Олена Дмитренко: «В житті важливо не зупинятися. Рухаймося вперед!»

2021-12-09 16:07

Відкритий суспільний проєкт «ДП Кава» набирає обертів. Наразі на каву видання «Деснянська правда» запросило голову Чернігівської обласної ради Олену Дмитренко. На захід прийшли журналісти, громадські активісти, представники бізнесу, молодь. Розмова була цікавою, а формат спонукав до відвертості й бажання знайти відповіді на актуальні питання на виклики сьогодення. Говорили про роботу ради та депутатського корпусу, консолідацію і порозуміння гілок влади, освіту й медицину. І те, що людина працює на повну і з великим бажанням, коли любить свою роботу. А ще – як важливо знайти в житті те, чим ти надихаєшся...

До всього, жахлива трагедія, що сталася під Черніговом, коли в аварії загинуло 13 осіб і тяжко травмувалося 7, змінила звичний формат заходу. Його учасники, за пропозицією Олени Дмитренко, вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

– З огляду на те, що відбулося вчора, хочу всім побажати міцного здоров’я і довгих років життя. Та насолоджуватися ним у всіх його проявах. Адже ніхто не знає, що його очікує попереду, – зазначила Олена Дмитренко.

Повертаючись до формату зустрічі, Олена Борисівна повідомила, що 3 грудня минулого року відбулася перша сесія Чернігівської обласної ради восьмого скликання. А 7 грудня Олена Дмитренко розпочала виконувати свої обов’язки як голова обласної ради, хоча обрана була саме 3 грудня. Сталося так через те, що вона була на той час чинним головою Козелецької селищної ради. Відповідно, сесія Козелецької селищної ради мала прийняти її відставку.

– Рік складний, але він складний для всіх у державі, адже були певні виклики, котрі потрібно долати. Втім, загалом, я роком задоволена. Зроблено чимало, хоча, звісно, не все, що планувалося. Для мене це ще й рік відкриттів – я познайомилася з багатьма цікавими людьми. Адже досить довгий період менше комунікувала з чернігівцями – жила в Козельці. Сьогодні відновилися вже давні зв’язки, побачила біля себе багато нових людей. Працюємо!

Дуже символічно, що наша зустріч відбувається в приміщенні комунального закладу «Готель «Придеснянський». В Україні, мабуть, залишився єдиний подібний заклад. На початок червня поточного року він був практично банкротом і майже не функціонував, заробітна плата працівникам не виплачувалася майже пів року. Ми змінили менеджмент, призначили нового директора. Команда спрацювала успішно як кризові менеджери. І ось навіть у міжсезоння готель працює, тут постійно відбуваються заходи, а підприємство почало отримувати прибуток. Наразі зарплата виплачується, керівництво навіть міркує над тим, щоби заохочувати працівників преміями. На позаминулій сесії депутати проголосували за збільшення статутного фонду підприємства, тут зроблять ремонт, осучаснять приміщення, що працюватиме на його імідж. Тож ситуація на підприємстві нині стабільна. Це – доробок у скарбничку наших досягнень.

Юлія Дарницька, депутатка Чернігівської міської ради, голова Чернігівської агенції регіонального розвитку:

 – Розкажіть, як люди обирають свою професію, як приходять до справи, якою займаються? Олено Борисівно, як ви прийшли до громадської діяльності, до політики?

– Гарне запитання. Навпроти мене сидить моя учениця Аня, я в неї була навіть класним керівником. Я розпочинала свою діяльність на педагогічній ниві, і, чесно кажучи, це була моя улюблена робота. Прийшла ще зовсім молодим педагогом, різниця у віці з дітьми в мене - не дуже велика, тому ми були на одній хвилі. Я з задоволенням працювала в колегіумі №11. Завжди кажу, що, можливо, я була не дуже сильним предметником, бо історик за освітою, але викладала українську мову і літературу, адже тоді була нагальна потреба у викладачах мови і я швидко отримувала другу освіту. Але я щиро люблю дітей. Тож про політику тоді не мріяла і не думала. На той час у нас у колегіумі в політику пішла Наталія Романова, яка, на жаль, відійшла у вічність. Мені політика була не дуже цікавою. А потім так склалася доля, що я, будучи ще на роботі в колегіумі, влітку поїхала працювати в Ладинку до санаторію вихователем. Через три місяці тодішній головний лікар запропонував мені посаду заступника з виховної роботи, сказавши, що мені потрібно реалізуватися. Мабуть, щось у мені побачив. Я випустила свій клас і з 23 червня розпочала працювати в санаторії. Думаю, що політика – це випадковість, навмисно потрапити туди не намагалася. Зовсім молодою я думала, що буду дуже гарною мамою з трьома дітьми. В результаті – в мене одна донька і я в політиці. Кажуть, хочеш насмішити бога, розкажи йому про свої плани. Життя все одно розставить все на місця. Чи шкодую, що почала займатися політикою? Мабуть, ні. Це все ж таки певна самореалізація. Я була лише членом єдиної політичної партії – Соцпартії, з ідеологічних міркувань. І дуже довіряла її лідеру – Олександрові Морозу. Політика – це компроміс. Але її поняття за останній час суттєво спотворилося. Ми припинили бути компромісними, розучилися домовлятися, знаходити спільну мову, ми йдемо на конфлікти навіть у тих ситуаціях, де в цьому немає жодного сенсу. Бог нам дав можливість говорити для того, щоби ми донесли свою позицію і почули позицію інших. Думаю, з часом усе зміниться. І дуже приємно спостерігати, що зараз у політиці багато молодих людей. Можливо, ви вже прийдете з іншим баченням і зміните наш політикум. Якщо будуть потрібні наші поради, звертайтеся!

