Успішна й чарівна Лілія Ребрик не проти знятися у фантастичному бойовику

2019-09-13 11:58

У вівторок у Чернігівському облмуздрамтеатрі показували антрепризну виставу «Ревізор» за Гоголем. У залі яблуку не було де впасти. Звісно, за літо глядачі знудилися без вистав. Та й актори, котрі грали у спектаклі, відомі й затребувані не тільки в театрі, а й у кіно, їх знають і люблять.  Це Лілія Ребрик, Ксенія Вертинська, Володимир Горянський, Олександр Папуша, Валерій Шалига, Олександр Жила, Андрій Кронглевський, Віталій Ажнов, Петро Русаненко, Владислав Дмитрук.

Роль городничого зіграв народний артист України Олексій Вертинський, а шахрая Хлестакова – молодий артист Даніїл Маржець.

Бурхливі оплески глядачів були свідченням успіху вистави. А перед її початком удалося поспілкуватися з відомою актрисою Лілією Ребрик, за  що щире спасибі й організаторам, і самій артистці, котра, і це достеменно так, – заряджає позитивною енергією.  

– Пані Ліліє, антрепризна вистава «Ревізор», яку сьогодні побачать чернігівські глядачі, –  і на антрепризу не схожа. Це повноцінний спектакль і за часом, і за кількістю акторів. У ньому грають артисти багатьох київських театрів. Здається, тільки Національної опери не вистачає…  Напевно, вам комфортно «під одним дахом» постановки.

– Справді, у нас склалася гарна компанія акторів і це, мабуть, найбільша антреприза. Ми ось обідали в чернігівському ресторанчику й зайняли не один столик. Нас таки багато приїхало. Загалом же, антреприза збирає акторів із різних театрів. Ми всі добре знайомі. Зустрічалися й на знімальних майданчиках, і в інших антрепризних проєктах. Звісно, серед акторів цієї вистави багато з ким ми друзі. Приємно працювати з людьми, яких добре знаєш за різними проєктами. Добре, що є  вистави, які нас об’єднують.

– Чому саме «Ревізор»? 

– Це класика, яка буде актуальною в усі часи. Гоголь сучасний, це справді так. Головне – не боятися, не думати – ой, це класики, як до них доторкнутися. А вони говорять теперішньою мовою, порушують проблеми, котрі є у нас зараз. Думаю, «Ревізор» – це дуже актуально.

– Ліліє, ви така реалізована  жінка. І дуже чарівна. Затребувана актриса театру, знімаєтеся в кіно. Ведуча «Ранку з Україною». Їздите з виставами. А ще – молода матуся... Порадьте жінкам, як навчитися все встигати? І чого ще ми про вас не знаємо?

– Я нічого не приховую. Але знаю, що жінка обов’язково має бути щасливою. А щаслива вона тоді, коли у неї є улюблена робота, на яку летить із задоволенням. Коли є дорога кохана родина й дім, куди жінка повертається на крилах кохання та знає, що тут відкриватиметься не тільки друге дихання, а й сьоме, й восьме. Коли вдома затишок, її тут люблять і сприймають такою, якою вона є. Кожна жінка заслуговує на щастя! Кожна жінка має право на свій вибір. Хтось реалізовується вдома. Хтось – на роботі. Для мене успіх, самодостатність і внутрішня свобода – це коли є кохана родина, своя затишна оселя – свій тил. Це найголовніше. І, звичайно, – улюблена робота, де ти реалізована як особистість. Це завжди було моєю мрією. А мріям треба бути відданою, їх не можна зраджувати. Ми живемо заради мрії, яка дає відчуття польоту, свободи, розуміння, що ти на своєму місці, займаєшся улюбленою професією. Тоді у тебе з’являються крила, енергія, час, натхнення. Тоді ти все встигаєш. Навіть якщо запізнюєшся, то робиш усе максимально, на 100 відсотків. Це правильна схема. Діти бачать щасливу маму, яка реалізована. Загалом, дитина має бачити схему гарних стосунків між мамою й татом, розуміти, що мама теж може заробляти гроші, які даються трудом, що в радість. Бо коли займаємося улюбленою справою, тоді ми не працюємо, а живемо професією. Заробляти гроші в радість і легкість правильно, бо це енергія, якою ми обмінюємося.  Я хочу цю схему подарувати своїм дітям, аби вони  розуміли, що так може бути. Щаслива жінка – це не проблемна жінка. Вона встигає скрізь, іще й удома борщ приготувати. 

– Ви вмієте?

– Звичайно, що так. Я з Чернівців, на Західній Україні дівчат цьому вчать. Я прекрасно готую. Повторюся: жінка має встигати все. А особливо – коли з’являється дитина. Тоді з’являється й додаткова година, та, якої не вистачає, доки у вас іще немає дітей. Двоє дітей – дві додаткові години. Маю сказати, що я взагалі мало сплю. Але не скаржуся. Бо встигаю багато. О 9-й ранку я вже відпрацювала прямі ефіри «Ранку з Україною». І прийшла додому з гарною зачіскою, доглянутою, красивою. Нехай і трішки стомленою. Але у чоловіка є можливість порадувати гарною кавою, зробити якусь приємність. Старша донька Діана вже у школі, молодша, Поліна, нагодована. Все чудово. Скажете, я нормально влаштувалася? Так. О четвертій ранку  кажу чоловікові: «Я на роботу». І спокійна за родину. Бо знаю, що він упорається з відповідальністю. Чоловік з меншою донечкою проводжають старшу до школи,  дівчатка з обручами на волоссі  – фірмова татова зачіска. Загалом, це величезний труд. За який я чоловікові дуже вдячна. 

