Творити для людської душі...

2021-10-28 08:14

Таке життєве кредо Людмили Вікторівни Шило, вчительки початкових класів із Олександрівки на Бобровиччині. З 1982 року працювала тут у сільській школі. Нині заклад закрили, й діти навчаються в Козацькому. А Людмила Шило відтак працює з дітьми з особливими освітніми потребами. Навчає наразі двох особливих хлопчиків з Катеринівки та Олександрівки. Це не просто. Але Людмила Вікторівна тому й на такий факультет вступала, що дуже любить дітей і добре їх розуміє. І так воно повелося, каже, що весь час біля неї діти, і свої, й школярі, й онуки... Особливі ж дітки особливо відчувають добро, любов, щирість. І Людмила Віктора сердечно цим ділиться з дітлахами. 

Працює зі своїми учнями й удома, й у школі. Адже особливі діти мають адаптуватися в суспільство. Такий напрямок сьогодні інклюзивної освіти. Звичайні діти теж повинні розуміти, що особливим дітям треба приділяти особливу увагу, допомагати й бути толерантними. Про це їм говорить і Людмила Вікторівна. А в інклюзивному класі займається зі своїми підопічними розвиваючими заняттями та іграми, спеціальними вправами, лікувальною фізкультурою. Повторюють алфавіт та цифри.

Читають. Рахують. Малюють. Використовують елементи програми Нової української школи.

Людмила Вікторівна не місцева. Вона зі Старого Бикова. Після закінчення Прилуцького училища приїхала до Олександрівки. І вже 39 років працює тут. У селі зустріла і свою долю – чоловіка Миколу Івановича. Разом народили четверо дітей. Двох синів і двох доньок. Нині живуть разом із сином Віктором та невісткою Оленою і трьома внуками – третьокласницею Катею, першокласником Романом та трирічним Іванком. Старша донька Марина навчається і працює в Австрії. Вона закінчила Ніжинський університет, де, зокрема, вивчала німецьку мову. Донька Наталя живе в Ніжині, заміжня, нині в декретній відпустці. Є ще Владик –найменший син, пізня дитина. Він на четвертому курсі Київського енергетичного коледжу. Сім’я ця дружна, турботлива, всі піклуються одне про одного, стараються допомогти. 

Родина має землю, на якій вирощує все, що потрібне до столу й для господарства, бо воно в них – не маленьке. Тобто роботи вистачає. Людмила Вікторівна любить співати в ансамблі «Веселі молодички». Виступали вони недавно на Дні села. Жінка ходить до церкви і там співає в церковному хорі. 

Але є в Людмили Вікторовні особливе захоплення, царство її душі – вірші. Жінка вже видала збірку своїх творів «Сапа і перо». З допомогою доньки, котра тоді навчалася в університеті. Малюнки до збірки зробила талановита студентка Юлія Рахній. 
Заголовок наступної збірки буде – «Римуючи життя». Людмила Вікторівна її вже підготувала в чернетках. Має кілька списаних зошитів. 

Почала жінка писати поезію ще в школі. В училищі продовжила. Вірші їй часом сняться, і вона встає й записує. Деякі виношує в собі. Іноді буває, що хтось розповів історію, то поезія народжується на основі життєвого досвіду. Для школи пише різні віршовані вітання. «Загалом, – говорить Людмила Вікторівна, – це мої недоспані ночі. З четвертої до шостої ранку не спиться. Хочеться писати, осмислювати життя. Поринати в поетичні світи...» Спочатку вірш у жінки римується в голові. А потім на папері. Пише Людмила Вікторівна про людей, про вчителів, про односельців, яких відчуває по-особливому. Про війну і патріотизм. Про квіти й природу, про любов, яка – центр людського життя, бо й Бог – то любов...

Поза городами, господарством, родиною, роботою Людмила Вікторівна має власний простір тонкого поетичного буття, мистецтва мислити віршованими рядками, котрі часто бувають пророчими, а що щирими, відвертими й із самого серця – то вже точно. Так говорить її зачарована душа...

Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото Алли ПРИМИ
На світлині Людмила Вікторівна з онуками Катрусею та Романком

Світанок молодий вмивається росою,
Збудилися від сну смарагдові ліси.
Народжується день і світиться красою.
Дзвенять у піднебессі пташині голоси.
Спасибі вам, птахи, за вашу вільну пісню,
Природі дорогій я дякую завжди
За ранні колоски і за жоржини пізні,
За силу від землі, за свіжість від води.
Спасибі вам, батьки, за те, що нас зростили
Під сонцем золотим між добрими людьми.
Спасибі, вчителі, ви нас добру навчили,
Хоч не завжди були ми слухняними дітьми.
Спасибі вам, усі хороші, добрі люди,
Яких я зустрічала на своєму шляху.
Ви вивели мене із сіряків у люди.
Ніколи не забуду я вашу доброту.
Спасибі, вороги, мене ви не любили, 
та, дякуючи вам, навчилася я отак
розпізнавать людей єхидних і нещирих...
І кожен день і час кажу спасибі Богу,
Здоров'я для людей бажаю одного.
Відчиним браму правди життєвої дороги,
Складаючи надії на Господа свого.

Інші новини:


​​​​​​​Секрет високоточної зброї від стресу та відновлення жіночого здоров’я після ударів війни – від відомих лікарів Василя Отрошка й Олексія Казакова

Відомий проєкт видання "Деснянська правда"  – ДП Кава – відновився в повному форматі. І 16 червня в готелі "Придеснянський", який гостинно відчинив  свої двері для такого заходу, зібралися наші пані та панянки, успішні в багатьох сферах діяльності на Чернігівщині.

2022-06-27 12:21