А взагалі, оптимально, коли людина займається в житті тим, що їй подобається. Тоді на неї очікує успіх у будь-якій започаткованій справі. Посада голови обласної ради стала для мене відносно несподіваною. Я не планувала йти на цю посаду, думала, що залишуся головою Козелецької громади – там було розпочато дуже багато проєктів, котрі хотілося завершити. Потім я захворіла і вирішила взагалі не йти на вибори – бо дуже люблю свою сім’ю. Але у виборах я таки взяла участь. І стала головою обласної ради. І ось ми вже відпрацювали рік, який є роком викликів. Ви пам’ятаєте, як відбувалися спочатку сесії обласної ради – як важко приймався бюджет. Ми його прийняли пізніше за всіх в Україні. Бюджет був надзвичайно складним, із великим дефіцитом, але до кінця року ми практично вийшли на нуль. Тобто впоралися. Звісно, це не завдяки голові обласної ради – спрацювали економіка, бізнес, покривши заборгованість, що була. Через два тижні плануємо провести бюджетну сесію. Сподіваюся, що тепер бюджет приймемо вже з першого разу. Зараз у нас стабільно рівні стосунки з облдержадміністрацією, є баланс між виконавчою владою і місцевим самоврядуванням – це надзвичайно важливо. Сьогодні ми зустрічаємося, радимося і до бюджету, думаю, підійдемо вже із визначеною позицією. Будемо працювати в комісіях, і я дуже сподіваюся на порозуміння всіх депутатів, щоби прийняти бюджет вчасно й зайти в рік нормально.

Людмила Пархоменко, редактор обласної газети «Деснянська правда»:

– Педагогічна освіта, мабуть, теж посприяла тому, що хоча й не з першої сесії, але консолідація депутатів була досягнута. Звісно, само по собі так не могло статися? І які основні напрацювання за цей рік?

