніше, пішло фінансування. І на базі недержавного закладу був створений державний комунальний заклад. Із 2012 року він стрімко розвивається.

– А чи подобається вам, як розвивається наш обласний центр?

– Так, маючи великий стаж роботи в Чернігові, я можу порівняти, що було і що зараз є. Коли прийшов нинішній мер Владислав Атрошенко, місто дуже змінилося. Це, гадаю, бачить кожен. І, звичайно, відзначають наші гості, благодійники. Триває ремонт вулиць, є велодоріжки – це європейський рівень. Ми ж і раніше говорили, що ремонт треба робити так, аби інвалідний чи дитячий візочки могли з’їхати з тротуару. Тепер проблем немає. І не тільки це. Місто все у квітах, багато фонтанів, з’явилися нові сквери. Минулого року наші друзі з Великобританії спеціально приїздили на Новий рік, аби подивитися, як святкують у нас. Вони говорили: у нас такого нема! Сподобалися Красна площа, зимові фонтани на Алеї Героїв. 

– Яким сферам, на вашу думку, поки що бракує уваги? 

– Мені здається, що гроші використовуються раціонально. Соціальна сфера, допомога людям – на хорошому рівні. Мені як педіатру дуже приємно, що міський голова Чернігова вийшов із ініціативою виплачувати допомогу на новонароджену дитину. 

– А хто ще з чернігівців достойний звання почесного громадянина?

– На мій погляд, у Чернігові багато достойних людей. Хотілося б, аби їх відзначали тоді, коли вони ще живі… 

Микола Сукач: «Зміни в місті працюють на перспективу»

З відомим далеко за межами Україні диригентом та музикантом, заслуженим діячем мистецтв України, художнім керівником і головним диригентом академічного симфонічного оркестру «Філармонія» Чернігівського обласного філармонійного центру Миколою Сукачем я поспілкувалася по телефону. У музикантів – гаряча пора. 11 вересня розпочався новий концертний сезон, триває підготовка до святкування Дня міста. У програмі заходів заплановано й кілька виступів симфонічного оркестру «Філармонія». 

– 76-й сезон в обласному філармонійному центрі фестивалів та концертних програм розпочався з концерту фортепіанної музики у виконанні знаменитої японської піаністки Фудзіко Хеммінг та академічного симфонічного оркестру «Філармонія», – зазначив Микола Сукач. – Диригував другий диригент нашого оркестру, який працює з нами 17-й сезон, – Міцунобу Такая. А в середу 18 вересня у нас концерт з українськими піаністами. І головна подія – концерт 20 вересня на оновленій Красній площі о 17.30. Після вітального слова нашого мера ми зіграємо концертну програму разом зі  співаками «Tenors Belcanto». Це тенори й баритони, які упродовж семи років з нами спілкуються, ми записали разом три диски, їх дуже люблять чернігівці – ті, що ходять на наші концерти до філармонії. Сподіваюся, це буде приємна та радісна подія для жителів і гостей міста. 

– Миколо Васильовичу, коли ви стали почесним громадянином Чернігова, це якось вплинуло на ваше життя?

– Ви торкнулися дуже тонкої струни моєї душі. Скажу відверто, що всі звання, які я маю (заслужений діяч мистецтв України я з 1996 року), всі нагороди не порівняти за вагою з цим званням, з тими відчуттями, коли я дізнався, що мені його присвоїли. Тільки-но уявіть: Колька Сукач із тупика біля Маріїного гаю – почесний громадянин. Мабуть, це сталося тому, що я дуже люблю наше рідне місто, не уявляю життя деінде. У мене є два улюблені місця: це європейське місто Амстердам і невеличке селище біля містечка Санта-Круз у Каліфорнії. Гіпотетично я міг би там жити, але не збираюся залишати рідний Чернігів.

Пам’ятаю, як хвилювався, коли йшов до трибуни в міській раді. Ноги не слухалися. Напевно, я так не хвилювався перед виступами на найбільших майданчиках, найвідоміших сценах. Я не був розгублений, я був неймовірно зворушений. А всі депутати встали й аплодували. Це мене дуже вразило. Було дуже приємно. Я вдячний раді, яка одноголосно проголосувала й підтримала мою кандидатуру. Пільг чи привілеїв це звання мені не принесло, і не треба, це не головне. Головне – це відчуття, що ти затребуваний і відзначений у своєму улюбленому рідному місті. Це просто прекрасно.

– До речі, як оцінюєте зміни в Чернігові?

За останні роки, з того моменту, коли я мав честь отримати звання, місто дуже змінилося. Напевно, головний чинник – це децентралізація, в результаті якої з’явилися кошти, але вони з’явилися в усіх містах, та лише два мери амбітно і з любов’ю до своїх міст працюють на громаду. Це наш мер Владислав Атрошенко і мер Дніпра Борис Філатов. Недаремно Філатов уже двічі приїздив на День міста до Чернігова. Напевно, мери по-доброму конкурують. Гадаю, оця небайдужість і прискіпливість нашого мера, інколи навіть настирливість, а також чоловіча розмова з тими, хто недопрацьовує, ледачий, виправдана. Дивіться, скільки у сквері Богдана Хмельницького відпочиває людей. А молодь уже не хоче їхати з Чернігова. Все працює на довгострокову перспективу. Мені приємно, що на наші з вами податки все розквітає, а не чахне. Розумію, скільки ще треба зробити, щоби місто мало гарні дороги й комунікації, але все це робиться. І такими темпами! Я просто вражений. 

– А куди ще варто звернути увагу?

– Є одна проблема. Гадаю, на часі побудувати в Чернігові сміттєпереробний завод. Це дуже дорогий і потужний проект, але на досвіді Відня, де на знаменитому пагорбі у передмісті звели унікальний завод, переконуємося, що це можливо. Місто стало зовсім іншим, дихає чистішим повітрям, і Дунай став чистішим. Хотілося би побажати Владиславу Анатолійовичу, аби він ухвалив рішення про такий важливий проект. В інших сферах я не фахівець. Знаю, що в лікарнях є зрушення,  в освіті. Добре, що наше Чернігів розвивається та оновлюється. 

Вікторія СИДОРОВА
Фото з Інтернету

Інші новини:


Таємний гість ресторан «Сенатор»

Наш гість продовжує відвідувати заклади харчування. Ми говоримо саме про обслуговування, меню, тонкощі роботи. Але на просторах Інтернету ви можете дізнатися про все це самостійно.

2019-10-20 16:45