– Своїх доньок ви хотіли би бачити на сцені?

– (Усміхається). Я хотіла би їх бачити просто щасливими здоровими дівчатами, котрі знатимуть собі ціну, чого вони прагнуть від цього життя. Хочу, аби їм було цікаво жити – чи на сцені вони будуть, чи за лаштунками, чи, як мої батьки кажуть, матимуть «нормальну» професію. Коли наша Діана говорить, що буде або ветеринаром, або стоматологом, мама відповідає: «Нарешті!» Бо у нас із чоловіком професії творчі. Тому для мене головне, щоби дівчатка знайшли себе в житті, зустріли своє щастя. Хочу, аби вони робили щось не тому, що такий обов’язок, а тому, що їм цікаво.

– У 2011 році ви брали участь у проєкті «Танці з зірками». І були «срібною» парою, посівши друге місце. Ваш тренер і партнер Андрій Дикий став вашим коханим чоловіком. Нині зірки знову танцюють на паркеті. Ви дивитеся новий проєкт?

– Так, бо мій чоловік – його хореограф-постановник. Це вже інший статус. Отже, час минає й ми знову причетні до цього проєкту. Звісно, я хвилююся за постановки чоловіка й ніби сама беру в ньому емоційну участь, відтак морально підтримую нашого татка. Адже постановник відповідає за всі номери. Хвилювання тренера й постановника інакші, ніж учасників. І я співпереживаю разом із ним. Цей проєкт – ніби ностальжі, тональність нашої родини... Країна одружила нас із першого ефіру, а ми все зрозуміли тільки наприкінці проєкту. 

– Я вболівала за вас, найкращу пару, і це не тільки на мою думку. Ви, Ліліє, танцювали бездоганно. Напевно, навчалися чи у студії, чи в хореографічній школі?

– Ні. Просто завжди любила й люблю танцювати. Щоправда, займалася в дитинстві художньою гімнастикою, у 13 років отримала майстра спорту. Але в «Танцях з зірками» я брала участь у 29 років... Хоча мені закидали, що я, мовляв, гімнастка. Знаєте, мені навіть було приємно, що, виявляється, я  у формі, хоч давно не займалася  художньою гімнастикою, яку дуже любила й, до речі, була дуже артистичною на змаганнях,  акторкою в цьому спорті.  Тому практично всі призи глядацьких симпатій на турнірах були моїми. А танцювати завжди дуже хотіла, то була мрія практично нездійсненна. Але якщо дуже мріяти, то все буде, виявляється. 

– У театрі й кіно ви зіграли дуже цікаві ролі. Навіть знакові. Мрієте про подібні інші? Які?

– Я як справжня актриса завжди мрію про якусь неймовірну роль. Хоча сьогодні ми говорили з Олексієм Вертинським, що у мене склалася класна акторська біографія і є чим похизуватися. Справді, гріх скаржитися. У мене шикарні ролі, з якими я зростала, дорослішала, мудрішала і продовжую рости й мудрішати... Та все одно вірю: ще одна, найкраща, роль десь попереду.

Це може бути в будь-якому віці, на будь-якому етапі, і щось таке най-най-най обов’язково трапиться. 

Я  навіть не знаю, що це має бути конкретно. Тут я, мабуть, балувана. Колись хотіла зіграти Соню в «Дяді Вані» Чехова. Я її зіграла. Ще одна роль, леді Мільфорд, у «Підступності й коханні» Шиллера – про неї я боялася навіть мріяти. Адже це статусна  роль дорослої жінки. То були випробування й виклик, і «вау». Хоча... До театрального вишу я вступала з монологом Катаріни з «Приборкання норовливої» Шекспіра. У 16 років  дозволила собі на це замахнутися. Наразі мені здається, що я й зараз не зовсім іще доросла до тої Катаріни. А тоді, в шістнадцять,  була зухвалою, впевненою, що все знаю. Можливо, таке відчуття справді допомагає долати вершини й перепони на шляху до мрії. Максималізм інколи нас рятує... У мене наразі є  дві цікаві пропозиції в Молодому театрі, безліч антрепризних проєктів із  яскравими ролями. А одвічне питання, що зіграти, якою є та одвічна роль... Може, я ще до нього не доросла. Хоча мені було б цікаво зіграти в якомусь екшні в кіно. Можливо, й фантастичному, з бойовими штуками. Я ніколи нічого такого не грала, але думаю, що моя спортивна підготовка це дозволяє. Також цікаво було би зіграти балерину чи гімнастку, можливо, колишню.

– Ліліє, ми вас дуже любимо, приїздіть до нас іще. Хоча ви вже бували в цьому театрі. Наприклад, з виставою «Голубка» за п’єсою Жана Ануя. До речі, виставу поставив теперішній художній керівник нашого облмуздрамтеатру Андрій Бакіров.

– Андрій Бакіров – один із моїх улюблених режисерів. На жаль, сторінка «Голубки» вже перегорнута. Але це вистава, з якою складно розлучатися, це моя любов... Однак я сподіваюся, що буде щось нове. Як каже художній керівник нашого Молодого театру Андрій Федорович Білоус: «Лілю, треба йти вперед». Я вдячна йому за те, що він дав мені відчути себе в іншому статусі. Отож – є  нові плани, вистави, ролі...

Інтерв’ю взяла Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото з соціальних мереж та Інтернету

Інші новини:


55 років тому на вулиці Чернігова виїхали перші тролейбуси

У квітні 1963-го був підписаний наказ про створення в Чернігові дирекції з будівництва тролейбусної мережі, а трохи більше ніж за рік – 5 листопада 1964-го – в нашому обласному центрі почали здійснювати пасажирські перевезення перші електромашини.

2019-11-15 13:39