– Стосовно консолідації. В інтерв’ю після першої чи другої сесії я казала, що промине певний час, і ми знайдемо спільну мову. Тому що було багато політики й емоцій, але все ж більшість депутатів прийшла, аби щось змінювати і працювати. А не щоб не голосувати й не приходити на сесії – це не конструктивно. Я сподівалася, що це буде швидше, думала місяців за 3-4 стабілізуємо ситуацію. Але все трішки затяглося. Проте остання сесія показала, що за принциповими питаннями у нас при голосуванні практично повна більшість. Тобто вже розпочався нормальний робочий процес. Був складний період, коли у нас не складалися стосунки з облдержадміністрацією, це теж впливало на роботу з депутатами. Отже, було багато чинників, котрі не давали нам працювати. Звісно, й сьогодні виникає багато питань при підготовці до сесії, ми спілкуємося з депутатами, дискутуємо, але на сесії все вже більш-менш нормально. Стосовно досягнень. Завжди для мене питання складне, тому що чіткі досягнення можуть бути хіба що в спорті, де можна сказати: сьогодні – золото, завтра - срібло… А ось при нашій роботі не можна чітко говорити, що ми чогось досягли, адже десь ми досягаємо, а десь втрачаємо. Дуже багато зараз приймаємо непопулярних рішень, які ми не можемо не прийняти. І вони не зовсім гарно сприймаються суспільством. Наприклад, в освіті. Минулого року ми виносили питання стосовно Сновської гімназії – це наш комунальний заклад. Потрібно було робити скорочення або перепрофілювання. Не через те, що таким було наше бажання. Є кошти, які виділяє державний бюджет на освіту. Заклади мають відповідати певним критеріям – наприклад, кількість дітей. Негатив і спротив громади був великий, у результаті ми не проголосували. Гімназію не закрили, але ми не можемо дофінансовувати там, де потрібно... Зараз у нас дуже гостре питання по кардіологічному диспансеру. Про перепрофілювання закладу мова йде років зо два. Воно обговорювалося, але на сесію не виносилося – великі ризики, великий негатив. І коли ми вперше почали розглядати питання закриття кардіодиспансеру в тій формі, в якій він зараз існує, з’ясувалося, наприклад, що там лікарі мають найнижчу зарплату в області… Сьогодні заклад приєднаний до обласної лікарні, відповідно, заробітна плата і лікарів, і медсестер буде такою, як в обласній лікарні. Всім працівникам запропонована робота в обласній лікарні. Мій заступник Дмитро Блауш проводив нараду, збирали колектив, пояснювали... Приміщення кардіодиспансеру буде використовуватися виключно під медичні заклади. Будемо розглядати, як правильно функціонально його використати. Тобто, рішення непопулярне, але в той же час воно дуже важливе. Згодом має збільшитися кардіологічне відділення в обласній лікарні, адже цей заклад приймає хворих із усієї області. Вважаю, що там надають гарну допомогу, там сучасне обладнання. Минулого тижня «Укрексімбанк» подарував обласній лікарні дороговартісний апарат ШВЛ. Ми їздили на вручення. Нам презентували, які операції зараз роблять в лікарні – я була приємно здивована. Але найголовніше, що депутати почали співпрацювати, не зважаючи на свою політичну приналежність. Після кожної сесії я продивляюся статистику, хто з депутатів і за що проголосував. Відзначаю, що, як би нам не закидали монобільшість у раді, голосують депутати все ж за своїм баченням. І це нормальна практика.

Віктор Віниченко, громадський діяч, політтехнолог:

– Минулого тижня в засобах масової інформації була цікава заява міського голови, де він анонсував, якою має бути бюджетна сесія. Там прозвучали цифри – бюджет 70/30. 30 – на користь міста. Аргумент – у Чернігові проживає якраз 29(30) відсотків населення. Але ж коли були вибори минулого року, одним із головних гасел партії мера було «Відродили Чернігів – відродимо Чернігівщину». Тож такий розподіл виглядає дещо некоректним. Запитання наступне. Ви, мабуть, другий голова облради, який має досвід роботи в районі і знаєте, що таке область. Яким ви бачите бюджет? І ще – як вважаєте, чи можлива консолідація трьох керівників – двох області і міста – на бюджетній сесії?

– Думаю, що у виступі мера йшлося все-таки більше не стосовно бюджету, а дотації, що надається державою. Минулого року ми розподіляли цю дотацію зі скандалом – із попереднім губернатором. Тому що пропозиція ОДА була – 100% дотації віддати обласному бюджету на покриття заборгованості по зарплатах в області. Ми відстоювали позицію громад, і ми 30/70, дуже важко, але досягли. Адже громади були в такому ж складному становищі, як і обласний бюджет. Цього року ми вже починаємо це обговорювати. Справді, практично 30% населення мешкає в Чернігові. Думку міського голови поділяє і міністр розвитку громад та територій України Олексій Чернишов, який був із візитом місяць тому. Він озвучив її на засіданні в ОДА – міста, що є бюджетоутворюючими для області, мають отримувати кошти. З одного боку, це справедливо. Але... В області 57 громад. Хоча законом передбачено при створенні громади – її фінансову спроможність. Спроможними сьогодні є досить небагато.

Відповідно, без дотацій від держави що буде з громадою? Дотація може використовуватися лише в двох напрямках - освіта (зарплата для техперсоналу) і медицина (на енергоносії та інші комунальні потреби). Немає дотації – громада зі своїх коштів покриває енергоносії. А коли приходить дотація, громада може зберегти власні кошти і пустити їх на розвиток. Тому моя позиція як колишнього голови громади і як голови обласної ради – відстоюватиму інтереси громад. Щоби був справедливий поділ дотацій. Зараз ми вивчаємо практику інших областей. Раніше надання дотацій розраховувалося за формулами – наприклад, кількість учнів. Минулого року ми робили це трохи інакше. Оскільки ОДА в результаті наших довгих суперечок надала дуже невеликі кошти, ми розглядали відстані на території громад, де є підвезення школярів і кількість учнів. І в тих громадах, де була найважча ситуація, туди розподілили кошти. Нині будемо прораховувати якусь загальну формулу, в першу чергу, за кількістю учнів, і будемо шукати вихід із ситуації. Адже цього року дотація ще менша. Деякі області ділять дотацію 50/50. В деяких 100% залишається в обласному бюджеті. А в деяких навпаки, 100% іде на громади. Вся справа в тому, що сьогодні не можу сказати, що я готова проголосувати за те, щоби 100% дотації передати громадам. З однієї причини – а чим ми будемо опалювати нашу обласну лікарню, протитуберкульозний диспансер, психоневрологічну лікарню, інтернати тощо? Вони ж усі перебувають на нашому обласному балансі й усі потребують підтримки. Лікарні, що отримують кошти від НЗСУ, можуть їх використати виключно на лікування, харчування, а не на енергоносії. Про них має думати обласна рада, бо це наші комунальні заклади. Як вийти зараз із цієї ситуації, щоб і громадам отримати кошти, і не «поховати» свої заклади, будемо міркувати. Але в будь-якому випадку, розподіл буде правильним і пропорційним. Міські депутати проголосували за те, щоби медицині Чернігова виділити 150 мільйонів. Молодці. А ми не можемо собі дозволити таке для обласної лікарні. Звісно, з мером будемо розмовляти і шукати порозуміння.

Стосовно другого запитання. Я – за здоровий компроміс. Справді, важко. Кожний із керівників – особистість. Але розбалансованості не має бути. Треба знаходити спільну мову в будь-яких випадках. Сьогодні голова облдержадміністрації В’ячеслав Чаус займає конструктивну позицію як перемовник. Думаю, що в нас вийде нормальна співпраця.

Оксана Козир, директор ПП «АРДІ КА»:

– Першого вересня вступила в дію постанова Кабміну щодо виготовлення містобудівної документації. Вона зобов’язує наші громади виготовляти комплексні схеми територій – це просто шалені гроші. Ця постанова унеможливлює будівництво як у комерційній, так і у приватній сфері. Чи буде якась програма або фінансування з обласного бюджету на допомогу громадам?

– Чудово знайома з цією проблемою. Одразу скажу, що навряд чи з обласного бюджету будуть виділені якісь кошти. Але під час моєї участі в Конгресі громад під Одесою порушувалося це питання. На жаль, лише в окремих містах є нові генеральні плани. В основному всі користуються старими детальними планами. Коли я працювала в Козельці, вихід із ситуації знайшли саме таким чином. На Конгресі нам говорили, що на рівні держави начебто має бути прийнято рішення про виділення цільових коштів на виготовлення містобудівної документації. Це питання триматимемо на контролі.

Тетяна Роєва, головний редактор КМ «Медіа», педагог:

– У мене три запитання, дотичні між собою. Перше – як ви як людина, як фахівець оцінюєте стан освіти на Чернігівщині?

– Я – традиційний педагог, який виховувався в трохи іншому суспільстві. Тож і ставлення в мене до освіти традиційне. Якість освіти, що в нас була, вважаю, однією із найкращих у світі. Адже готували знаних фахівців, які в державі, що будується вже 30 років із нуля, не загубилися. Тому що мали гарну освіту. Концепція НУШ мене спочатку дещо лякала, адже я не розуміла цієї розкутості й свободи на уроках. Потім усвідомила, що діти нині до школи йдуть рано, вони непосидючі, не готові до серйозної програми, тож сенс у цьому є. А от далі, починаючи з середньої ланки, мене насторожує, що дітей будуть переводити до різних навчальних закладів. Мені здається, що психологічно діти звикають до колективу. Виривати їх звідти – це психологічно важко для них. Ставлення до педагогів нині змінилося не в кращий бік. Мені, яка виросла в родині вчителів, це образливо. Не буде якісної освіти, правильного виховання, доки ми не повернемо повагу до професії. Не може дитина в 12 років обирати – поганий педагог чи гарний. Які вчителі не подобаються дітям? Вимогливі. Тож обирати дитина буде емоційно. Але варто змінитися й деяким педагогам, котрі не цікавляться своєю роботою.

Чому я завжди говорю, що в Україні найбільш вдала реформа – це реформа місцевого самоврядування? Вона майже завершена. Всі інші – медична й освітянська – ні. Ми не побачили ще кінцевого продукту.

– Чи спроможна громада забезпечити якість освіти?

– Згідно з реформою місцевого самоврядування, громади співфінансують реформу НУШ. Але згідно з нашим Основним Законом, із Конституцією, турботу про освіту покладено на державу. Для чого робилася реформа місцевого самоврядування? Щоби дати більше самостійності громадам - спроможна громада, котра буде утримувати все, що є на її території. Але тоді громаді потрібно повернути всі податки. І вона зможе підтримувати й освіту.

Окреме питання до якості підготовки педагогічних кадрів. Випускників педагогічних вишів багато, але фахівців – одиниці. Дуже мало кваліфікованих керівників закладів, які мають бути, в першу чергу, адміністраторами. І при цьому – гарними педагогами. У громадах не залишилося методистів. А це неправильно, адже навчання розпочинається з методики. Втім, кадровий голод загалом у громадах, особливо далеких, відчувається серйозно. Але вихід із цієї ситуації – коли можна укласти угоду про муніципальне співробітництво між громадами й винайняти на роботу вузького фахівця, наприклад, архітектора. Поки що жодна така угода у нас не укладена.

– Наступного року НУШ переходить у базову середню. Конфліктна ситуація між тим, що основними засобами навчання є підручники, які відповідають старому державному стандарту. А вимоги, відповідно, до нового стандарту. Підручники для старшої школи не будуть видаватися до 2027 року. Це серйозна ситуація, адже дітей немає по чому навчати. Та й педагогів до зустрічі з НУШ треба готувати. Це великі кошти. І це проблема й для Чернігівщини. Оскільки очікується прийняття бюджету, хочу звернути увагу ще й на це питання. Адже працювати за старими методами вже неможливо, до старту реформи середньої школи залишилося лише пів року. Тож важливо, щоби наш інститут перепідготовки вчителів був готовий до навчання великої кількості педагогічних кадрів.

–  Дуже важливе питання, я обов’язково візьму це до уваги.

Людмила Пархоменко:

– Ще з приводу освіти. Минулого року магістрів фізико-математичного факультету випустилося двоє. А вступив лише один студент. Інженерів, наприклад, особливо хороших, знайти дуже важко. Діти йдуть навчатися на більш популярні спеціальності...

–  Ми пропонуємо громадам, і я вже зустрічалася з ректором Національного університету «Чернігівський колегіум» Олегом Шереметом із цього приводу, щоби громади також і самі потурбувалися про навчання своїх спеціалістів. Вкладіть кошти в навчання, й нехай потім ваш молодий спеціаліст відпрацює бодай три роки на громаду. І кошти повернуться.

Максим Садовський, відомий блогер:

– Чим ви надихаєтеся? Що вас робить щасливою?

–  Робота, звісно, надихає, але найбільший стимул – мій онук. Ми з ним на одній хвилі, можемо грати в одні ігри на планшеті, читати книжки… Але я дуже люблю подорожувати. З кожної подорожі маю спогади, враження, аналізую побачене. Мандрівки мене надихають... Для мене дуже важлива сім’я. Слава Богу, жива моя мама, педагог, заслужений вчитель України. Їй 82 роки. Дуже ціную порозуміння в сім’ї. Адже родина – це те, що нас тримає на світі. За великим рахунком, будь-яка держава тримається на сім’ї... Важливо в житті не зупинятися. Не тому, що тебе наздоженуть. Просто коли ти зупиняєшся, втрачаєш час. А часу завжди обмаль. Тож рухаймося вперед!

Після заходу всі, хто прийшов на нашу цікаву каву, за бажанням, змогли в неформальному спілкуванні особисто поговорити з Оленою Дмитренко і з’ясувати для себе, за потреби, важливі моменти. Наприклад, Тетяна Діденко, директор ветеринарно-стерилізаційного центру «Крок до тварин», котра прийшла на каву з собакою-волонтеркою Євою, подякувала Олені Дмитренко за допомогу та сприяння в діяльності центру. Захід був цікавим, невимушеним і конструктивним. До речі, ті, хто не мав змоги прийти, можуть написати свої запитання пані Олені через наші соцмережі та сайт.

Підготували Алла ПРИМА, Людмила ПАРХОМЕНКО

Інші новини:


​​​​​​​Секрет високоточної зброї від стресу та відновлення жіночого здоров’я після ударів війни – від відомих лікарів Василя Отрошка й Олексія Казакова

Відомий проєкт видання "Деснянська правда"  – ДП Кава – відновився в повному форматі. І 16 червня в готелі "Придеснянський", який гостинно відчинив  свої двері для такого заходу, зібралися наші пані та панянки, успішні в багатьох сферах діяльності на Чернігівщині.

2022-06-27 12:21